32. Проблема кохання у французькому романі ст. На прикладі «Червоного та чорного» Стендаля.

ТЕМА КОХАННЯ В РОМАНІ СТЕНДАЛЯ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ» Як стверджують літературознавці, щоб бути правдивим у своїх творах, письменник повинен спостерігати та аналізувати життя, а, за Стендалем, література повинна бути дзеркалом життя, відображувати його. Результатом такого спостереження Стендаля став соціально-психологічний роман \"Червоне і чорне\", створений відомим французьким письменником-класиком у 1830 році, бо сюжет його підказала автору хроніка кримінальної справи, яку він прочитав у газеті. Задум автора полягав у тому, щоб зобразити реальну картину життя суспільства, показати долю людини з нижчих верств у її пошуках щастя. Жульену Сорелю, головному герою роману, довелось зустріти в своєму короткому житті багато людей різного віку, різного достатку, різного соціального становища. Але було дві людини, які, без сумніву, відіграли значну роль на життєвому шляху юнака. Це жінки. Провінціалка мадам де Реналь та аристократка маркіза Матильда де Ла-Моль. Звістка, що мер де Реналь найняв для своїх дітей начитаного гувернера-селянина прокотилась містом. Старовинний патріархальний Вер'єр затаївся в очікуванні розвитку подій: хтось заздрив меру через його придбання, хтось зазіхав на його принадну дружину. А юнак та пані тим часом покохали одне одного, знайшли душевну близкість. І, дійсно, чи могла молода освічена жінка пройти повз сяючі очі вихователя своїх дітей? Чи могли залишити її байдужою увага, захват, з якими Жульен сприймав усі її слова та вчинки? Сором'язливий на початку їх знайомства, шалений у досягненні своєї цілі, Жульєн підкорив серце мадам де Реналь навічно. І ніякі сімейні обов'язки, ніякі пересуди вже не змогли затьмарити світла кохання молодої жінки. А що ж Жульєн? Жадоба боротьби з багатими не дозволила юнакові побачити в коханні пані те велике та чисте почуття, яке возвеличує, піднімає нас над землею і задля якого віддають люди своє багатство. Після невдалого перебування у Безансонській семінарії Жульєн, заручившись підтримкою абата Пірара, потрапляє в Париж, у будинок маркіза де Ла-Моля. Його наполеглива праця в бібліотеці, уроки верхової їзди, а головне — чесність, порядність привертають увагу Матильди де Ла-Моль. Знатна красуня, дочка маркіза, покохала його. її вражають гордість юнака, не притаманна простій людині, та розум, теж дивний для сина теслі. Цей розум був несхожий на розум молодиків її оточення. Це особистість, що творить себе за законами природи та глузду. Для неї Жульєн став людиною, що може зробити вчинок. Батько Матильди був готовий дати згоду на шлюб своєї доньки. А Жульєн навіть мріяв потай про сина, спадкоємця, який створить йому відповідне становище у світі. Серце Матильди було скорено.... До ешафоту залишалось декілька кроків.

33. «Діалектика душі» героїв прози Льва Толстого.

Метод «діалектики душі», що припускає не тільки «дріб'язковість», але й «генералізацію», пов'язаний зі світоглядною позицією Толстого. Внутрішня воля героя-персонажа проявляється як миттєвий спалах самосвідомості, незаперечне відчуття причетності до всесвітньої гармонії. Так звані «духовні осяяння» є моментом торжества внутрішньої волі інтелектуального героя, силою духу преодолевающего ворожі обставини. Ці миттєві відчуття, що приводять героя до радісної свідомості своєї єдності з Миром, разом з тим обумовлені складною системою перехресних зовнішніх і внутрішніх впливів.

Толстой найбільше піклується про відповідність філософських ідей і подань «власному моральному й эстетическому почуттю». Під почуття, говорить дослідниця, Толстой «прагне підвести раціональне, як правило філософське, підстава, але лише потім, щоб перевірити в цьому філософському одяганні істинність своїх почуттів матеріалом і досвідом життя інших людей. У процесі цієї безустанної перевірки морально-філософські ідеї Толстого наповнювалися безупинно всі новим і новим эстетическим змістом, з філософських перетворювалися в ідеї эстетического якості». Дійсно, навчання Толстого узагальнило унікальний художній досвід. Струнка система його переконань, як відзначалося, виникає тільки в результаті органічного злиття теоретичних поглядів і особистого емоційно-психологічного сприйняття. Товстої створив великі художні цінності не всупереч своїм філософським поглядам, а завдяки ім. Його добутки формувалися під явним впливом плідних філософських ідей, що органічно ввійшли в морально-психологічний досвід письменника, що сприяли эстетическому збагненню закономірностей людини й миру, матеріалістичному рішенню проблеми взаємодії суб'єкта й об'єкта в самій художній практиці письменника.

