14.2. Причини і умови вчинення злочинів жінками

В історичному плані розрізняють такі теорії жіночої зло­чинності: моралістичні, антропологічні (біологічні) і соціоло­гічні. Дві перші були поширені в минулі століття, нині домі­нує третя.

Моралістична теорія виходила з того, що жінка здатна на злочинні вчинки з часів Єви. Німецькі інквізитори Шпренгер і Інститоріс писали у "Молоті відьом" (XV ст.): "як через брак розуму жінки скоріше за чоловіків відступають од віри, так і через свої незвичайні афекти і пристрасті вони більш активно шукають, вигадують і здійснюють свою помсту за допомогою чар або іншими способами. Тому немає нічого дивного в тому, що серед жінок так багато відьом".

Антропологічна (біологічна) теорія причини неповноціннос­ті жінки вбачала в її біологічних особливостях. Ч. Ломброзо у творі "Жінка злодійка й повія" (кінець XIX ст.) писав, що "у жінки порівняно з чоловіком визначається відповідний ди­тині розвиток". Звідси він дійшов висновку, що жінка більшою мірою схильна до злочинів, ніж чоловік (до жіночих злочинів він зарахував і проституцію).

До речі зауважимо, що проведеними у США і Канаді дослі­дженнями доведено, що ділянки мозку, які "керують" вищою інтелектуальною активністю, у жінок приблизно на 11 % мають більше клітин (нейронів), ніж у чоловіків.

Цим пояснюється, наприклад, такий відомий факт, що шко­лярки і студентки краще і швидше засвоюють навчальний ма­теріал, ніж хлопчаки того самого віку.

Загальне визнання у ХХ ст. примату соціальних чинників у детермінантах злочинності повною мірою відобразилось і на жіночій злочинності, хоча притаманні жінкам особливі біоло­гічні чинники відкидати не можна. Саме соціальні чинники насамперед визначають зазначені відмінності у жіночій і чоло­вічій злочинності. І річ тут не у переважаючій буцімто духов­ності жінок. Повинно йтися про відмінність, яка історично склалася в житті й соціальних ролях жінок і чоловіків, що ціл­ком послідовно відбивається і на формуванні відмінностей в їх поведінці, у тому числі у сфері протиправних чинників.

Розглянемо особливості чинників, що впливають на злочин­ність жінок сьогодні [2]. Характерний для ХХ ст. і дотепер про­цес емансипації жінок поруч з позитивними має й негативні ас­пекти. Жінки втрачають властивий їм раніше соціальний статус, дедалі частіше опановують чоловічі професії (армія, по­ліція, політика, спорт тощо), у зв'язку з чим багато з них не можуть (або не хочуть) вести сімейне господарство і виховува­ти дітей. Чоловіки ж традиційно не воліють братися за госпо­дарські справи в родині. Маскулінізація жінок призводить до появи у них чоловічої психології, що штовхає певну їх частину до "чоловічих" злочинів (вбивства, нанесення тілесних ушкод­жень, шахрайство, грабежі, розбої). Розширення кола активно­го втручання жінок у соціальне життя підвищує їх частку в та­ких злочинах, як службові, господарські, майнові.

Збільшення чоловічих рис у характері жінок дедалі ширше втягує їх неодружену частину у статеве життя, часто безладне, зловживання алкоголем (кожна десята жінка), тютюном (кож­на п'ята), наркотиками, які значно швидше, ніж у чоловіків, призводять до залежності від них при гірших показниках до виліковування. Ці чинники сприяють становленню частини жінок на шлях злочинності і проституції. Так, 30 % злочинів жінки вчиняють у нетверезому стані. Часто жінка стає "пов­ноправним" учасником протиправних дій чоловіків, а подеку­ди навіть організовує й очолює такі дії. (Наприклад, Любов С. у Києві створила організовану групу вбивць. Особисто брала участь у вбивстві чотирьох чоловіків. Підручні боялися її біль­ше, ніж суду. Мала прізвисько "Леді смерть").

До речі, цікаві процеси спостерігаються в італійській ма­фії. За останні роки сотні її босів заарештовані й засуджені. І тепер кланами керують переважно їх жінки — "хрещені ма­тері". Головне полягає в тому, що ці "босині" діють не гірше від своїх чоловіків, і тому мафіозні "маси" визнають їх і не ма­ють заперечень проти їх керівництва.

Водночас вольові якості пересічної жінки м'якші, вона шви­дше піддається навіюванню, що часто дає змогу чоловікам-зло-чинцям з її оточення втягувати жінку у кримінальну діяль­ність, особливо коли це стосується інтересів чоловіка, батька, сина, коханця. При вчиненні посягань на власність жінка зде­більшого виправдовується тим, що "всі так роблять" і "жити хочеться не гірше від інших". Для жінок, які вчиняють кра­діжки, шахрайство, характерними є небажання чесно працюва­ти, неорганізований побут, безладне статеве життя. До речі, останнє, як і проституція, міцно пов'язане з жіночою злочин­ністю взагалі.

Негативні явища спостерігаються і в сім'ї. її послабленню сприяють потяг жінки до суспільного виробництва, з одного боку, як прояв емансипаційної хвилі, з іншого — як сувора по­треба підтримати життєздатність родини, яку не може мате­ріально забезпечити чоловік, не кажучи вже про родини без чо­ловіка (майже 15 %). Це відбувається у частині сімей на тлі саморуйнівної поведінки (алкоголь, наркотики тощо) одного, а то й обох членів подружжя.

