14 Соціальна структура суспільства, її складові

Соціальна структура - ієрархічно впорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, соц спільнот, організацій та інститутів, об’єднаних стійкими зв’язком і відносинами. Виникає соц структура у зв’язку з суспільним розподілом праці. Основним елементом її є люди. У процесі життєдіяльності люди створюють нові об’єднання або входять до вже існуючих для задоволення різноманітних потреб. У соціології такі об’єднання: класи, верстви, групи, спільноти, категорії – елементи соц. структури, деякі з них стійкі в часі, постійно відтворюються та забезпечують наступність та порядок у суспільстві, а деякі виникають і тут же зникають. Соц. групи мають місце там, де є сталі зв’язки між індивідами. Саме діями таких груп відтворюється соц. життя. Людина може одночасно перебувати у декількох соц. групах, чим і обмежує, і отримує певні переваги. Елементами соц структури є: Категорія населення – однорідна за певною ознакою сукупність (чоловіки, жінки). Соц. спільнота – сукупність індивідів, що реально існує й емпірично фіксується, має відносну цілісність і виступає як самостійний суб’єкт соц. дії та поведінки. Групи, категорії, спільноти функціонально залежать між собою. Що стосується класів, то вони розглядаються у 2х значеннях: позиції у структурі виробництва і розподілу, все частіше до класу зараховують певну культуру, життєвий устрій і порівняно стійкі традиції (соц клас).

15. Історичні типи суспільств

Герберт Спенсер класифікував суспільства з точки зору стадій розвитку. Розмістив їх у наступному порядку:

• прості;

• складні;

• подвійної складності;

• потрійної складності.

(Класифікація за ступенем структурної складності).

Прості суспільства:

• ті, що мають керівника;

• з епізодичним керівництвом;

• з нестабільним керівництвом;

• зі стабільним керівництвом.

Складні суспільства та суспільства подвійної складності класифікував так само відповідно до складності їх політичної організації. Аналогічним чином різні типи суспільств були класифіковані у залежності від еволюції характеру осілості:

• кочові;

• наполовину осілі;

• осілі.

Суспільства в цілому були представлені як структури, що розвиваються від простого до складного (проходячи при цьому через необхідні етапи). Етапи ускладнення та переускладнення мають проходити послідовно. Чим більш розвинене суспільство, тим воно складніше, тобто більш диференційоване у структурному та функціональному відношеннях. Герберт Спенсер підкреслював, що ступінь складності не залежить від військово — індустріальної дихотомії. Відносно недиференційовані суспільства можуть бути індустріальними, а сучасні складні суспільства — військовими.

Класифікація розміщує суспільство на шкалі складності структури та функціональної організації від «малого простого агрегату» до «великого агрегату». На початковому етапі суспільство характеризується переважанням безпосередніх зв'язків між індивідами, відсутністю спеціальних органів управління тощо. У «малому простому агрегаті» всі його частини схожі одна на одну, люди співпрацюють для досягнення однакових для всіх, закріплених групових цілей, управляючий центр відсутній (ранній «аналог» односегментної організації з механічною солідарністю за Дюркгеймом). Це — найпростіша система без підсистем (група, в якій відсутні відмінні підгрупи). У процесі розвитку формується складна структура, соціальна ієрархія, включення індивіда в суспільство опосередковано приналежністю до менших спільнот (рід, каста тощо). У складному суспільстві його члени входять у нього опосередковано, як елементи простих агрегатів з своїми «координуючими центами» у свою чергу підкореним центру «більш обширного» агрегату. У складніших суспільствах кількість проміжних рівнів та підсистем відповідно зростає^[2].