4. Правопис приголосних у кінці префіксів

За правилами літературної вимови дзвінкі приголосні перед глухими, з яких починається корінь слова, оглушуються: розклад [росклад], зсунути [ссунути], але на письмі ці приголосні завжди будуть дзвінкими: розклад, безхмарний, відпустити, одкинути, надколоти, підписати.

Виняток становить префікс з-: перед к, п, т, ф, х префікс з- змінюється на с: сказати, списати. Але перед іншими приголосними, незалежно від вимови, пишемо з- : зсипати, зшити, зчистити.

5. Уподібнення приголосних за місцем творення

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, який важко вимовляється. Тоді попередній приголосний уподібнюється до наступного.

Це явище спостерігається:

а) при творенні іменників з суфіксом –ин-(а):

цьк- -чч-: Донецьк – Донеччина;

ськ- -щ-: Черкаськ – Черкащина;

частини -ск-, -сок щ: віск – вощина, пісок – піщина;

частини -ськ-, -ск- щ: (при утворенні прізвищ від імен):

Васька - Ващенко але Васьчин, Параска - Паращенко але Парасчин (присвійні прикметники);

б) у вищому ступені порівняння прикметників та прислівників:

вузький - вужчий

г, ж, з + -ш- -жч-: дорогий - дорожчий

дужий - дужчий

с + -ш- -щ- : високий – вищий.

6. Спрощення груп приголосних

При словозміні й словотворенні в групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл, -стн- іноді виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних. У процесі мовлення приголосні д і т, розміщені у середині словосполучення, випадають, тобто відбувається спрощення: щастя - щасливий, тиждень – тижневий, виїздити – виїзний, якість – якісний.

Але не відбувається спрощення у словах: шістнадцять, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, кістлявий, зап'ястний; в словах іншомовного походження тільки у вимові відбуваються спрощення, але пишемо: контрастний, агентство, форпостний, баластний.

У російській мові спрощення відбувається тільки у вимові, а на письмі всі букви зберігаються відповідно до морфологічного принципу їх написання: счастливый, проездной, областной, праздничный.

7. Подовження та подвоєння приголосних.

В українській мові приголосні звуки можуть подовжуватися й передаватися на письмі подвоєнням букв. Подовжені приголосні вимовляються трохи протяжніше, ніж звичайні, і на письмі позначаються подвоєними буквами: старанний, відкриття, беззубий, беззмінний.

Але подвоєні букви не завжди читаються як подовжені звуки: міськком,Вінниччина, возз’єднання.

Найчастіше це відчувається в словах іншомовного походження: голландський, ніццький, марокканський.

Подовжуються м’які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) і пом’якшені шиплячі (ж,ч,ш) приголосні, якщо вони стоять між двома голосними перед я, ю, є:

а) В іменниках середнього роду: знаряддя, чуття, знання, але в назвах молодих істот подовження немає: теля, гуся, щеня.

б) Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: почуття – почуттів, відкриття – відкриттів, але знання – знань, питання – питань.

в) В орудному відмінку однини іменників III відміни: тінь - тінню, сіль - сіллю, ніч - ніччю, подорож –подорожжю, туш – тушшю, але повість – повістю, пригорщ – пригорщю.

г) У словах: Ілля (Іллівна, Ілліч), суддя, стаття, гілля; зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню.

д) У дієслові ллю та в усіх його формах ллє, ллють, ллєте, ллється, а також у похідних: виллю, наллю.

е) У похідних словах подовження між двома голосними зберігається: життя – життєвий, життєрадісний.

є) зрідка подовжуються букви н, с, в, якщо позначають тверді приголосні: Ганна, вважати, овва, ссавці, ссати, бовваніти.

Не подовжуються перед я, ю, є:

а) Букви, що позначають губні приголосні - кров’ю, сім’я, матір’ю;

б) Приголосні д, т, з, с, л, н, ц, ж, ч, ш, якщо вони позначають м’які приголосні, які не стоять між двома голосними: повіддю, але повідь, знання але знань;

в)При збігу двох різних приголосних - повістю, честю, щастя.

Подвоєння приголосних внаслідок їх збігу

Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

а) Подвоюються букви, що позначають однакові приголосні на стику двох морфем :

• віддати, беззубий ( префікса й кореня);

• возз’єднання ( двох префіксів);

• законний, погодинний (кореня й суфікса);

• письменник, іменник (двох суфіксів);

• розрісся, піднісся ( зворотні дієслова минулого часу з основою на с перед часткою – ся.

б) У складноскорочених словах: військкомат, юннат, але юний, райком.

в) Подвоюються букви, що позначають приголосні в наголошених прикметникових і прислівникових суфіксах -енн-, -анн-, які вказують на перебільшену ознаку: несказа^´нний, здорове^´нний, стара^´нно, нездола^´нно, але ска^´зано, незрі^´вняний, шале^´ний.

г) Подвоюється ч в іменниках, утворених від прикметників на – цьк(ий): козацький - козаччина, німецький – Німеччина, але галицький – Галичина (виняток).

Не подвоюється в українській мові на відміну від російської мови буква н у суфіксах дієприкметників та похідних від них словах: сказанный – сказаний; нарисованный – намальований; самоотверженно – самовіддано; преданность – відданість; напряженность – напруженість.

Подвоєні й неподвоєні приголосні в іншомовних словах.

а) Приголосні не подвоюються в загальних назвах іншомовного походження: грип, група, бравісимо, піанісимо, лібрето, комісія, ват (Ватт), фін (фіни).

Тільки в окремих загальних назвах зберігається подвоєння: булла, аннали, бонна, донна, панна, брутто, ванна (ванний), манна (манний) мотто, нетто, панно, тонна, білль, вілла, мулла, дурра, мірра.

б) Подвоєння відбуваються при збігу однакових приголосних префікса й кореня слова, якщо непрефіксальне слово в мові вживається самостійно з протилежним значенням: імміграція (міграція), інновація (новація), ірраціональний ( раціональний), ірреальний (реальний).

Але в словах типу нотація – анотація приголосний не подвоюється на письмі, бо неприфіксальне слово своїм змістом далеко відійшло від префіксального.

Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах: Андорра, Голландія, Марокко, Міссурі, Ніцца, Джанні, Руссо, Шиллер, Торрічеллі та в загальних назвах, утворених від власних назв: андоррський, марокканський, міссурійський.