§ 4. Коректорське читання

4.1. Різновиди читання

З давніх-давен, від появи перших рукописних видань, читання стало невід'ємною частиною людського життя. А за останні десятиліття кількість інформації, що доводиться оп­рацьовувати кожному середньостатистичному сучаснику, збільшилася у кілька разів. Нині читаючу людину можна по­бачити скрізь — у бібліотеці, транспорті, в черзі, кафе. Читан­ня може мати пізнавальний, розважальний, релаксуючий та інший характер, оскільки читач або шукає у виданні потрібну для нього аналітичну інформацію, або читає задля розваги і відпочинку, або прагне пережити внаслідок читання певні емоції та відчуття (естетичне піднесення, жах, сміх тощо).

Дослідник Р. Іванченко у книжці «Літературне редагуван­ня» (К., Вища шк., 1983, с. 41) описав фахове та звичайне чи­тання. Про останнє він зауважує:

Звичайний читач у ході засвоєння тексту свою увагу спрямовує на матеріал, в поле його зору потрапляють тільки факти, що «грають» на авторську думку і ведуть її. Те, що лежить осторонь цієї думки або суперечить їй, може опускатися і часто немовби ігнорується. Позірне ігнорування читачем неправильного слова, деталі або факту зумовлене сильною дією* установки, яка веде чи­тача, немов підказує йому, що варто засвоїти, а що опустити.

Фахове ж читання, зокрема редакторське, потребує концен­трації уваги не тільки на змісті прочитаного, а й на усіх деталях викладу. Бо це — професійне читання, читання-робота.

Зауважимо, що воно передбачає опрацювання авторського оригіналу або чергового коректурного відбитка за певними параметрами — у ракурсі редакторської спеціалізації: науко­вий редактор перевіряє достовірність і наукову цінність про­понованого матеріалу; літературний редактор виступає стилістом тексту; технічний — здійснює і контролює дотри­мання розмітки оригіналу, а також виконання технічних пра­вил складання та верстання; художній редактор, згідно зі змістом прочитаного, продумує художню форму втілення да­ного змісту. Для усіх редакторів читання — це робота, резуль­татом якої є новостворений чи змінений аспект майбутнього видавничого продукту. І ця робота передбачає пошук, опертя на знання, професійну інтуїцію, асоціативне мислення — редакторське читання, таким чином, творче.

І нарешті, коректорське читання — теж читання-робота, що яскраво виявляється в англійському слові proofreader — той, що читає і виправляє пробні копії майбутнього друкова­ного матеріалу (тобто коректор). Коректорське читання суттєво відмінне від звичайного і редакторського; воно засно­ване на власних професійних принципах, виявляється у різних типах, здійснюється різними способами.

4.2. Принципи коректорського читання

Вище ми проаналізували посадові обов'язки коректора і переконалися, що коректор є «правою рукою» редакторів, ад­же саме він простежує точність виконання оператором комп'ютерного складання редакторських та авторських виправлень. Коректор також повинен забезпечити цілковиту грамотність видання у плані правописних норм. На яких же принципах засноване коректорське читання? Сформулюємо їх.

• Переакцентація уваги із суті на накреслення елементів складання: читаючи відбитки, коректор зосереджується не на змісті написаного, а на правильності накреслень букв, слів, словосполучень. Отож-бо коректором може бути лише та лю­дина, яка вміє майже абстрагуватися від змісту прочитаного. До речі, коректори зауважують: часом від прочитаної коректури в пам'яті залишаються тільки окремі факти, абзаци, фрази. І зрозуміло, відволікання уваги на суть тексту може за­шкодити якості коректорського читання, особливо в роботі початківця. Втім, наголосимо, досвідченим коректорам-професіоналам успішно вдається стежити й за змістовими аспек­тами опрацьовуваного тексту, тому їм часто трапляється виловлювати власне редакторські помилки.

• Політерне і поскладове читання: коректор, як кажуть професіонали, читає букви. Цей жаргонізм походить від часів металевого складання, коли коректор, окрім іншого, пильну­вав ще й за накресленням букв: вони могли бути з т. зв. по­шкодженим очком, тобто збиті, нечіткі, або з «чужої» гарнітури чи перевернуті. У комп'ютерному складанні немає таких вад. А ось вислів «читати букви» залишився, і нині він означає необхідність уважно, ретельно перевіряти кожен складальний елемент, навіть найпростіший за написанням.

Коректор усіляко повинен уникати спроб «схопити» по­глядом усе слово — читати побіжно. А саме так ми зазвичай читаємо, зупиняючись тільки на т, зв. точках фіксації — певних частинах слова, що розташовані одна від одної на відстані » 1-1,5 см. Причому, як правило, погляд ухоплює букви, що позначають приголосні звуки, а букви, що позна­чають голосні звуки ніби вгадуються читачем.

При коректорському читанні ці точки фіксації розташову­ються щільніше — зір коректора повинен фіксуватися на кож­ному складі, а при потребі й на кожній літері — тоді він зможе уникнути казусів на кшталт сплутування слів «розбещений» і «розпещений», «жеребкування» і «жебракування» тощо.

• Зіставність у читанні: у роботі коректора важливо досягнути цілковитої ідентичності опрацьовуваного корек­турного відбитка авторському оригіналу, попередньому ви­правленому редакторами відбитку, вимогам видавничої спе­цифікації, зафіксованим у словниках і довідниках нормам літературної мови. Отже, коректорське читання передбачає постійне зіставлення наявного та необхідного.

Цей принцип особливо важливий при зчитуванні та звірянні — типах коректорського читання, що будуть описані в наступному підпункті.