9.2. Основні поняття віктимології

(жертва, потерпілий, віктимність, віктимізація)

Віктимологія оперує такими основними термінами: "жерт­ва", "потерпілий", "віктимність" і "віктимізація".

Під жертвою з позицій віктимології розуміється постраж­дала від злочину фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у встановленому законом порядку і чи вважає себе такою.

Потерпілий — це особа, якій злочином безпосередньо за­вдано моральної, фізичної або майнової шкоди і яка визнана потерпілою у встановленому законом порядку.

Поняття "жертва" і "потерпілий" у віктимології вважаються тотожними. У віктимології потерпілий одночасно є основним об'єктом дослідження і одним із основних її понять.

Певні напрями проблеми потерпілого і раніше вивчалися кри­мінологією, кримінальним правом, кримінальним процесом і судовою психологією. Проте віктимологія вивчає їх у комп­лексі на двох рівнях, які співвідносяться як злочин (окреме) і злочинність (загальне).

Потерпілий насамперед вивчається віктимологією на першо­му, індивідуальному рівні як фактор, що може впливати на ви­никнення і розвиток наміру у майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм злочину. На другому рівні вивча­ється сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди. Цей аспект вивчення необхідний для визначення реальних наслід­ків злочинності.

У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочи­нів є підвищення ефективності попередження конкретних зло­чинів і злочинності загалом шляхом здійснення цілеспрямо­ваного впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Віктимність окремої особи (індивідуальна віктимність) — це об'єктивно притаманна людині (реалізована злочинним ак­том або залишена в потенції) здатність, схильність стати в пев­них обставинах жертвою злочину. Залежно від особистісних якостей і поведінки конкретного індивіда ступінь його уразли­вості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Інди­від не придбає віктимність у процесі життєдіяльності, а є вік-тимним з моменту народження і до смерті — він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна можливість стати жертвою злочину.

Потенційна індивідуальна віктимність залежно від можли­востей її реалізації в ситуаціях більш-менш широкого кола зло­чинів у зв'язку з особистісними якостями і професійною зайня­тістю конкретної особи може розглядатися також з позиції її універсальності. З цієї позиції розрізняють віктимність загаль­ну і вибіркову (спеціальну).

Віктимність окремої особи є відносним поняттям, оскільки завжди реалізується в певній ситуації, яка є для цього достат­ньою. Однакові особистісні якості, аналогічна поведінка можуть привести до різних наслідків залежно від конкретної ситуації (зовнішніх обставин, характеристики злочинця тощо). Іншими словами, необхідно розрізняти віктимність особисту і ситу­ативну.

У реалізації віктимних потенцій жертви певну роль віді­грає взаємодія її суб'єктивних якостей і зовнішніх обставин. Ступінь віктимності особи є результатом складання ситуатив­ного та особистого компонентів. Тому, як правило, шкода, яку завдано жертві, є наслідком реалізації особистої і ситуа­тивної віктимності. Зокрема, ступінь вибіркової (спеціальної) віктимності значною мірою визначається професійною діяль­ністю (працівники міліції, охоронці, таксисти, інкасатори, касири та ін.), але разом з тим вибіркова віктимність є ситу­ативною, оскільки типовим для неї є перебування потенційної жертви в небезпечних ситуаціях. Водночас потенційна жертва може стати реальною вже тому, що опинилась у несприятливій ситуації, а її особисті якості й поведінка аж ніяк цьому не сприяли.

Віктимізація — це процес реалізації віктимних потенцій у задаванні шкоди і результат цього процесу. Віктимологічні скла­дові механізму злочину складні й різноманітні і тому в цьому механізмі ролі злочинця й жертви іноді так переплітаються, що відмінність між ними малопомітна і тільки випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто — злочинцем.