6.2. Концепції причин злочинності

Існуюче розмаїття поглядів на причини злочинності залеж­но від того, як визначається пріоритетна причина злочинності, можна поділити на два основних напрями: соціологічний і біо­логічний (біопсихологічний) .

Перший напрям — це соціологічні теорії, що ґрунтуються на кримінологічних школах і концепціях, які причину злочинно­сті вбачають в умовах життя суспільства. Видатний кримінолог Т. Мор визначив причинну зумовленість (детермінованість) зло­чинності певними соціальними явищами. Такою причиною він вважав насамперед приватну власність, яка породжує глибокий антагонізм у суспільстві. Аналогічної точки зору дотримувались відомі вчені Т. Компанелла, Д. Верас і Ж. Мельє. Подальший розвиток ця теорія дістала у працях засновників марксизму.

Соціологічне пояснення природи злочинності запропоновано в теорії аномії, яку розробив Е. Дюркгейм у 1897 р. Явище ано-мії (розрегульованості) виникає під час криз і різких соці­альних змін, коли загальноприйняті норми соціальної поведін­ки не відповідають очікуваним результатам.

Теорія аномії дістала значного поширення на Заході. Р. Мер-тон [7] основною причиною девіації (відхилення поведінки) вважав наявність розриву між культурними цінностями сус­пільства і соціально схваленими засобами їх досягнення.

Близькі до соціологічних теорій культурологічні концепції причин злочинності кримінологи пояснюють конфліктом між нормами культури суспільства і субкультури окремих соціаль­них груп, навчанням протиправній поведінці при сприйнятті норм і цінностей злочинних груп (Е. Сатерленд).

Біологічні концепції причин злочинності в чистому вигляді кримінологи формулюють дуже рідко. Біологічної теорії при­чин злочинності в чистому вигляді дотримувався тільки на по­чатковому етапі своїх досліджень її засновник Ч. Ломброзо. Біологічні теорії причин злочинності не дістали великого по­ширення у кримінології (у тому числі у вітчизняній та російсь­кій). Більшість прихильників цієї теорії визнають значущість соціальних факторів і тому такі теорії правильніше називати біосоціальними або соціально-біологічними залежно від того, якому витоку — соціальному чи біологічному — надається пріо­ритет. Згідно з біопсихологічними теоріями причина злочинно­сті полягає в особистості й природі людини.

6.3. Основні сучасні теорії причин злочинності в Україні та Росії

Проблема причинності у вітчизняній кримінології тривалий час перебувала під впливом ідеологічних чинників. Існування причин злочинності як соціально-правового явища в умовах роз­винутого і повного соціалізму тривалий час взагалі викликало заперечення або їх існування визнавалося з великою кількістю застережень. Причини злочинності при соціалізмі й капіталізмі різко протиставлялися. Стверджувалося, що злочинність від­творюється власне капіталістичним суспільством і її немож­ливо ліквідувати, не ліквідувавши систему існуючих у цьому суспільстві відносин. Серед соціально-економічних причин на­зивалися приватна власність, наявність експлуатації, безробіт­тя, серед ідеологічних — панування індивідуалістичної ідеоло­гії та психології. Ці причини вважалися корінними причинами злочинності, які було ліквідовано при соціалізмі. Основне місце відводилось ідеологічним факторам. До основних причин зло­чинності, як правило, зараховувались історична зумовленість соціальних явищ; дія закону відставання свідомості від буття, що конкретно виявлялось у наявності комплексу пережитків у свідомості та поведінці людей; вплив антагоністичної капіталі­стичної суспільно-економічної формації, яка існує одночасно із соціалізмом. Це так звані причини першого порядку. Причина­ми другого порядку вважалися неантагоністичні суперечності, що існують при соціалізмі і зникають у міру зміцнення соці­алізму, але на певному етапі зумовлюють можливість виникнен­ня тих чи інших негативних явищ, у тому числі й злочинності.

Причини злочинності поділялися кримінологами того часу на повні та специфічні. Повною причиною вважалася сукуп­ність соціальних явищ, що перебували у причинному й зумов­леному зв'язку із злочинністю. Специфічна причина (власне причина) стосувалася соціальної психології (дрібнобуржуазних традицій, моралі, звичаїв, егоїзму тощо). При цьому зазнача­лося, що жодне із соціальних явищ не може призвести до зло­чинності поза сферою соціальної психології.

