5

Лекція 11 (спеціальність «Організація обслуговування населення»)

Тема: Конкуренція і монополія. Теорія ринкових структур.

1. Сутність конкуренції, умови її виникнення. Економічний закон конкуренції. Методи і способи конкурентної боротьби. Види та типи конкуренції, її наслідки.

2. Монополія як антипод конкуренції.

3. Теорія ринкових структур. Критерії класифікації ринкових структур, їх типи.

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

Причини виникнення та форми монополії.

Антимонопольне законодавство.

1. Сутність конкуренції, умови її виникнення. Економічний закон конкуренції. Методи і способи конкурентної боротьби. Види та типи конкуренції, її наслідки.

Конкуренція – регульована економічна форма суперництва і боротьби між суб’єктами різних типів і форм власності та всередині них за найвигідніші умови та результати виробництва, обігу і розподілу з метою привласнення максимального доходу і передусім найбільшого прибутку.

Повніше сутність конкуренції розкривається в її функціях.

Функції конкуренції.

1. Стимулювання науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції тощо.

2. Стимулювання переливу капіталу всередині галузей, між ними, а також між сферами економіки, внаслідок чого конкуренція є важливим елементом господарського механізму регулювання процесу розширеного відтворення економічної системи.

3. Посилення процесів концентрації та централізації виробництва і капіталу, що слугує однією з найважливіших причин виникнення монополій.

4. Інтенсифікація праці внаслідок конкуренції між найманими працівниками, що сприяє зростанню кількості безробітних, масштаби якої негативно впливають на становище зайнятих працівників.

5. Обмеження розвитку малих та середніх підприємств, їх масове банкрутство внаслідок використання нечесних методів конкуренції великими компаніями.

6. Зростання вартості товарів і послуг, спричинене використанням гіпертрофованої реклами та деяких інших видів маркетингової діяльності підприємств у їхній боротьбі за споживачів, ринки збуту.

7. Сприяння корумпованості державного апарату та зрощуванню його з великим бізнесом, породжені конкуренцією за отримання державних замовлень.

Вільна конкуренція – велика кількість конкурентів – виробників і конкурентів – покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. Таку конкуренцію називають ще чистою або досконалою конкуренцією.

За її умов ціноутворення здійснюється внаслідок вільної і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та ціни, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів.

Внутрігалузева конкуренція – боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства, за розширення ринків збуту своїх товарів шляхом зниження витрат виробництва та іншими методами. Міжгалузева конкуренція - боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками різних галузей економіки шляхом переливання їхніх капіталів в інші галузі з метою підвищення рівня прибутковості і привласнення більшого прибутку.

З виникненням і розвитком монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну або недосконалу.

Монополістична конкуренція відбувається насамперед між гігантськими монополістичними об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополізованого сектору економіки та різних типів і форм власності за привласнення монополістичних надприбутків. Галузями, в яких домінує суто монополістична конкуренція, є виробництво побутової техніки й електроніки, верхнього одягу тощо.

Олігополістична конкуренція переважає в автомобільній та більшості інших галузях народного господарства. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Монополістична, в тому числі олігополістична конкуренція означає боротьбу за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями), її найважливіші ознаки – встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків. Розрізняють ціновий і неціновий види недосконалої конкуренції.

Цінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко маніпулюють цінами (встановлюють занижені, поки товар завоює ринок збуту, а після того підвищують), вдаються до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою особливістю цінової монополістичної конкуренції є цінова дискримінація, за якої один і той самий товар або послугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами. Нецінова конкуренція – боротьба між великим товаровиробниками за споживача шляхом впровадження досягнень НТП у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції і зростання монопольних надприбутків. Нецінову конкуренцію ведуть, як правило, олігополії. Неціновій конкуренції властива певна стабільність цін (оскільки їх узгоджують кілька могутніх компаній, переслідуючи власну вигоду), так зване «лідерство в цінах». Така конкуренція повніше відображає інтереси споживача.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику і навіть диверсії проти конкурента, дезінформація споживачів про якість товарів і послуг, поширення спотвореної інформації про товари конкурентів, використання торгової марки провідних фірм і компаній та ін.)

Методи конкурентної боротьби – комплекс способів розширення масштабів монополістичної власності та звуження інших форм власності шляхом посилення експлуатації на підприємствах монополій передусім інтелектуальної робочої сили, отримання синергічного ефекту в процесі її взаємодії з новітніми інформаційними технологіями та привласнення інших джерел монопольно високого прибутку.

Механізмом такої конкурентної боротьби є встановлення монопольних цін з метою привласнення монопольного прибутку.

За панування монополій домінують монопольно високі та монопольно низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює товаровиробник, який є монополістом у виробництві та на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів і отримує внаслідок цього високі прибутки. Ціни на ринку за умов монополістичної (в тому числі олігополістичної) конкуренції коливаються передусім навколо монопольно високих цін виробництва, в які трансформується ціна виробництва.

Монопольна ціна – якісно нова форма ціни, яку встановлюють монополії (олігополії) у процесі купівлі-продажу товарів та послуг і яка забезпечує їм монопольні прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлюють малі і середні фірми, дрібні фермери, державні підприємства та інші господарюючі суб’єкти під тиском гігантських монополій.

Монопольно високі ціни призводять до зменшення платоспроможного попиту населення, «притягують» конкурентів, тому монополії мають постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Монопольний прибуток – привласнення власниками монополісти­ч­ного капіталу результатів монополізації найдосконаліших продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення, а також економічного підпоряд­ку­ван­ня інших типів і форм власності.

Основними джерелами монопольного прибутку є:

• додаткова вартість, отримана внаслідок експлуатації найбільш освіченої і кваліфікованої робочої сили та синергічного ефекту, що виникає внаслідок взаємодії такої робочої сили з передової технікою;

• частина додаткової вартості, створюваної найманими працівниками на малих та середніх капіталістичних підприємствах і привласнюваної через механізм цін;

• частина вартості, створюваної дрібними товаровиробниками, в тому числі фермерами, і привласнюваної транспортними, промисловими, банківськими монополіями.;

• частина вартості, створюваної працівниками в економічно слаборозвинутих країнах і привласнюваної через експлуатацію дешевої робочої сили, нееквівалентний обмін у сфері торгівлі та ін.;

• частина доходів з державного бюджету, отримана внаслідок здійснення податкової, фінансово-кредитної, амортизаційної та інших видів політик.