Позитивні герої Толстого, і насамперед Пьер Безухов і Андрій Болконский, виявляють у собі той загальнолюдський зміст, що вважається письменником абсолютною духовністю, а в художнім переломленні виступає торжествуючою гармонією. Незаперечна, самоочевидна духовність людини, сприймана як прекрасн і піднесене, становить концепцію особистості в Толстого

Л.М. Товстої відомий не тільки як геніальний письменник, але і як дивно глибокий і тонкий психолог. Роман Л.М. Толстого "Війна і мир" відкрив світу галерею безсмертних образів. Завдяки тонкому майстерності письменника-психолога, ми може проникати в складний внутрішній світ героїв, пізнаючи діалектику людської душі.

Основними засобами психологічної зображення в романі"Війна й мир&є внутрішні монологи і психологічні портрети.

Образ Пьера Безухова є одним з найважливіших у романі. Автор знайомить нас з нашим героєм вже з перших сторінок твори, в салоні Ганни Павлівни Шерер. Сучасники відзначали значну подібність між персонажем і автором. Дійсно, Пьер Безухов висловлює багато заповітні думки письменника. Але ототожнювати їх у всьому не слід.

Образ Пьера Безухова, як і образи Наташи Ростовой та Андрія Болконського, дан в динаміці, тобто в постійному розвитку. Лев Толстой робить акцент на щирості, дитячої довірливості, доброту і чистоту помислів свого героя. П'єр охоче і навіть радісно підпорядковується чужій волі, наївно вірячи в прихильність оточуючих. Він стає жертвою корыстолюбивого князя Василя і легкою здобиччю для лукавих масонів, також небайдужих до його станом. Товстої зауважує: покора "навіть не представлялося йому чеснотою, а щастям".

Одне з моральних помилок молодого Безухова - несвідома потреба наслідувати Наполеона. У перших розділах роману він захоплюється "великою людиною", вважаючи його захисником завоювань французької революції, пізніше радіє своїй ролі "благодійника", а в перспективі - і "визволителя" селян, в 1812 році хоче позбавити людей від Наполеона, "Антихриста". Прагнення піднестися над людьми, навіть продиктоване благородними намірами, незмінно призводить його в духовний глухий кут. На думку Толстого, і сліпе підкорення чужій волі, і хворобливе зарозумілість одно неспроможні: в основі того й іншого - аморальний погляд на життя, визнає за одними людьми право володіти, а за іншими - обов'язок підкорятися.

Юний П'єр - представник інтелектуальної дворянської еліти Росії, з презирством ставилася до "близьким і зрозумілим". Товстої підкреслює "оптичний самообман" героя, відчуженого від повсякденного життя: у повсякденному він не здатний розглянути велике і нескінченне, бачить тільки "одна обмежене, дрібне, життєве, безглузде". Духовне прозріння П'єра - це усвідомлення цінності звичайної, "негероической" життя. Випробувавши полон, приниження, побачивши виворіт людських відносин і високу духовність у звичайному російською мужікє Платона Каратаеве, він зрозумів, що щастя - у самій людині, в "задоволенні потреб". "... Він навчився бачити велике, вічне і нескінченне у всьому і тому... кинув трубу, в яку дивився досі через голови людей", - підкреслює Толстой.

На кожному етапі свого духовного розвитку П'єр болісно вирішує філософські питання, від яких не можна обійтися". Це найпростіші і найскладніші питання: "Що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити, і що таке я? Що таке життя, що смерть? Яка сила управляє всім?" Напруженість моральних пошуків посилюється в кризові моменти. П'єр нерідко відчуває "відраза до всього оточуючого", все в ньому самому і в людях йому представляється "заплутаним, безглуздим і огидним". Але після бурхливих нападів відчаю П'єр знову дивиться на світ очима щасливої людини, яка спіткала мудру простоту людських відносин.

Перебуваючи в полоні, П'єр вперше відчув відчуття повного злиття з світом: "і все це моє, і все це в мені, і все це я". Радісне просвітлення він продовжує відчувати і після звільнення - уся здається йому розумним і "упорядкованим". Товстої зазначає: "планів тепер він не робив ніяких...", "не міг мати цілі, тому що він тепер мав віру - не віру в слова, правила і думки, але віру в живого, завжди відчутного Бога".

Поки людина жива, стверджував Толстой, він йде по шляху розчарувань, здобутків і нових втрат. Це відноситься і до Нього Безухову. Періоди помилок і розчарувань, що змінювали духовного просвітлення, не були моральної деградації героя, поверненням героя на більш низький рівень морального самосвідомості. Духовний розвиток П'єра - складна спіраль, кожен новий виток виводить героя на нову духовну висоту.