Як вважає А. Зелінський, помилковість і заідеологізованість викладених основних положень очевидні. Так, посилаючись на таку причину, як відставання суспільної свідомості від суспіль­ного буття, можна пояснювати будь-які дії людей, що не відпо­відають інтересам суспільства й держави. Обґрунтованій крити­ці піддав А. Зелінський і розподіл причин злочинності на повні та специфічні (або неповні). Така термінологія, на його думку, розмиває відмінність між поняттями "причина" і "умова", оскільки умова підноситься до рангу причини ("повної"). Крім того, викликає сумнів логіка поняття "повна причина". Якщо визнати її існування, то необхідно погодитись із реальністю "не­повної причини". Але неповна причина не може породити жод­ного наслідку.

Сучасними представниками соціологічного напряму є нау-ковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України [16]. Вони вважають, що основні причини зло­чинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, розгляд соціальної проблеми причин злочинності не можна підмінювати ні біологічними (ге­нетичними) властивостями особи, ні психологічними (індиві­дуальними). Біопсихологічні фактори є тільки умовами, які сприяють або ускладнюють формування особистості. Самі по собі вони не визначають і не можуть визначати зміст поведін­ки, відбиваючись на формі поведінки вольових актів, у тому числі злочинності. Злочинцями не народжуються, а стають, і жодна людина від цього не убезпечена.

Вчені-кримінологи НАВС України зазначають, що при вирі­шенні проблеми причин злочинності необхідно враховувати ви­хідні положення, порушення яких може призвести до помил­кових висновків:

• причинно-наслідковий зв'язок соціальних, психологічних та інших явищ, що мають кримінологічне значення, є об'єктивно існуючою залежністю у природі й суспільстві, яка має загальний універсальний характер; кримінологіч­на специфіка не повинна підміняти закономірності власне причинного зв'язку;

• оскільки злочинність є явищем не лише соціальним, а й правовим, соціально-психологічним, вона має певні не тільки соціальні, а й інші причини;

• розглядати цю проблему неможливо, ігноруючи особу зло­чинця, який взаємодіє із зовнішнім середовищем, коли зо­внішнє (соціальне) відбивається через внутрішнє (суб'єк­тивне) і породжує єдиний результат — злочин. Разом з тим включення до причинної залежності особи злочинця не по­винно призводити до абсолютизації як її значення, так і зовнішнього впливу на неї.

Вчені НАВС України вважають, що загальними причинами злочинності є соціальні суперечності, які супроводжують роз­виток суспільства, або, навпаки, деградацію: застій, що безпо­середньо впливає на злочинність і її зміну. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних від­носинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можли­вість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відпо­відно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-мораль­ний стан суспільства.

Представниками соціологічного напряму є також вчені-кри-мінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії [17]. Вони вважають, що єдиною причиною злочинності є ступінь розвит­ку соціальних суперечностей, які породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилося спочат­ку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, що підтримується державою.

Водночас міжкласові суперечності не вичерпують спектра со­ціальних суперечностей. До них належать також міжрасові, міждержавні (або між групами і блоками держав), міжнаціо­нальні, міжконфесійні, внутрішні класові, міжособисті та внут­рішні особистісні суперечності, які впливають на стан злочин­ності та її поширення.

Умови і явища, що сприяють існуванню злочинності й ви­значають її стан, вчені Санкт-Петербурзької академії МВС Ро­сії поділяють на дві групи: зовнішні (об'єктивні) і внутрішні (суб'єктивні).

Зовнішніми (об'єктивними) є умови і явища, які повністю або майже повністю не залежать від волі індивіда. До них нале­жать економічна ситуація в державі й регіоні; господарчі, фі­нансові, зовнішньоторговельні умови, що характерні для пев­ної держави та її суб'єктів; безробіття; незаконна міграція; екологічні проблеми; урбанізація; житлово-комунальні проб­леми та ін.

Внутрішніми (суб'єктивними) є умови і явища, що впли­вають на злочинність і пов'язані зі способом життя людей. Здебільшого це пияцтво і алкоголізм. До цих умов належать також наркоманія і проституція; пропаганда культу насилля, жорстокості та порнографії у пресі, кіно- та відеопродукції; мілітаризація населення; корумпованість частини посадових осіб і працівників правоохоронних органів; недосконалість кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохорон­них органів й існуючому порядку реєстрації та обліку зло­чинів та ін.

