4. Засади символісткої естетики в «Поетичному мистецтві» Поля Верлена

Найкращою поетичною книгою Верлена стали «Романси без слів». Музикальна гармонія, за вченням Платона, повинна єднати душу людини з Всесвітом, і Верлен прагнув через музику пізнати себе. Такий шлях видався йому новаторським і єдино правильним. Майже одночасно в «Поетичному мистецтві» він висунув вимогу музикальності як основи символістської поетики: «Найперше — музика у слові»

У цьому ж програмному вірші Верлен, пародіюючи знамените «Поетичне мистецтво» Буало, який вимагав творчості, ясності, зрозумілості у літературі, проголосив заміну ясності музикальністю і відмовився від об’єктивності мистецтва.

Про що б не писав Верлен, все пронизане його меланхолією, незрозумілою печаллю. Погляд Верлена на світ нагадує пейзажі художників-імпресіоністів. Він також любить зображувати дощ, тумани, вечірні сутінки. Існування речей важливе для Верлена лише у тому сенсі, в якому він їх одухотворює, — в настрої. Поет не прагнув до цілісного відтворення матеріального світу. В «Романсах без слів» Верлен остаточно відмовився від традицій парнасців — яскравої декоративності і графічної точності їх малюнка, від історичних картин. У його віршах майже немає подій. Він немовби свідомо нехтував конкретними реаліями у світі і в історії людей, щоб звернутися до свого серця.

5. Національні та індивідуально-авторські прояви реалізму у світовій літературі XIX ст.

Взагалі ж реалістична література, порівняно з романтичною, - це інший духовний і художній світ, народжений іншим історичним періодом. Романтизм розквітав у буревые часи, центром яких була Велика французька революція 1789-1799 рр., і став потужним художнім втіленням цих пір, її ідеальних надій і ще більшою мірою - її гірких розчарувань. Щодо реалізму, то він виник в "прозаїчну епоху", яка настала після великих потрясінь кінця XVIII - початку XIX ст. У цей період стабілізації і "мирного" розвитку нового буржуазного суспільства, коли на перший план виступили утилітарно-практичні цінності, складався інший тип взаємин між людьми, інша мораль і психологія. Звичайно, такі зміни вимагали нових засобів і форм художнього вираження, нової художньої системи, внутрішньо відповідної сучасності, її духу і стилю життя, здатної найбільш адекватно її спіткати і висловити. Такий художньої системою і був реалізм 80-х років XIX ст.

6. Суперечливість образу Раскольникова

У світовій літературі Достоєвським належить честь відкриття невичерпності і багатомірності людської душі. Письменник показав можливість поєднання в одному людину низького і високого, нікчемного і великого, підлого і благородного. Людина - це таємниця, особливо російська людина.

Внутрішній трагізм Раскольникова пов'язаний з відокремленого героя від людей і з створенням нелюдської теорії "крові по совісті". У своїх вчинках людина вільна і не залежить від соціальних обставин. Безперервна внутрішня боротьба вказує на те, що в Родіон Романович одночасно співіснують мученицька мрія позбавити людей від страждань і егоїстична впевненість у власному праві "переступити через інші перешкоди ", щоб" Наполеоном стати ". У фіналі роману Раскольников приходить до духовного воскресіння не в результаті зречення від ідеї, а через страждання, віру і любов. Євангельська притча про воскресіння Лазаря вигадливо заломлюється в долях Соні і Раскольникова. "Їх воскресила любов, серце одного укладало нескінченні походить життя серця іншого ". В епілозі письменник залишає героїв на порозі нової, невідомої життя. Перед Раськольниковим відкривається перспектива безкінечного духовного розвитку. У цьому виявляється віра письменника-гуманіста в людини - навіть у вбивцю! - Віра в те, що людство головного свого слова ще не сказало. Все попереду!