Недійсність правочинів та правові наслідки визнання недійсності.

Якщо дії суб’єктів не наділені якостями юридичного факту, який не здатен породити бажаних цивільно-правових наслідків, то такий правочинв важа.ться недійсним.

Загальні підстави: недотримання сторонами вимог ч. 1, 2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦКУ.

Дефекти:

1. Зміст суперечить чинному законодавству та моральним засадам.

2. Суб’єкти не мають необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Невідповідність волі та волевиявлення.

4. Порушення форми договору.

5. Не спрямований на реальне настання наслідків.

6. Суперечить інтересам підопічних осіб.

Якщо для певного виду право чинів встановлено спеціальні норми, то умови недійсності визначаються за такими нормами.

Недійсність правочину настає з моменту його вчинення (ст. 236 ЦКУ). Недійсність може стосуватись як всього правочину, так і його частини. Однак недійсність частини не впливає на дійсність решти частин за умови, що недійсна частина не впливає на решту договору, тобто, без включення такої недійсної частини правочин міг би діяти взагалі. (напр. недійсними визнано випадкові умови).

Залежно від характеру порушень недійсні правочини поділяються:

1. Нікчемні – в разі виявлення дефектів, що прямо встановлені в законі - порушення публічного порядку (ст. 228); недотримання визначеної форми.

Правові наслідки щодо нікчемного правочину не можуть бути змінені за домовленістю сторін. Вимоги, щодо застосування таких наслідків можуть пред’являтись будь-якою зацікавленою особою чи бути ініційовані судом.

2. Заперечні – його недійсність прямо не витікає із закону, але сторона чи інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на законних підставах. Такий право чин породжує права та обов’язки, однак його дійсність перебуває під загрозою (порушене право першого покупця, який не звертається в суд, щодо оспорювання договору купівлі-продажу).

Можливою є відмова сторін від правочину, однак відмова не є тотожною від поняття недійсності. Відмова вчиняється у тій же формі, що і укладення даного правочину.

Різновидами недійсних право чинів є:

• Фіктивний правочин (ст. 234) – без наміру створення правових наслідків для сторін;

• Удаваний правочин (ст. 235) – вчинення даного правочину з метою приховання іншого, реально вчиненого. Тоді відносини регулюються по реально вчиненому правочину за умови, що такий правочин не носить кримінально-правового характеру.

Якщо сторони ще не приступили до виконання недійсного правочину, то наслідком є визнання його недійсним. Якщо ж сторони виконали недійсний правочин частково чи повністю, то наступає: реституційні вимоги (двостороння реституція) та відшкодування збитків і моральної шкоди.

Новий ЦКУ не передбачає спеціальних штрафних санкцій за визнання право чинів недійсними (звернення майна в доход держави).

Двостороння реституція та моральна та майнова шкоди застосовуються завжди якщо законом не передбачене інше.

За загальним правилом правові наслідки недійсності можуть бути змінені за згодою сторін, однак у нікчемних право чинах домовленість не допускається (ст. 216 ЦКУ).