Усе перелічене призводить до поширення конфліктів у сім'ях, збільшення їх тривалості й агресивності. У сімейних конфліктах підвищується активність саме жінок, їх поведінка часто набирає провокуючого характеру або вони стають "рівно­правними" учасниками конфлікту з непередбачуваними наслід­ками щодо того, хто буде в ньому зрештою злочинцем, а хто жертвою. Кожне сьоме вбивство на сімейно-побутовому ґрунті вчиняють жінки безпосередньо або хтось на їхнє замовлення. Спостерігається також збільшення конфліктів між матір'ю й дітьми, коли вона на них зганяє злобу за "життя, яке не вда­лося". Часто відбувається не просто лайка, а побої й мордуван­ня, відмова у годуванні, вигнання з дому. На ґрунті розпачу від самотності, вагітності без чоловіка, через небажання виховува­ти дитину у складних матеріальних умовах або щоб утримати коханця спостерігаються факти вбивства матерями своїх дітей і не лише новонароджених.

Зазначені негативні явища відбуваються на тлі подальшого зростання конфліктності й агресивності в суспільстві загалом, зниження моралі, посилення напруження і побоювання за май­бутнє, подальшого матеріального розшарування суспільства. Це призводить до збільшення кількості жінок так званого пси­хологічного типу "контініо", коли особа постійно заряджена на конфлікт, негативно ставиться до переважної більшості людей, не має до них ані жалю, ані поваги.

Отже, до основних специфічних причин жіночої злочиннос­ті належать такі:

• значно більша і дедалі зростаюча активність жінок у сус­пільному виробництві й соціальному житті як наслідок емансипації;

• набуття жінками чоловічих рис, "захоплення" керівних позицій (окремі дослідники передрікають настання в не­далекому майбутньому ери матріархату);

• значне послаблення основних соціальних інститутів і на­самперед сім'ї;

• поширення серед жінок наркоманїї, алкоголізму, прости­туції, бродяжництва;

• вплив на лабільну жіночу психіку зростаючого в суспіль­стві напруження і конфліктності.

Інші причини жіночої злочинності збігаються з причинами чоловічої злочинності.

Тепер розглянемо біологічні чинники, які можуть негатив­но впливати на психіку жінки і призвести до протиправної її поведінки. Вони можуть бути умовами певних злочинів, які скоюють жінки, але не мають домінуючого значення. Насам­перед це фази менструального циклу, вагітність і післяполого­вий період, а також період клімаксу.

Жодні соціальні умови не усувають явищ передменструаль-ного синдрому (напруження), коли загострюється емоційний стан жінки; хворобливого стану психіки під час вагітності й після пологів (п. 4 ч. 1 ст. 66 КК України розглядає вчинення злочину жінкою у стані вагітності як обставину, що пом'якшує покарання). До неї не може бути застосовано покарання у ви­гляді довічного позбавлення волі (ч. 2 ст. 64 КК України) або через клімактеричні зміни у психіці (скажімо, маячіння, рев­нощі). Усе це треба враховувати, оцінюючи злочинну поведін­ку жінки.

У світовій художній, психологічній і кримінологічній літе­ратурі дістали, як нам здається, зайвого поширення тверджен­ня про особливу мстивість жінок, які кохали чоловіка й були ним зраджені. Такі історичні й літературні приклади відомі, проте не можна вважати, що такі факти мають поширений ха­рактер. Так, іноді жінки з істеричними реакціями вважають своїх чоловіків (або коханців) особистою власністю. їхня зрада тягне жінок до помсти, проте абсолютну більшість останніх циві­лізація і страх перед відповідальністю відвертають від злочину. Що ж до випадків помсти покинутих жінок, то їх називають "синдромом Медеї". За першоджерелом зміст п'єси "Медея" (431р. до Р. Х.) великого стародавнього грецького драматурга Еврипіда полягає в тому, що дочка колхідського царя Медея закохалася у ватажка грецького загону Ясона, який прибув до Колхіди за золотим руном. Вона зрадила батькові, через смерть свого брата допомогла Ясону заволодіти золотим руном і втек­ла разом з ним. Через деякий час Ясон кинув Медею, щоб одру­житися з дочкою царя Коринфу. Медея жорстоко помстилася за зраду: вона вбила царя Коринфу і його доньку, а згодом і своїх двох синів від Ясона.

Здійснюючи індивідуальну профілактичну роботу, слід ураховувати що психіка чоловіка раціональніша і він здатен швидше переключатися з однієї особи й події на інші. Жінка ж частіше "зациклюється" на хворобливих ситуаціях, пов'яза­них з особистими стосунками. Серед інших синдромів, які мо­жуть "мати вихід" у злочин, можна назвати синдром "Леді Мак-бет" (героїня однойменної трагедії Шекспіра). Це так звана фатальна жінка, яка вміє підкоряти чоловіків і для досягнення своєї мети підбурює їх на злочини.

Щодо синдрому "Мюнхаузена", який зустрічається і серед чо­ловіків, то йдеться про випадки, коли людина здатна на все зара­ди того, щоб на неї звернули увагу, щоб опинитися в епіцентрі подій, які вона може спровокувати, перейшовши межу закону.

Специфічний для жінки злочин, коли вона робить завідомо неправдиву заяву про її зґвалтування. Причинами цього най­частіше бувають звинувачення колишнього чоловіка (або ко­ханця) з метою його засудження як акт помсти, ревнощів; отримання грошей за рахунок шантажу ("заплатиш — заберу заяву"); примушування взяти шлюб; виправдання своєї вагіт­ності чи аборту ("приховування гріху"); присилування роди­чів.