8

Лекція 12 (спеціальність «Організація обслуговування населення»)

Тема: Ринок факторів виробництва і розподіл доходів.

1. Ринок факторів виробництва: суть, функції, суб’єкти.

2. Ціноутворення на фактори виробництва і доходи власників цих факторів.

3. Особливості функціонування окремих ринків. Ринок праці. Ринок капіталів. Інвестування.

4. Рівновага на ринку капіталу. Ринкова норма відсотка як рівноважна ціна капіталу. Фактори, які впливають на відсоткові ставки.

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

Похідний характер попиту на фактори виробництва.

Ринок природних ресурсів.

1. Ринок факторів виробництва: суть, функції, суб’єкти.

Ринок факторів виробництва включає в себе ринок робочої сили та ринок засобів виробництва.

Ринок робочої сили – сукупність економічних відносин між найманими працівниками , з одного боку, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) – з іншого, з приводу організації, купівлі-продажу і використання робочої сили.

Процес використання робочої сили відображає здебільшого юридичний аспект проблеми, оскільки у процесі купівлі-продажу робочої сили наймані працівники і капіталісти вступають у договір як вільні, юридично рівноправні особи, а в самому договорі їх воля виражається юридично.

Продаж робочої сили здійснюється у сфері обміну. У сучасних умовах результати цього продажу фіксують у колективних та індивідуальних контрактах, де зазначають обсяги й умови роботи, величину заробітної плати, тривалість оплачуваних відпусток та ін. Оскільки на зміст колективних договорів, умови їх укладання активно впливає держава, то суб’єктами ринку робочої сили є не лише підприємець і найманий працівник, а і опосередковано держава. Вона стає безпосереднім учасником такого ринку на підприємствах і установах державного сектору економіки.

Крім ринку робочої сили, виокремлюють ринок трудових ресурсів, на якому суб’єктами купівлі-продажу є не лише робоча сила економічно активного населення, а й випускники вищих, середніх спеціальних та інших навчальних закладів, а також частина зайнятих у домашньому господарстві.

Основні ланки (важелі) ринку робочої сили – попит, пропозиція і заробітна плата (ціна вартості й певною мірою споживчої вартості робочої сили).

Залежно від співвідношення між попитом і пропозицією формуються дефіцитний, рівноважний і надлишковий ринки робочої сили. На першому ринку пропозиція робочої сили недостатня (порівняно з попитом), на другому – попит і пропозиція збігаються, на третьому – пропозиція перевищує попит.

У межах загальнонаціонального ринку робочої сили виокремлюють окремі сегментні ринки, або субринки: ринок робочої сили в передових наукомістких галузях промисловості і в традиційних галузях; ринок робочої сили у сферах матеріального і нематеріального виробництва та ін. кожний із них, у свою чергу, поділяють на ринок робочої сили кваліфікованих, напівкваліфікованих і некваліфікованих працівників з відповідною диференціацією робіт і спеціальностей та ін.

Ринком сучасної робочої сили керують такі закони:

• поступове або хвилеподібне наростаюче перевищення пропозиції робочої сили над її попитом, що спричиняє відхилення її вниз від вартості цього товару;

• скорочення ринку робочої сили у сфері матеріального виробництва та відповідне зростання у сфері нематеріального виробництва;

• послаблення ринкових важелів регулювання ринку робочої сили та посилення державних, що виявляється у зростанні державних виплат на підготовку робочої сили (рівня її освіти, кваліфікації тощо, а отже, одного з найважливіших елементів вартості робочої сили та її ціни);

• звуження сфери ринку простої, здебільшого фізичної робочої сили та збільшення інтелектуально та інформаційно насиченої робочої сили;

• закон стрибкоподібного зростання чисельності професій, спеціальностей, які пропонуються на ринку, що пов’язано з динамічним розвитком одиничного поділу праці.

Ринок засобів виробництва – сукупність економічних відносин і передусім відносин економічної власності між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації, купівлі-продажу засобів та предметів праці і привласнення на цій основі частини національного доходу.

Організаційно-економічні відносини в цій системі відображають насамперед маркетингову діяльність фірм і компаній щодо пошуку необхідних верстатів, машин, обладнання, сировини, джерел енергії тощо. Техніко-економічні відносини включаються в ринок засобів виробництва здебільшого опосередковано, тією мірою, якою фірми і компанії шукають альтернативні види засобів виробництва. Попит на засоби виробництва та його динаміка залежать від попиту на виготовлені за їх допомогою споживчі товари тощо, а також від величини відсотка (або ефективності вкладень грошей у цінні папери). Із зростанням відсотка попит на засоби виробництва (а отже, інвестиції і розширення виробництва) зменшується, і навпаки. При цьому слід розрізняти попит на капітальні блага (виробничі фонди) як інвестиційні ресурси є підприємці, а суб’єктів попиту на гроші та грошовий капітал значно більше – частина дрібних товаровиробників, найманих працівників (через механізм купівлі акцій) та ін.

На попит на засоби виробництва певною мірою впливає можливість взаємозаміни і взаємодоповнюваності окремих факторів виробництва.

Обсяг пропозиції засобів виробництва зумовлюється попитом на споживчі товари і послуги, взаємодією попиту і пропозиції й залежить від рівня продуктивності праці в галузях, де виробляють верстати, машини, устаткування тощо, а отже, від рівня цін на ці товари та цін на споживчому ринку (на товари, для виготовлення яких використовують ці засоби виробництва). Крім того, на пропозицію засобів виробництва впливає дія закону відносної рідкісності ресурсів.