Кримінолог Н. Кузнєцова, яка є представником соціально-психологічного напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний зміст [18]. Причинами злочин­ності (у сучасній Росії) вона вважає систему негативних со­ціально-психологічних явищ, що пов'язані із суперечностями суспільства й держави і породжують злочинність. Іншими сло­вами, причини злочинів і злочинності полягають у соціально негативних суперечностях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов злочинності може бути най­різноманітнішим — соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним тощо. За близькістю до злочинності й злочинів вчена розрізняє умови безпосередні й опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причин-но-наслідкового зв'язку відіграють внутрішні та зовнішні супе­речності, що виникають як всередині суспільства й держави, так і при їх взаємодії із зовнішнім світом. Причини і умови злочинності Н. Кузнєцова класифікує на рівні: причини і умови злочинності взагалі; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину. Криміногенні умови вона класифікує на дві групи: умови, що сприяють вчи­ненню злочинів (ситуаційні умови), і умови, що формують кри­міногенну мотивацію. До ситуаційних умов вона зараховує та­кож віктимогенні, тобто поведінку потерпілих.

На сучасному етапі розвитку суспільства (у Росії) причини і умови злочинності Н. Кузнєцова групує в чотири основні під­системи: економічні; кримінальної агресії; кримінальної необе­режності; правові детермінанти.

1. Економічні причини і умови.

• Причини: психологія здирництва, паразитизму, злиднів.

• Умови: помилки у стратегії й тактиці економічних ре­форм, приватизації, банківській системі та акціонуванні, виробничій сфері, сфері споживання і податковій системі; безконтрольність; безкарність.

2. Причини і умови кримінальної агресії.

• Причини: психологія агресивності корисливої, побутової, націоналістичної та сексуальної.

• Умови: безконтрольність обігу зброї і наркотиків; пропа­ганда культу насилля, порнографії, проституції; відсут­ність ефективної ранньої профілактики.

3. Причини і умови кримінальної необережності.

• Причини: психологія легковажного ставлення до дотри­мання вимог громадської безпеки; егоїстично недбале за­доволення власних інтересів.

• Умови: недоліки в матеріальному, технологічному, органі­заційному, правовому забезпеченні особистої та громадсь­кої безпеки.

4. Правові причини і умови.

• Причини: психологія правового нігілізму, правової легко­важності та правового безкультур'я.

• Умови: недосконалість законодавства; прорахунки право-застосовчої практики; неефективність правового вихован­ня; неефективність громадської профілактики; неефек­тивність ранньої профілактики на стадії правопорушень.

А. Зелінський є представником біопсихологічного напря­му в сучасній вітчизняній кримінології. Піддаючи критиці су­часні кримінологічні концепції причинності, вчений зазначає, що у філософський і кримінологічній літературі зберігається панування вульгарно-соціологічних тенденцій у поглядах на співвідношення об'єктивного (середовища існування) та суб'єктивного (людського, у тому числі й біологічно зу­мовленого) у детермінації злочинності [9]. Як рух вперед він оцінює погляди Н. Кузнєцової, яка на перший план кри­мінологічної детермінації висуває суб'єктивний фактор. А. Зелінський вважає, що людські вади завжди були й зали­шаються найближчою та визначальною причиною всіх видів антисоціальної поведінки, у тому числі й злочинної, не запе­речуючи при цьому впливу на поведінку людей обставин, що об'єктивно від них не залежать. Обґрунтовуючи свою думку, вчений зазначає, що методологічно обґрунтованішим був би пошук першопричини злочинності в суб'єктивному факто­рі — недосконалості людської природи, оскільки якщо ос­новну причину зростання злочинності пояснювати виключно об'єктивно існуючими економічними суперечностями, то поза увагою залишаються проблеми культури, моральності, психіч­ного здоров'я, тобто фактори, які безпосередньо породжують девіантну поведінку.

Отже, А. Зелінський основною причиною злочинності ви­знає суб'єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур'я, шкідливі звички, конформізм.

Як зазначалося, людські вади притаманні власне природі людини, вони існували й існуватимуть завжди. Разом з тим за­уважимо, що на стан психічного і соматичного здоров'я насе­лення держави впливає стан генофонду нації. Найбільшої шко­ди генофонду українського народу було завдано в період перебування України у складі СРСР під час голодоморів, ко­лективізації і знищення куркулів як класу. Значних втрат за­знала Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усе перелі­чене істотно позначилось на психічному і моральному здоров'ї населення України (біологічне спадкування).

