10.2. Методи кримінологічного прогнозування

Для кримінологічного прогнозу злочинності використову­ють дані, які отримують у результаті аналізу й узагальнення соціальної, економічної та правової інформації з використан­ням методів кримінології.

У процесі прогнозування злочинності застосовують найріз­номанітніші методи. Метод — це спосіб, прийом отримання й аналізу інформації, що необхідна для розв'язання завдань про­гнозування злочинності. Найширше при прогнозуванні злочин­ності застосовують методи екстраполяції, моделювання і екс­пертних оцінок.

Необхідно розрізняти прогнозування зареєстрованої злочин­ності й передбачення її реального стану, оскільки латентна зло­чинність істотно ускладнює прогнозування і може призвести до спотворення прогнозу.

Для передбачення змін у динаміці й структурі злочинності найчастіше використовують метод екстраполяції. Цей метод призначений для пошуку показників майбутнього виходячи з того, що тенденції минулого й теперішнього діятимуть і в по­дальшому. Аналіз показників динаміки злочинності та її окре­мих видів за кілька попередніх років дає змогу виявити тен­денцію до зміни цих показників (зменшення чи збільшення коефіцієнта злочинності). На підставі цього за допомогою спе­ціальних математичних розрахунків можна визначити, як кое­фіцієнти змінюватимуться в майбутньому. Метод екстраполяції дає точні результати за умови відносної стабільності кримі­ногенних факторів, і тому його застосовують тільки для корот­кострокового прогнозування. Основний недолік цього методу полягає в ігноруванні криміногенних факторів — їх зміни у прогнозованому майбутньому.

Сучаснішим і складнішим є метод математичного моде­лювання, що передбачає побудову кількісної моделі злочин­ності, яка відбиває її залежність від дії низки факторів. Під­ставивши в модель значення факторів злочинності на планований період, визначають майбутній стан злочинності. Складність цього методу полягає в недостатньому пізнанні факторів злочинності й механізму їх дії, ступені зв'язку цих факторів із злочинністю. Проте за окремими даними такі мо­делі можна побудувати. Зокрема, можливою є побудова про­гнозу злочинності на основі демографічного прогнозу змін у чисельності та структурі населення. Дані про соціально-демо­графічний склад правопорушників накладають на припустиму демографічну структуру, внаслідок чого визначають імовір­ний рівень злочинності. Найефективнішим цей метод є для короткострокових прогнозів.

Перспективне (довгострокове) прогнозування здійснюють здебільшого за допомогою методу експертних оцінок, який по­лягає в отриманні думок спеціалістів щодо можливих змін тен­денцій і закономірностей злочинності на планований період. Існують суворі процедури збирання думок експертів, їх аналізу і розрахунку експертних оцінок. Найпопулярнішим є так зва­ний дельфійський метод (метод Дельфі), розроблений у США. Згідно з цим методом опитування експертів здійснюють у та­кий спосіб: запитання експертам ставлять так, щоб вони мали

будь-яку кількісну характеристику; опитування здійснюється в кілька турів, під час яких питання і відповіді уточнюються; у разі відхилення прогнозів від думки більшості, експерти об­ґрунтовують свою думку. До експертизи можуть залучати дода­ткових експертів. Так формується мережа експертів, яких мо­жна використати для повторної експертизи.

Прогнозування індивідуальної поведінки полягає у визна­ченні ймовірності вчинення конкретною особою злочину або навпаки її виправлення й відмови від злочинної діяльності. З цього приводу заслуговує на увагу думка А. Зелінського, який піддає критиці позицію вчених-кримінологів, які заперечують взагалі можливість індивідуального кримінологічного прогно­зування.

Свою позицію А. Зелінський обґрунтовує так. Людські стосунки завжди будуються на передбачуванні вчинків, а харак­теристика особи в кінцевому підсумку полягає в судженні про імовірну поведінку в певних умовах. Аргументом, яким обґрун­товують свою думку опоненти індивідуального кримінологічно­го прогнозування, є посилання на унікальність і неповторність індивіду, внаслідок чого до нього не можна застосовувати ста­тистичні закономірності. Безперечно, кожна людина унікаль­на як особа, проте всі люди мають багато спільного. Імпульсив­ний, спонтанний характер людських вчинків не перекреслює стандартності поведінки у більшості вчинків, а типовим є те, що часто повторюється. Групові статистичні закономірності і отримані на їх основі прогнози поширюються й на окремих людей, але достовірність прогнозу знижується внаслідок інди­відуальних відмінностей. В однорідних групах прогноз індиві­дуальної злочинної поведінки особи буде достовірніший. Мен­ша надійність прогнозування індивідуальної поведінки (порівняно з прогнозами масових явищ) не перекреслює його пізнавального та практичного значення. Таке прогнозування дає змогу своєчасно зупинити особу на шляху до злочину й попередити злочин.

Імовірні судження про майбутню поведінку підсудного є під­ставою для прийняття судових рішень при розгляді криміналь­них справ, визначають необхідність застосування тих чи інших запобіжних заходів щодо обвинуваченого та підсудного при здійсненні попереднього розслідування.

Побудова прогностичної моделі передбачає два підходи:

• прогнозування на основі узагальнення біографії індивіда;

• прогнозування на основі аналізу внутрішнього духовного життя індивіда, його установок і мотивів.

Відомості про дії осіб, які раніше вчиняли злочини й були засуджені, можна отримати з офіційних документів (зокрема, вироків, довідок). Ці відомості створюють можливість для про­гнозування рецидиву злочинів. Для вирішення такого завдан­ня метод екстраполяції малопродуктивний, у цьому разі ефек­тивніше застосовувати метод моделювання або кібернетичний метод розпізнавання образу.