§ 1 Формування системи

ТЕХНІЧНИХ ПРАВИЛ СКЛАДАННЯ ТА ВЕРСТАННЯ ЯК ФАКТ ІСТОРІЇ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

Вироблення технічних правил складання та верстання бу­ло процесом історичним, адже усвідомлення видавцями умов зручного читання і відповідних способів удосконалення дру­кованого продукту формувалося поступово.

Ще у сиву давнину, задовго до відкриття друкарського верстата, існували приписи щодо творення рукописної книги. М. Тимошик у підручнику «Історія видавничої справи» на с. 40- 41 наводить вимоги до переписувачів Святого Письма. Ними регламентувалися сталість стовпчиків на сторінці, кількість рядків у кожному стовпчику і кількість букв у кож­ному рядку, проміжки між книгами в кодексі, абзацами, літе­рами. Так, приміром, проміжок між двома літерами, що по­значають приголосні звуки, мав не перевищувати величину нитки або волосини. Нормувалися і «шрифтові виділення»: слово «Бог» потрібно було писати, тільки попередньо вмо­чивши в чорнило перо, а чорнило при цьому могло бути ви­ключно чорного кольору. І це далеко не повний перелік ви­мог щодо техніки письма давніх творців книги книг.

Закріплення технічних правил складання та верстання відбувалося відтоді й до значно пізніших часів. Так, у Харкові 1934 р. вийшла брошура «Як готувати рукопис для видавни­цтва. Довідник для авторів, перекладачів, літредакторів, коректорів, друкарниць і рисівників» С. Сіренка. її мету ав­тор визначив так:

Щоб задовольнити грандіозний попит на книжкову продукцію, ... наша поліграфія повинна працювати як хронометр. А точність і швидкість роботи неможливі без планів і стандартів на кожній виробничій ділянці. Зокрема доконечна стандартизація у виготовленні рукописів, бо майже виключно від стану й вигляду рукопису залежить поліграфічна якість книги та швидкість її випуску в світ (с. 3).

Один із перших офіційних документів щодо технічнихнорм підготовки оригіналу — «Технические правила верстки книжно-журнальных изданий», затверджені 1946 р. ОГИЗом при

Раді міністрів РСФСР. Чинними вони були і в Україні. На с. 3 цієї

невеликої за обсягом, у мякій палітурці книжечці читаємо:

Технічний редактор дає вказівки щодо складання та верстання

кожного оформлюваного ним видання. Але часто технічні редактори, будучи оформлювачами, а не техніками, не можуть взяти до уваги усі деталі процесу верстання. А верстальники, посилаючись на те, що технічний редактор визначає характер верстання, верстають автоматично, за розміткою або макетом. Це призвело до погіршення якості верстання, до занепаду цього виду майстерності, надзвичайно важливого для оформлення книг та іншої друкованої продукції.

Що ж, відстежувати якість верстання тоді, як і нині, було одним із завдань коректора. А тут він навіть не згаданий. На наступній, четвертій, сторінці так і сказано: «Розраховані ці правила як на технічних редакторів, так і на верстальників». Отож коректорів у передмові до інструкції обминули.

Трохи більше як через десятиліття виходить «Инструкция для автора и редактора по оформленню рукописей книг» (1958). Вона була спрямована на поширення принципу уніфікації видавничої продукції, насамперед у науково-технічній літературі. Відомо, що сучасний коректор, разом із технічним редактором, відповідає за стильову цілісність видання.

У передмові до згаданого документа мовиться: результаті [...] полегшується праця читачаенергетичної та радіотехнічної літератури,

з одного боку, а з іншого увага редакторів, коректорів,графіків, складачів і т. д. не відволікається на вивченнявідомостей між окремими книгами у формі їх виконанняі може бути зосереджена на змісті роботи. Все це, безумовно,сприяє пришвидшенню процесів випуску книг. У четвертому розділі аналізованого документа,що називається «Участие автора в процессах редакционной обработки рукописи и производствакниг», є підрозділ, присвячений коректурі – «Чтения корректур». Таким чином, зрушення відбулося:в офіційному документі за коректором були закріплені повноваження здійснюватиповну коректуру.

У пізнішому, 1969 р., офіційному документі -«Технологических инструкциях по наборным процессам» уже чітко об’єднані під однією палітуркою приписи щодо власне складання, верстання та коректури.Отже, відбулося цілковите усвідомлення того,наскільки ці процеси взаємопов’язані тавзаємозалежні.

Осмислення технічних принципів складання та верстання відбувалося також у сімдесятих, вісімдесятих, дев'яностих роках XX ст, триває і нині. Тож назвемо найважливіші джерела, де викладені сучасні технічні правила складання та верстання:

• Гиленсон П. Г. Справочник художественного и техничес-кого редакторов. — М.: Книга, 1988. — 527 с.

• Мильчин А. 3., Чельцова Л. К. Справочник издателя и автора: Редакционно-издательское оформление изда-ния. — М.: Олимп: ООО «Фирма «Изд-во АСТ», 1999. -688 с.

• Стандарты по издательскому делу/Сост.:А. А. Джиго, С. Ю. Калинин.-М.: Юристь,1998. —376 с.

• Стандарти у поліграфії (Стандартизація у видавничійполіграфічній та пакувальній справі): Навч. посіб. Для студ. вищ. навч. закл./Уклад.:С.Ярема, В.Моргунюк,П. Пашуля, Б. Мамут:К.—Л:[Університет«Україна»:ДП «УкрНДНЦ»: УАД: ХК «Бліц-Інформ»], 2004. —312 с. — Бібліогр.

Феллер М. Д., Квітко І. С, Шевченко М. Г. Довідник коректора. — X.: Ред.-вид. відділ Кн. палати УРСР, 1972. 408 с.

Энциклопедия книжного дела/Майсурадзе Ю. Ф.,Мильчин А. 3., Гаврилов 3. П. и др. — М.: Юристь,1998 — 536 с.

Розглянемо сучасні технічні правила складання та верстання, а найскладніші з них розтлумачимо на прикладах.