1.2. Історичний екскурс у формування системи коректурних знаків

Перші коректурні знаки з'явилися ще у Середньовіччі. Звісна річ, єдиного варіанту їх накреслення не існувало; крім того вони були досить незграбними; але в середньовічних знаках все ж таки можна побачити далеких попередників су­часних.

З поширенням книгодрукування в Європі стало необхід­ним навести лад у способах виправлення помилок складача, тож система знаків динамічно розвивалася та вдосконалюва­лася. До XIX ст. процес вироблення основної маси коректур­них знаків практично завершився. Відтоді понад століття коректурні знаки у вітчизняній практиці майже не змінюва­лися.

їх застосування було обов'язковим у видавничій справі часів монотипного та лінотипного складання: читаючи ко­ректурні знаки на позначення помилок, відшукували помил­кові друковані елементи і вносили виправлення (виймали і па їх місце ставили правильні або ж переливали рядок — залеж­но від поліграфічної технології). Зрозуміло, усунення будь-яких помилок, навіть найменших, а поготів таких значних, як пропуски чи повтори у тексті, завдавало труднощів.

Ф. Брокгауз та І. Ефрон в «Знциклопедическом словаре» (СПб., 1895, т. XVI, с. 339) помістили зразки коректурних знаків, що використовувалися також і в Україні. Більшість се­ред них ідентична сучасним знакам, а деякі, навпаки, почасти відмінні. Що ж, між ними — понад столітній проміжок часу.

Подібні аналогії бачимо й у виданнях, ближчих до середи­ни XX ст. «Большая советская знциклопедия» (М., 1937), що вийшла за редакцією Шмідта, на с. 362 містить визначення коректури і подає приклад тексту, опрацьованого за допомо­гою коректурних знаків. Знову ж таки, бачимо схожі, а то й однакові накреслення коректурних знаків:

Таким чином, видавнича справа історично змінювалася: удосконалювалися методи редакційно-видавничої обробки оригіналу, з'являлися нові друкарські машини — і відтак мо­дифікувалися коректурні знаки, змінювалися характерні для коректури вказівки щодо складання.

У книзі «Рукопись и корректура. Руководство для авторов» (М., 1929) викладена техніка і методика коректури, по­дані коректурні знаки, а також рекомендації щодо корек­торських зауважень на берегах. Хоч минуло майже століття од виходу цієї книжки, багато її положень звучать абсолютно актуально. Проте є й такі, що сприймаються нині як щось ар­хаїчне. Так, наприклад, на с. 26 йдеться про поліграфічні прийоми зміни проміжків, вже не застосовувані у сучасній практиці:

Для збільшення проміжку між рядками складання використову­ють пластини, які називаються шпонами. Якщо складання потрібно робити зі шпонами або якщо шпони десь пропущені, на берегах пишуть «шпони».

Нині коректор вже не пише на берегах коректурного відбитка вказівку «шпони», оскільки змінилася відповідна Друкарська технологія.

Таким чином, система коректурних знаків, історично викристалізувальна, усе ж продовжує поволі розвиватися. Це можна простежити за державними стандартами, якими регулю­ють застосування коректурних знаків у видавничій практиці.

У колишньому Радянському Союзі їх вийшло кілька. Пер­ший — ОСТ 6080 — був затверджений у 1933 р. На зміну йо­му в 1936 р. уведений ОСТ / ВКС 8900. Далі, у другій половині XX ст., виходять ГОСТ 16347-76 (почав діяти з 1 січня 1977 р.), ГОСТ 7.62-90. Останній з них нині залишається чин­ним.