В епілозі романа Товстої не тільки знайомить читача з "новим" П'єром, переконаним у своїй моральної правоті, але й цілі один з можливих шляхів його морального руху, пов'язаного з новою епохою і новими обставинами життя. Л.М. Товстої відомий не тільки як геніальний письменник, але і як дивно глибокий і тонкий психолог. Роман Л.М. Толстого "Війна і мир" відкрив світу галерею безсмертних образів. Завдяки тонкому майстерності письменника-психолога, ми може проникати в складний внутрішній світ героїв, пізнаючи діалектику людської душі.

Основними засобами психологічної зображення в романі"Війна й мир&є внутрішні монологи і психологічні портрети.

Образ Пьера Безухова є одним з найважливіших у романі. Автор знайомить нас з нашим героєм вже з перших сторінок твори, в салоні Ганни Павлівни Шерер. Сучасники відзначали значну подібність між персонажем і автором. Дійсно, Пьер Безухов висловлює багато заповітні думки письменника. Але ототожнювати їх у всьому не слід.

Образ Пьера Безухова, як і образи Наташи Ростовой та Андрія Болконського, дан в динаміці, тобто в постійному розвитку. Лев Толстой робить акцент на щирості, дитячої довірливості, доброту і чистоту помислів свого героя. П'єр охоче і навіть радісно підпорядковується чужій волі, наївно вірячи в прихильність оточуючих. Він стає жертвою корыстолюбивого князя Василя і легкою здобиччю для лукавих масонів, також небайдужих до його станом. Товстої зауважує: покора "навіть не представлялося йому чеснотою, а щастям".

Одне з моральних помилок молодого Безухова - несвідома потреба наслідувати Наполеона. У перших розділах роману він захоплюється "великою людиною", вважаючи його захисником завоювань французької революції, пізніше радіє своїй ролі "благодійника", а в перспективі - і "визволителя" селян, в 1812 році хоче позбавити людей від Наполеона, "Антихриста". Прагнення піднестися над людьми, навіть продиктоване благородними намірами, незмінно призводить його в духовний глухий кут. На думку Толстого, і сліпе підкорення чужій волі, і хворобливе зарозумілість одно неспроможні: в основі того й іншого - аморальний погляд на життя, визнає за одними людьми право володіти, а за іншими - обов'язок підкорятися.

Юний П'єр - представник інтелектуальної дворянської еліти Росії, з презирством ставилася до "близьким і зрозумілим". Товстої підкреслює "оптичний самообман" героя, відчуженого від повсякденного життя: у повсякденному він не здатний розглянути велике і нескінченне, бачить тільки "одна обмежене, дрібне, життєве, безглузде". Духовне прозріння П'єра - це усвідомлення цінності звичайної, "негероической" життя. Випробувавши полон, приниження, побачивши виворіт людських відносин і високу духовність у звичайному російською мужікє Платона Каратаеве, він зрозумів, що щастя - у самій людині, в "задоволенні потреб". "... Він навчився бачити велике, вічне і нескінченне у всьому і тому... кинув трубу, в яку дивився досі через голови людей", - підкреслює Толстой.

На кожному етапі свого духовного розвитку П'єр болісно вирішує філософські питання, від яких не можна обійтися". Це найпростіші і найскладніші питання: "Що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити, і що таке я? Що таке життя, що смерть? Яка сила управляє всім?" Напруженість моральних пошуків посилюється в кризові моменти. П'єр нерідко відчуває "відраза до всього оточуючого", все в ньому самому і в людях йому представляється "заплутаним, безглуздим і огидним". Але після бурхливих нападів відчаю П'єр знову дивиться на світ очима щасливої людини, яка спіткала мудру простоту людських відносин.

Перебуваючи в полоні, П'єр вперше відчув відчуття повного злиття з світом: "і все це моє, і все це в мені, і все це я". Радісне просвітлення він продовжує відчувати і після звільнення - уся здається йому розумним і "упорядкованим". Товстої зазначає: "планів тепер він не робив ніяких...", "не міг мати цілі, тому що він тепер мав віру - не віру в слова, правила і думки, але віру в живого, завжди відчутного Бога".

Поки людина жива, стверджував Толстой, він йде по шляху розчарувань, здобутків і нових втрат. Це відноситься і до Нього Безухову. Періоди помилок і розчарувань, що змінювали духовного просвітлення, не були моральної деградації героя, поверненням героя на більш низький рівень морального самосвідомості. Духовний розвиток П'єра - складна спіраль, кожен новий виток виводить героя на нову духовну висоту.

В епілозі романа Товстої не тільки знайомить читача з "новим" П'єром, переконаним у своїй моральної правоті, але й цілі один з можливих шляхів його морального руху, пов'язаного з новою епохою і новими обставинами життя.