3.3. Співпраця учасників видавничого процесу. Коректурні виправлення

Як ми вже зазначали, редакційно-видавничий процес — багаторівневий і багатоетапний. Його успішність залежить від злагодженої співпраці усіх учасників, серед яких з корек­турними відбитками працюють:

• автор;

• редактор;

• коректор (коректори);

• технічний редактор;

• художній редактор (дизайнер).

Однак зауважимо: по-перше, цей перелік чинний лише у разі збереження відповідних штатних посад і всієї технології редакційно-видавничого процесу, що, як підказує практика, не завжди буває. Тобто нерідко його учасників менше. А по-друге, цей перелік є «спільноарифметичним» для книжкового, журнального і газетного видань, які насправді мають почас­ти відмінну коректуру.

Під час опрацювання коректурних відбитків кожен учасник редакційно-видавничого процесу виконує власні завдання, простежує певні аспекти майбутнього видання, які знахо­дяться у його компетенції, — і позначає у коректурних відбитках помилки, порушення, дефекти.

Виправлення в коректурних відбитках — це коректурні виправлення. Залежно від того, з чиєї вини (тобто через чий недогляд чи помилку) доводиться виконувати коректурні виправлення, їх поділять на авторські, коректорські, редак­торські та друкарські. Усі, крім останнього різновиду, вважаються видавничими коректурними виправленнями. Причому друкарські коректурні виправлення нині все більше стають анахронізмом, бо нині, з перенесенням руху коректур у кабінеті видавництва, оператор комп'ютерного складання (працівник видавництва), а не складач у друкарні, вносить усі ко­ректурні виправлення в електронну версію оригіналу.

Виправлення коректури в машині(подаємо за кн.: Гессен Л.Книжка для автора. Об изготовлении рукописи. —М.-Л: Гос. изд-во,1928)

У минулому ж коректурні виправлення, навпаки, здійснювалися у друкарні. І за перевищення норми виправлень у складанні друкарня брала з видавництва додаткову плату, а точніше вираховувалися гроші з того конкретного учасника видавничого процесу, що недобросовісно попрацював з попе­редньою коректурою — от і виходили, відповідно, видавничі (або авторські, або коректорські, або редакторські) виправлення. Якщо ж у складанні не були виконані усі зазначені ви­давництвом виправлення (тобто не спрацював складач у друкарні), то виправлення цих огріхів ставали друкарськими виправленнями.

Як і в минулому, так і нині з коректурними відбитками повинні ретельно попрацювати всі учасники редакційно-видав­ничого процесу — нехтування тією чи іншою ланкою у ньому неминуче позначається на рівні підготовки оригіналу до друку, шкодить кінцевій якості видання.

Важливо і те, щоб ці люди досягали згоди, часом навіть ціною певних компромісів. До речі, такий приклад подають нам більш як через століття Леся Українка та І. Франко: листуючись, вони домовлялися про ті чи інші нього видання. Так, готуючи до друку свою збірку, авторка писала видавцю:

Звіздочки *** можна повикидати там, де вони між куплетами, але там, де ними починається поезія без назви, нехай зостануться. Отак буде половина по-Вашому, половина по-моєму. Між куплетами, однак, все ж пропуски потрібні. Бачите, упертості не показую, з чим згоджуюсь, то слухаю, а решта нехай таки буде по-моєму.

При опрацюванні коректури дії учасників редакційно-видавничого процесу повинні бути скоординованими. А це вже клопіт, за європейською термінологією, керівника проекту. У книжкових видавництвах проходження коректурних відбитків простежують завідувач відділу, в якому готується книга, і молодший редактор. У газеті така відповідальність здебільшого покладається на відповідального секретаря. Зазначені особи повинні забезпечити вчасне й всебічне читання коректурних відбитків. На завданнях учасників редакційно-видавничого процесу зупинимося детальніше.

Автор найкраще знає текст, отож помітить його смислові спотворення внаслідок складання, перескладання, перескладання чи неадекватного редагування. Не варто й пояснюва­ти, наскільки суттєвими можуть стати подібні «огріхи» у надрукованому матеріалі.

Переглядаючи листування Т. Шевченка, знаходимо вель­ми показовий лист до С. Бурачка. У ньому він дякує адресан­ту за альманах «Молодик» (1843, № 2), де були опубліковані його твори, і просить коректуру поеми «Бесталанньй» («Тризна»), узятої до друку журналом «Маяк» (1844, № 4): «Та дайте ще, коли готова коректура «Маяка», що для ме­не...» (див. Шевченко Т. Твори в 5 т. — Т. 5. — К.: Дніпро, 1979, — С. 245). Отже, Шевченко не сумнівався у необхід­ності авторського читання.

