2. Загальна характеристика стилів мовлення.

Науковий стиль.

Цей стиль реалізується в таких жанрах: дисертації, монографії, статті, підручники, лекції, відгуки, анотації, рецензії та ін.

Призначення: повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Сфера спілкування: наука, техніка, освіта.

Стильові ознаки: понятійність, предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, аргументованість.

Мовні засоби: наукова термінологія, цитати, схеми, таблиці, графіки; складні синтаксичні конструкції; повні речення, часто ускладнені зворотами. Віддається перевага віддієслівним іменникам перед дієсловами; з дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.

Підстилі: власне науковий (монографії, статті, тези, дисертації тощо);

науково-навчальний (підручники, довідники, лекції тощо);

науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців:

книги, статті в неспеціальних журналах).

Офіційно-діловий стиль.

Жанри: закон, кодекс, наказ, інструкція, протокол тощо.

Призначення: регулювання офіційно-ділових стосунків мовців.

Сфера спілкування: державно-правова, суспільно-виробнича, громадська.

Стильові ознаки: документальність, стислість, чіткість, висока стандартизація висловлень, сувора регламентація тексту.

Мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, терміни, обмеженість синонімії, емоційно-нейтральна лексика, відсутність індивідуалізованих мовних засобів; безособові й наказові форми дієслів; чітко регламентовані будова тексту та обсяг його складових частин.

Підстилі: законодавчий (укази, статути, постанови, закони);

дипломатичний (міжнародні угоди – конвенції; повідомлення –

комюніке; звернення – ноти; протоколи тощо);

адміністративно-канцелярський (накази, інструкції,

розпорядження).

Публіцистичний стиль.

Реалізується в жанрах: виступ, нарис, памфлет, фейлетон, дискусія тощо.

Призначення: обговорення та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, вплив на адресата з метою пропаганди й агітації, формування суспільної думки.

Сфера спілкування: державно-політичне, громадське, культурне життя.

Стильові ознаки: поєднання логічності доказів, точності висловлення, наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів.

Мовні засоби: суспільно-політична лексика, багатозначні, емоційно-забарвлені слова, стилістичні фігури.

Підстилі: підстиль засобів масової інформації;

художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе);

науково-публіцистичний (літературно-критичні статті,

публіцистичні огляди тощо).

Художній стиль.

Жанри: трагедія, драма, комедія, водевіль; роман, повість, оповідання; поема, вірш, байка, епіграма тощо.

Призначення: різнобічний внлив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків.

Сфера спілкування: література, різні види мистецтва, культура, освіта.

Стильові ознаки: образність, поетичність, естетичність мовлення.

Мовні засоби: емоційно-експресивна лексика, багата фразеологія, синоніміка, багатозначні слова в переносному значенні; історизми, архаїзми, діалектизми; стилістичні фігури тощо.

Підстилі: епічний (епопея, роман, повість, оповідання, нарис);

ліричний (поема, балада, пісня, поезія);

драматичний (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішки тощо).

Розмовний стиль.

Жанри: бесіда, приватний лист.

Призначення: невимушений обмін інформацією, думками, враженнями, почуттями.

Сфера спілкування: побутові стосунки, усне повсякденне спілкування на виробництві.

Стильові ознаки: усна форма спілкування, невимушеність, спонтанність, невербальні засоби спілкування.

Мовні засоби: побутова лексика, діалектизми, просторіччя, емоційно-забарвлені слова, вигуки, неповні речення, переважання простих речень.

3. Документ як основний вид писемного ділового мовлення. Культура писемного ділового спілкування визначається як загальною культурою суспільства, так і культурою мовлення кожного його члена, зокрема службових осіб, причетних до роботи з документами. Тому однією з найважливіших складових професійної підготовки фахівців будь-якої галузі є їхня мовленнєва компетентність, украй необхідна для грамотного й коректного укладання документації, що має забезпечувати чітку організацію виробничого та управлінського процесів.

Однією з основних форм ділової комунікації є документ (лат. documentum у перекладі означає “взірець”, “посвідчення”, “доказ”). Документ має правове й господарське значення, сприяє удосконаленню внутрішньої організації будь-якого підприємства чи установи.

Документ – це засіб закріплення різними способами інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності на матеріальному носієві за визначеним стандартом уніфікації чи відповідною формою. Носій – це матеріальний об’єкт, що використовується для закріплення та зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації. Разом із традиційними паперовими зараз широко використовуються й нові носії – магнітні стрічки, диски, які дозволяють використовувати для документування технічні й автоматизовані засоби. Документування – це регламентований процес фіксації інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу. Юридична сила – це здатність офіційного документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком його оформлення.

