26Теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності

У сучасній західній соціальній філософії поширені різновиди теорії соціальної стратифікації та мобільності. Як правило, вони або взагалі заперечують наявність класів у сучасному суспільстві, або поряд з поняттям "клас" використовують поняття "страта" (лат. stratum – прошарок та facere – робити).

Прихильники концепції соціальної стратифікації та соціальної мобільності заперечують марксистське вчення про наявність у капіталістичному суспільстві антагоністичних класів – буржуазії та пролетаріату. Суспільство, на їхню думку, поділяється на вищі, середні та нижчі страти, кількість яких залежно від названих вище ознак може досягати восьми. Суперечностей між ними, загострення боротьби, в марксистському розумінні, не існує. Спостерігаються лише відмінності між стратами, висока рухливість, мобільність переходу з однією страти в іншу.

Перехід з однієї страти в іншу західні філософи називають соціальною мобільністю. Існують так звані "вертикальна мобільність" і "горизонтальна мобільність".

Сутність вертикальної мобільності зводиться до твердження, що в індустріальному суспільстві є так звані ліфти, ескалатори, завдяки яким люди здатні переміщатися з нижчої до вищої страти. Такі своєрідні ліфти (чи ескалатори) існують у різних галузях суспільного життя: економіці, політиці, армії, церкві, науці, шлюбі (за допомогою вигідного шлюбу можна розбагатіти чи зробити кар'єру).

Горизонтальна мобільність полягає в переміщенні людей в межах тієї самої страти у зв'язку, наприклад, зі зміною місця роботи чи проживання. В цьому випадку соціальне та економічне становище людини, по суті, не змінюється. Така мобільність порівнюється з автобусом, де страти – це місця в автобусі, де кожне місце можуть займати різні люди.

Незважаючи на деякі позитивні моменти теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності та її популярність в західному суспільстві, не можна не помітити її очевидні недоліки. Адже не можна розглядати західне суспільство, як суспільство, в якому панує повна злагода та безконфліктність, відсутність суперечностей між різними соціальними групами щодо власності. Остання залишається основним фактором і ознакою соціального розмежування. Саме наявність гострих проблем у розподілі власності призводить до страйків, різного роду непорозумінь, які не вдається розв'язати там, де панує власність.

27 КЛАСОВА ТЕОРІЯ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА

Опорним при дослідженні питання про соціальну структуру суспільства є поняття соціальної групи– це сукупність людей, об’єднаних спільними інтересами чи спільною працею. Класові суспільства почали складатися понад 5 тисяч років тому.. Класи виникали двома шляхами: шляхом перетворення полонених у рабів та внаслідок виникнення економічної нерівності в общині, суспільного розподілу праці, виділення груп людей, які виконували соціальні функції і використовували своє становище для збагачення за рахунок інших. Існування класів констатували багато мислителів. З майновим розшаруванням людей пов’язували його ще Платон та Арістотель. До пізнання економічної анатомії класів підійшли англійські економісти кінця XVIII – початку ХІХ ст. Специфіку історичного процесу як боротьби класів розуміли французькі історики та соціалісти-утопісти. З розкриттям зумовленості існування класів розвитком виробництва (суспільним поділом праці й появою приватної власності на засоби виробництва) пов’язане марксистське визначення класів.Але в сучасній соціальній філософії є різні точки зору на сутність класів:

- існування класів пов’язане з біологічними законами, насамперед з боротьбою за виживання людей у тих чи інших географічних);

- класове розшарування виникло внаслідок відмінностей у психології, ідеях, рівнях морального та інтелектуального розвитку людей (психологічний та інші);

- класи є відносно самостійними групами людей, що об’єднуються на основі фактично розрізнених інтересів у сфері виробництва, соціального життя,

Головна класоутворююча ознака – це відношення до засобів виробництва (марксистське визначення класів). Це визначення найґрунтовніше, але варто відзначити, що історія внесла й тут свої корективи. Вважати, що класи пов’язані лише з матеріальним виробництвом, сьогодні є недостатнім, про що свідчить досвід становлення класу управлінців-адміністраторів у радянському суспільстві.Класова боротьба – реальний факт суспільного життя, хоча її роль по-різному трактувалася в соціальній філософії. Марксизм вважав її рушійною силою розвитку антагоністичних суспільств, і всю історію людства розглядав під таким кутом зору. Ця боротьба призводить до революцій, здійснення яких у свою чергу призводить до зміни однієї суспільно-економічної формації іншою, більш прогресивною..Абсолютизація ролі і значення класової боротьби як рушійної сили розвитку суспільства в ортодоксальному марксизмі набула, скажімо так, антигуманного характеру. Отже, класова боротьба відігравала як конструктивну роль, так і була “демонічною силою історії”, яка не сприяла її розвитку.До великих соціальних груп відносяться також так звані соціальні верстви, тобто проміжні або перехідні суспільні групи, які не мають ознак класу (часто їх називають ще прошарком) – наприклад, інтелігенція, частина певного класу (кваліфіковані робітники).

28 Щодо типів соціальних структур, то вони визначаються характером суспільно-економічної системи, в межах якої дана система функціонує. І якщо суспільство переживає процес соціального зламу, стан перехідного періоду, то кардинальні, якісні зміни в соціальній структурі стають неминучими. Вони й реформують економічну, політичну і духовну сфери житєдіяльності суспільства,значною мірою самі визначають їх.Саме ці процеси спостерігаються на території колишнього СРСР та вУкраїні.

Основні тенденції перетворень соціально-класової структури в нашому суспільстві характеризуються «посиленням позицій ринкової економіки, •зростанням числа зайнятих у приватному секторі і бізнес-діяльності, особливо молоді, менеджерів, «поглибленням соціальної диференціації, •появою принципово нових соціальних груп (фермерів, підприємців, банкірів тощо), «зміною соціальної структури, соціальних пріоритетів.

Основні страти	Рівень добробуту	Основне коло людей
Вищий клас	дуже високий	правляча еліта, крупні бізнесмени, банкіри, фінансисти, частина творчої інтелігенції
Умовно середній клас	від заможного до задовільного	середні і дрібні підприємці і люди з постійною зайнятісю і регулярним одержанням доходу
Нижчий клас	низький і дуже низький	люди, що живуть біля і під межею бідності

В якості одного із варіантів можна за рівнем добробуту виділити в сучасному українському суспільстві три основні страти: вищу, середню і нижчу.

За таким критерієм, як розмір доходу, населення України можна приблизно поділити на такі чотири групи: багаті, середня верства (заможніх), середня верства (які живуть терпимо) і бідні. До останніх, як правило, попадають безробітні, пенсіонери, які не мають додаткових доходів, працівники збанкрутілих підприємств та фірм і ті, хто місяцями не отримує заробітну платню і т.д.

* Отже, суспільство є складноструктурованою та багатовимірною будовою. Кожна особистість від народження до кінця свого життя в ньому може бути охарактеризована через набір властивих їй приписних та набутих статусів та відповідних їм соціальних ролей, а отже об'єктивно вона є членом одночасно багатьох соціальних груп та спільнот, які разом з соціальними інститутами і соціальними організаціями та системою соціальних відносин і взаємодій і складають соціальну структуру суспільства.

Трансформація соціальної структури передбачає зміну, перетворення її істотних рис.

Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві, її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою),

2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.

3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.

4. Активізація процесів маргіналізації.

Маргіналізація (лаг. — край, межа) — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

5. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.

6. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп.

7. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя .

8. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно» — жебраки, безпритульні, декласовані елементи.