Тема 12. Здійснення цивільних прав та цивільних обов’язків

Цивільні права – це можлива поведінка право уповноваженої особи та відповідна належна поведінка правозобов'язаної особи (суб’єктивне цивільне право).

Ознаки суб’єктивного цивільного права:

• воно конкретне, визначає коло повноважень суб’єкта;

• може передаватись іншій особі;

• виникає, змінюється та припиняється внаслідок юридичних фактів;

Зміст суб’єктивного права:

• право на певну поведінку;

• право вимоги до інших осіб щодо певної поведінки;

• право на захист порушеного права.

Цивільний обов’язок - міра належної адресної поведінки зобов’язаної особи відповідно до закону, договору.

Існує активний та пасивний обов’язок.

Цивільний інтерес – об’єкти цивільних прав, певні блага, прагнення особи, які можуть бути предметом цивільних відносин, хоча вони не визначені договором, законом. Фактично – це прагнення, зацікавленість особи, щодо певних об’єктів, благ, які є предметом цивільних правовідносин, але в договорі чи Законі прямо не вказані.

Реалізація можливостей суб’єкта права може здійснюватись шляхом вчинення різних фізичних чи юридичних дій.

Право уповноваженій особі надано право:

• самостійно вирішувати питання щодо здійснення належного їй права: здійснювати чи не здійснювати його, строки здійснення, характер здійснення;

• окремі цивільні права можуть бути одночасно і обов’язками. Наприклад: Право власності – не лише бути власником, але й оберігати річ. Спадкування – право, але прийнявши його – є й обов’язком.

У процесі здійснення цивільних прав особа повинна дотримуватись:

• добросовісності та розумності. Така презумпція діє до того часу, поки рішення суду не встановить інше;

• не здійснення особою свого цивільного права не може служити підставою його припинення. Лише Законом ( а не підзаконним актом) можна припинити дію суб’єктивного цивільного права (використання власності на шкоду);

• особа може відмовитись від свого права – адресною чи безадресною. В окремих випадках така відмова повинна належно оформлятись.

Межі здійснення цивільних прав (ст. 68 КУ): тобто, в межах Конституції, Законодавства, не шкодити, не посягати на права , свободи, честь, гідність людей, не шкодити суспільним, громадським інтересам.

ЦКУ (ст. 13) – здійснення у межах Закону, договору (новели щодо договору).

Виконання цивільних прав та обов’язків виступає як юридичний факт – дія. За змістом ст. 14 ЦКУ ніяка особа не може бути примушена до цивільних дій, крім дій, що покладені на неї змістом договору чи нормативного акту.

Забезпечення ж виконання цивільного права та обов’язків здійснюються за рахунок засобів заохочення (що можуть встановлюватись у договорах) та засобів відповідальності (цивільно-правові штрафи, порука, застава).

Тема 13. Право на захист та його реалізація в цивільному праві

Захист цивільних прав — це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди.

Для особи право на захист полягає у можливості використання в межах, визначених законом, засобів самозахисту, а також у можливості звернення до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу.

Основною метою захисту цивільних прав є припинити цивільне правопорушення , поновити чи визнати цивільне право, компенсувати особі шкоду за допомогою державних чи самоврядних органів та засобів самозахисту у межах закону.

Суб’єктом захисту може бути особа, котра має матеріально-правову зацікавленість у справі чи інші особи, яким таке дозволено законом для захисту інтересів інших осіб.

Класифікація захисту цивільних прав можлива за різними підставами: залежно від способів, форм, порядку захисту тощо.

Залежно від порядку захисту цивільних прав можна виділити:

1) судовий захист (ст.55 Конституції, ст.16 ЦК);

2) адміністративний захист (ст.17 ЦК);

3) захист нотаріусом (ст. 18 ЦК);

4) самозахист (ст.55 Конституції, ст.19 ЦК);

5) захист за допомогою інших громадських, державних та міжнародних інституцій (органів прокуратури — ст. 121 Конституції та Закон України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру"; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — ст.55 Конституції та Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"; після використання всіх національних засобів правового захисту — Європейським Судом з прав людини, який діє відповідно до Конвенції про захист прав людини та основних свобод).

Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільного права — це результат протиправних дій, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

Невизнання цивільного права — це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право. Несприятливий наслідок може мати як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні.

Оспорювання цивільного права — це такий стан цивільного правовідношення, при якому між його учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності у них суб'єктивного права, а також щодо приналежності такого права певній особі. Оспорюване цивільне право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, що зумовлює неможливість його повного або часткового використання. Наприклад, при розгляді справи про визначення частки майна у спільній власності сторони правовідносин спільної власності (співвласники) звертаються до суду для того, щоб вирішити цей спір і визначити дійсну частку кожного із співвласників.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Наприклад, інтерес кредиторів фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, у збереженості її майна для подальшого задоволення боргових вимог захищається шляхом призначення над майном безвісно відсутньої особи опікуна, який має здійснити виконання обов'язків цієї особи перед кредиторами за рахунок її майна (ст.44 ЦК).

Суб'єкт цивільного права може обрати один або кілька способів захисту.

За загальним правилом право на звернення до суду має особа, яка має матеріально-правову заінтересованість у справі.

Водночас справу щодо захисту цивільного права чи інтересу можуть порушити не тільки особи, які мають матеріально-правову заінтересованість у ній, а й інші особи, яким це дозволяє закон, з метою захисту інтересів інших осіб.