Юридична сила документа забезпечується встановленим для кожної різновидності документів комплексом реквізитів – обов’язкових формально-змістових елемнтів укладання документа (наприклад, індекс, назва організації автора документа, резолюція, заголовок, адресат, дата, підпис, гриф погодження, гриф затвердження та ін.). Розрізняють постійні й змінні реквізити документів. Постійні реквізити друкуються під час виготовлення бланка, змінні – фіксуються на бланку в процесі заповнення. Бланком називається аркуш паперу з відтвореними на ньому постійними реквізитами. Сукупність реквізитів і послідовність їх розташування на документі складають його формуляр. Кожний тип документа повинен мати свій формуляр-зразок, тобто певну модель побудови однотипних документів.

4. Класифікація документів. Основними класифікаційними ознаками конкретного документа є його зміст, призначення, походження, місце укладання, спосіб виготовлення, ступінь стандартизованості, техніка відтворення, ступінь складності та ін. За різними класифікаційними ознаками виділяють такі групи документів:

Таблиця 1

Ознаки класифікації	Групи
За спеціалізацією	Загальні (з адміністративних, кадрових питань) Спеціалізовані (див. таблицю 2)
За походженням За місцем укладання За спрямуванням За способом виготовлення За стадіями створення За технікою виконання За призначенням	Службові (офіційні) – укладаються офіційно уповноваженими особами Особисті (приватні) – укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних питань Внутрішні (чинні всередині установи, закладу, організації) Зовнішні (є засобом спілкування з іншими установами, закладами, організаціями) Вхідні – які надходять до організації ззовні Вихідні – які адресовані за межі організації Стандартні, типові – укладаються на трафаретних, бланкових аркушах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, студентський квиток) Нерегламентовані – лише певна частина даних фіксується на бланку (довідка, перепустка, типові листи, положення, інструкції тощо) Індивідуальні – укладаються за визначеними принципами і формою, але укладач довільно добирає й компонує мовні засоби (автобіографія, заява, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо) Оригінали Копії Рукописні Відтворені механічним способом Організаційні (статут, інструкція, положення та ін.) Розпорядчі (постанова, розпорядження, наказ і под.) Інформаційні (акт, відгук, довідка, запрошення та ін.) З кадрово-контрактових питань (контракт, особовий листок, анкета, заява, автобіографія) Особисті офіційні документи (доручення, заповіт, розписка та ін.)

5. Загальні вимоги до укладання та оформлення документів. До всіх видів документів висуваються єдині вимоги:

1. Документ не повинен суперечити чинному законодавству й директивним вказівкам органів вищого рівня.

2. Документ повинен бути достовірним, тобто базуватися на фактах.

3. Документ повинен містити конкретні й реальні пропозиції або вказівки.

4. Документ повинен бути максимально точним й водночас доступним.

5. Документ має бути відредагованим й належним чином оформленим.

6. Документ має бути придатним до тривалого зберігання.

7. Документ має бути оформлений за встановленим зразком з обов’язковим використанням усіх необхідних реквізитів.

З метою досягнення відповідності тексту документа викладеним вище вимогам рекомендується дотримуватися таких правил:

1. Фрази в тексті мають бути максимально короткими, що забезпечуватиме швидке їх сприйняття та точність розуміння. Для досягнення вимоги короткості й точносі слід:

• віддівати перевагу простим реченням перед складними;

• з-поміж складних речень перевагу віддавати невеликим, з одним-двома підрядними, для висловлення причиново-наслідкових зв’язків. Цей тип речень надає більшої переконливості проханню, пом’якшує відмову, посилює аргументованість тверджень;

• використовувати дієприслівникові звороти, якими слід розпочинати речення, а не закінчувати його.

2. Уживати трафаретні вислови, що виражають стандартні аспекти змісту (договір набуває чинності, у порядку надання допомоги, згідно з наказом, у зв’язку з погіршенням стану, відповідно до постанови і под.). Такі стійкі словосполучення й вирази полегшують розуміння тексту та процес його складання, дозволяючи не витрачати час на пошуки формулювань.

3. Використовувати відповідний порядок слів для вираження логічних зв’язків: прямий порядок слів – підмет передує присудкові, якщо логічно слід виділити об’єкт дії; зворотний порядок слів – присудок стоїть перед підметом, якщо логічно наголошується сама дія. Пор.: 1. Сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання покладених на них зобов’язань згідно з чинним законодавством. 2. До претендентів на вакантну посаду висуваються такі вимоги…

4. Віддавати перевагу іменникам перед займенниками, оскільки займенники лише вказують, а не називають точну кількість, предмети чи ознаки. Дотримання цієї вимоги надає тексту документа конкретності й об’єктивності.

5. Вставні слова (по-перше, по-друге, таким чином, отже, на жаль і под.) ставити на початку речення, щоб одразу правильно зорієнтувати адресата в подальшому сприйнятті думки.

6. Текст документа викладати переважно від третьої особи: Колегія ухвалила… Комісія виявила…. Від першої особи викладаються накази, заяви, службові листи, доручення та автобіографії.

7.Не вживати емоційно-забарвлених виразів і слів на позначення суб’єктивного ставлення до викладеного, дотримуватися емоційно нейтрального тону викладу. Пор.: Коли ви врешті-решт поставите нам сировину? – Наполегливо просимо повідомити про строки поставки сировини.

Таблиця 2