Раніше автору давали читати зазвичай гранки, — щоб йо­го виправлення надалі не викликали переверстання тексту. При цьому до автора висували серйозні вимоги: здавати рукопис, підготовлений за низкою технічно-редакційиих при­писів, читати коректуру швидко, опрацьовувати її, послуговуючися стандартними коректурними знаками та ін. У довід­нику С. Сіренка «Як готувати рукопис» (X.: Держ. наук-тех. вид-во України, 1934, с. 32) суворо мовиться:

Автор може тримати в себе коректу в розрахунку — один день на два друкарські аркуші.

Якщо автор затримає у себе коректу понад зазначений термін, то видавництво лишає за собою право:

а) стягти з автора на користь друкарні встановлене відшкоду­вання за простої шрифту й робочої сили;

б) пустити книжку в друк без авторської коректи, виправивши її силами видавництва.

У відділі рукописів Національної бібліотеки України ім. В. 1. Вернадського зберігається датований 1 лютого 1960 р. лист від Головної редакції УРЕ (Української Радянсь­кої Енциклопедії) до композитора та історика музики проф. П. Козицького. Редакція мистецтв, опрацьовуючи гран­ки другого тому енциклопедії, писала до члена редакційної ко­легії: «Просимо переглянути гранки статей, внести потрібні виправлення, підписати їх і повернути до науково-галузевої редакції не пізніше 8.02.1960.» (Ф. XXXIX, 1113, Арк. 1).

Нині від автора теж вимагається оперативність і знання коректурних знаків. Але, оскільки верстання стало комп'юте­ризованим, а відтак простіше вносити будь-які виправлення у зверстаний текст, автору дають читати, принаймні, другу верстку. Адже у першій, як правило, виникає чимало технічних помилок: «пливуть» рядки, великі літери заміню­ються на малі і, навпаки, — малі на великі тощо. Тому автор включається у читання коректури по тому, як коректор «по­чистить» текст від таких дефектів — і коректура, закономірно, стане читабельнішою.

У книжкових видавництвах автори завжди читають корек­туру. Інша справа в газеті: на жаль, далеко не всі журналісти вважають за потрібне переглянути свій матеріал після літера­турного редагування чи бодай у верстці. Крім суб'єктивного фактора, існує тут ще й об'єктивна трудність: до газет надси­лають матеріали позаштатні кореспонденти і дописувачі — вимагати від них приїжджати до редакції на читання коректури навряд можливо.

А тим часом автор зобов'язаний:

• простежити, чи не спотворився зміст тексту внаслідок редагування;

• вивірити послідовність структурних елементів оригіналу;

• перевірити відповідність заголовків тексту, підписів — ілюстраціям, правильність посилань на ілюстрації, таб­лиці, формули тощо;

• перевірити наведені у виданні цитати (бажано, щоб ав­тор подав видавництву книги, з яких він цитує). Редактор, як і автор, редагує твір «по суті». Та зловжива­ти можливістю доопрацьовувати матеріал на етапі коректури не слід — надто великий ризик появи нових помилок. Отож зміни тексту при коректурі автором і редактором повинні мати «косметичний», а не концептуальний характер: експре­сивніше слово, точніший синонім, уточнена цифра для під­твердження певного положення, але аж ніяк не виклад прин­ципово нових думок!

Редактор у ході читання коректури:

• ще раз переглядає структуру видання;

• уточнює заголовки розділів, параграфів, пунктів і підпунктів;

• простежує логічні, фактологічні та інші помилки;

• надає твору стильової виразності, кожній фразі — смис­лової чіткості;

До речі, чи не найуважнішим слід бути редактору, коли він опрацьовує твір маститого автора. Адже виникає ілюзія, що оригінал надійшов майже досконалим, — ось тут і пропуска­ються помилки! Таким чином, редактор повинен ретельно прочитати всі коректурні відбитки.

Технічний редактор:

• визначає формат видання; гарнітуру, "Накреслення, розмір шрифтів;

• у зверстаних шпальтах перевіряє дотримання шаблону видання — розробленої дизайнером графічної моделі; відтворення фото і графічних оригіналів;

• разом із коректором перевіряє дотримання вказівок «Технічної видавничої специфікації», виявляє порушення технічних правил складання та верстання;

• простежує, чи не викликають виправлення автора, ре­дактора і художнього редактора переверстання; дає вказівки, як цього уникнути.

А художній редактор відповідає за вироблення й затвер­дження концепції оформлення видання. У книжковому видав­ництві художній редактор тісно співпрацює з художником книги. Отже, художній редактор:

• змоделює та оцінить верстку з художньої точки зору;

• перевірить якість відтворення зображальних оригіналів.