Слід зазначити, що у більшості випадків захист цивільних прав здійснюється за бажанням потерпілого, тобто від нього залежить звертатися за таким захистом або залишити правопорушення без правових наслідків.

Нездійснення уповноваженою особою дій, спрямованих на захист суб'єктивного права, за загальним правилом, не призводить до його втрати, за винятками, передбаченими законом.

Стаття 55 Конституції гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина.

Способи захисту судом цивільних прав та інтересів:

1) визнання права. Застосовується у випадку спору щодо наявності у суб'єкта цивільного права цивільного права чи цивільного обов'язку;

2) визнання правочину недійсним. Може мати місце у випадку Укладення заперечуваного правочину;

3) зобов'язування припинити дію, яка порушує право. Можливе щодо триваючого цивільного правопорушення. Прикладом може бути зобов'язування припинити розповсюдження мистецького твору до вирішення спору судом;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція). Застосовується в разі, коли необхідно поновити порушене цивільне право (наприклад, у випадку визнання правочину недійсним);

5) примушування до виконання обов'язку в натурі. Полягає у адресованій зобов'язаній особі вимозі вчинити дію або утриматися від дії. Може застосовуватися незалежно від застосування інших засобів захисту (відшкодування збитків чи моральної шкоди, стягнення штрафу тощо);

6) зміна правовідношення. Полягає у реорганізації правовідносин, перетворенні одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обов'язку;

7) припинення правовідношення. Застосовується у разі невиконання чи неналежного виконання особою обов'язків або зловживання цивільним правом. Це може бути, наприклад, розірвання договору оренди, купівлі-продажу тощо;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Можуть застосовуватися у випадку завдання майнової шкоди цивільним правам та інтересам (ст.22 ЦК).

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором чи законом.

Адміністративний захист цивільних прав та інтересів здійснюється посадовими, службовими особами, органами місцевого самоврядування, органами державної влади і Президентом України за допомогою наступних способів:

• скасування нормативно-правового акту державного органу чи посадової особи вищестоящим органом влади;

• використання органами державної влади чи місцевого самоврядування, які наділені юрисдикційними повноваженнями, способів захисту, що встановлені у ст.16 ЦКУ(фактично тих же способів, що застосовуються судами).

Найбільш поширеним способом захисту в адміністративному Порядку є визнання правового акта незаконним і (або) його скасування. Стаття 118 Конституції передбачає, що рішення голів місцевих державних адміністрацій, які суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою Місцевої державної адміністрації вищого рівня. - Якщо особи приватного права набувають цивільних прав та обов'язків за принципом: "Дозволеним є те, що не заборонено законом", то особи публічного права, здійснюючи свої повноваження, керуються принципом "Дозволено (цим особам) і має виконуватися (ними) те, що приписує закон". Отже, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові, службові особи зобов'язані діяти лише в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України (ст.19 Конституції). Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.З Конституції). Цим і визначаються засади, порядок та способи участі органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування Л їх посадових, службових осіб у захисті цивільних прав та інтереси учасників цивільних відносин.

Факт звернення особи за захистом порушеного права в адміністративному порядку не позбавляє її права звернутися до суду.

Нотаріальний захист цивільних прав здійснюється шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках та порядку, встановлених законом, а також шляхом вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Виконавчий напис нотаріуса — це підтвердження нотаріальним органом наявності заборгованості (грошових сум чи майна) та розпорядження про примусове стягнення з боржника на користь кредитора цієї заборгованості Виконавчий напис вчиняється нотаріусом на борговому документі.

Порядок вчинення виконавчих написів визначений гл 14 Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат" та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. №18/5.

Самозахист цивільних прав та інтересів, тобто захист власними діями без звернення до судових чи інших органів. Однак, дії особи повинні бути спрямовані виключно на припинення порушення права чи інтересу особи. Якщо мета захисту досягнута, то подальші дії особи не можуть кваліфікуватись як самозахист.

Суб’єктами самозахисту можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Самозахистом є лише перешкоджання будь-яким третім особам неправомірно посягати на цивільні права, на заподіяння шкоди цивільним правам та інтересам інших осіб.

Умови самозахисту:

• наявність порушення цивільного права чи небезпека такого порушення;

• наявна необхідність припинення чи попередження порушення власними силами;

• засобами захисту є адекватними ступеню небезпеки правопорушення;

• реальна небезпека – не може бути усуненою іншими засобами;

• шкода, заподіяна шляхом самозахисту, повинна бути меншою.

Форми самозахисту:

• необхідна оборона;

• завдання шкоди у стані крайньої необхідності;

• притримання майна кредитором

• інші засоби незаборонені законом.

Необхідна оборона полягає у завданні шкоди правопорушнику з метою припинити правопорушення і захистити власний інтерес.

Завдання шкоди у стані крайньої необхідності припускає завдання шкоди невинній особі з метою відвернення небезпеки, за умови, що завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала.

Притримання майна кредитором є способом самозахисту. Водночас ЦК визнає притримання одним із способів забезпечення виконання зобов'язання (ст.ст.594-597, 856, 874, 916, 1019 ЦК). Притримання речі допускається до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Крім того, вимоги кредитора, який притримує річ, можуть бути задоволені із вартості цієї речі. У таких випадках носій майнових прав захищає свої права та інтереси власними діями, не звертаючись до суду.

Дії того, хто захищається, мають бути спрямовані виключно на припинення порушення його права та інтересу. Якщо мета досягнута, то подальші дії не можуть визнаватися самозахистом. Факти перевищення меж самозахисту встановлюються юрисдикційними органами.