Піддаючи критиці погляди представників соціальної пара­дигми, А. Зелінський наголошує, що їх звинувачення в бік прихильників біопсихологічної теорії стосовно того, що вони визнають уроджені злочинні схильності людей, є безпідставни­ми, оскільки жоден з них, за винятком Ч. Ломброзо, цього не стверджував. Успадковуються не злочинні нахили, а такі особ­ливості психіки та тілесної конституції людини, які за несприят­ливих умов середовища значно підвищують ризик формування особистості соціопата, який постійно конфліктує із суспільст­вом та іншими людьми. Суб'єктивно-особистісні фактори, які належать до безпосередніх причин злочинності (причин першо­го порядку), у свою чергу, є наслідками біологічного й соціаль­ного спадкування (причини другого порядку) і тісно взаємопо­в'язані.

Умови криміногенної детермінації А. Зелінський поділяє на суб'єктивні та об'єктивні.

Суб'єктивні умови злочинності, тобто ті, що залежать від волі людей, породжуються тими самими негативними мораль­ними та психологічними явищами і особистісними властивос­тями, що й причини злочинності. Таким чином, суб'єктивні причини злочинності об'єктивуються не тільки у злочинності, а й в умовах, які їй сприяють. До таких умов належать пияцт­во і алкоголізм; наркоманія; криміногенність засобів масової інформації; пропаганда жорстокості, насилля, розпусти; втра­та освітою авторитету; корупція державних службовців і пра­воохоронних органів; низька ефективність діяльності органів здійснення кримінальних покарань; незаконна міграція; мілі­ таризація населення за рахунок поширення незаконного збе­рігання зброї, що надходить з інших держав через "прозорі кордони", та ін.

Об'єктивними умовами є соціальні суперечності, які безпо­середньо не залежать від свідомості й волі населення, а успад­ковані з минулої доби, підтримують стан напруження в сус­пільстві та сприяють злочинності. До таких факторів належать негативні аспекти урбанізації та прогресу; економічні, еколо­гічні проблеми та інші об'єктивно зумовлені труднощі перехо­ду до ринкової економіки. Швидкий розвиток великих міст на загальному тлі руйнування сільського побуту призвів до демо­графічної диспропорції: з одного боку, перенаселення, дефіциту житла, транспортних та екологічних проблем у містах, з іншо­го — нестачі робочих рук, занепаду сільського господарства. До негативних наслідків урбанізації належать психологічні пере­вантаження, інформаційна перенасиченість, сурогати масової культури, які не сприяють моральному вдосконаленню люди­ни. Економічна криза в Україні призвела до безробіття й різко­го розшарування суспільства на багатих та бідних.

Розподіл кримінологічних факторів на суб'єктивні та об'єк­тивні А. Зелінський вважає умовним, оскільки суб'єктивні фактори детермінуються не тільки особою, а й умовами буття, що об'єктивно склалися, і навпаки. Разом з тим, на його дум­ку, пояснити причини і умови злочинності, а також її дина­міку в різні історичні періоди неможливо без відокремлення того, що здійснюється закономірно під впливом сил, які не залежать від людей, і того, що люди самі ускладнюють собі іс­нування.

Отже, розглянуті сучасні теорії вирішення проблеми детер­мінації злочинності мають як прихильників, так і супротивни­ків. Проте зазначимо, що вчені-кримінологи як України, так і Росії при вирішенні проблеми детермінації злочинності на­дають перевагу теоріям соціологічного напряму.

Контрольні питання

1. Відмінність понять "причина" та "умова".

2. Сутність терміну "фактор".

3. На яких вихідних положеннях базуються соціологічні тео­рії причин злочинності?

4. Які положення є основою біологічних концепцій причин злочинності?

5. Сутність основних теорій соціологічного напряму.

6. У чому полягає особливість поглядів представників біопси-хологічного напряму на причини й умови злочинності?

ОСОБА

злочпния

1. Поняття особи злочинця.

2. Соціальне і біологічне в особі злочинця.

3. Типологія особи злочинця.

4. Практичне значення кримінологічного аналізу особи злочинця.