§ 5. Універсальні методичні рекомендації щодо коректорського читання

Розглядаючи техніки коректури за допомогою коректурних знаків і сполучних ліній, ми не могли не торкнутися й їхніх ме­тодичних аспектів. Одначе, в методиці коректури існують по­ложення, що мають універсальний характер,— вони не зале­жать від вибору тієї чи іншої техніки. їх знання знадобиться ко­ректору фактично в будь-якому видавництві чи редакції.

1. Коректуру насамперед слід побіжно прогорнути, «охо­пити» оком — зорієнтуватися, якого змісту і жанру надійшов матеріал, у якому стилі він викладений.

2. Перед читанням коректури слід перевірити її комп­лектність — наявність усіх сторінок оригіналу та відповідних коректурних відбитків зі складання.

3. Не можна надто поспішати, ігноруючи при цьому само­перевірку,— темп коректорського читання, порівняно зі зви­чайним, повинен бути дещо сповільненим.

4. Коректурні виправлення повинні бути розбірливими. Ро­бити їх слід охайно — так, щоб текст залишався читабельним.

5. Коректуру виконують ручкою з темною (синьою, фіоле­товою), але не червоною пастою: по-перше, вона втомлює очі, а по-друге, у деяких видавництвах червоною пастою вносить виправлення виключно головний редактор. Чорна ж паста не контрастує з чорною фарбою комп'ютерної роздруківки, а то­му теж не рекомендується для коректорського читання.

Бажано, щоб кожен учасник редакційно-видавничого про­цесу вносив виправлення пастою певного кольору, а на окре­мому аркуші, що супроводжує коректуру, відповідно роз­шифровувалися кольори пасти.

Не слід користуватися олівцем: для оператора комп'ютерного складання це означає, що виправлення не обов'язкове.

6. Насамперед контролюють дотримання вказівок «Технічної специфікації» (щодо шрифту, формату рядка, міжрядкових проміжків, величини абзацних відступів, прийомів шрифтових виділень тощо).

7. Професійні коректори радять читати «під лінійку» — підводити її під лінію опрацьовуваного рядка. Лінійка повин­на бути короткою (не виступатиме за формат аркуша А-4) і дерев'яною (шорстка фактура запобігатиме ковзанню по сторінці).

Фіксувати зір на елементах складання можна й наводячи на слова ручку.

8. Читати коректуру зручніше на пюпітрі — вона розта­шовується похило, а такий кут зору зручніший.

9. Виправлення у коректурі повинні бути економними та раціональними,— щоб оператор комп'ютерного складання міг швидко в них зорієнтуватися і точно внести їх в електрон­ну версію оригіналу. Так, наприклад, якщо у слові є кілька помилок, недоцільно виправляти кожну зокрема — краще закреслити знаком заміни усе слово і, продублювавши знак на березі, поруч із ним написати слово правильно. Особливо часто так чинять у газетній коректурі.

10. Якщо коректор вважає за необхідне дати оператору комп'ютерного складання певні роз'яснення щодо виправ­лень, то ці слова і фрази слід обвести овалом — щоб оператор не сприйняв їх за вставку і не вніс у текст.

11. Усі помилкові, на думку коректора, формулювання потрібно (краще простим олівцем) позначати спеціальним коректурним знаком ЕЕЗ .. А на окремому аркуші, зазнача­ючи відповідні сторінки коректури, викласти суть зауважень і пропонований варіант виправлень. Порадившись щодо них із редактором, коректор доопрацьовує відбиток: вилучає ко­ректурні знаки і вписує затверджені варіанти формулювань.

12. Дочитавши коректуру, вдаються до її додаткового пе­регляду та перечитування. І якщо при першому читанні пере­довсім перевіряють правопис тексту, зауважують певні смис­лові помилки, то при повторному читанні контролюють технічну якість складання чи верстання (залежно від виду відбитків).

А також ще раз уважно перевіряють:

• чи відповідають заголовки параграфів, пунктів, підпунктів у тексті заголовкам на сторінці «Зміст»;

• чи не має помилок на титульній сторінці, шмуцтитулах, у каталожній картці, вихідних даних та інших особливо важливих архітектонічних елементах видання;

• чи правильно виконані шрифтові виділення у визначен­нях термінів і понять, примітках, коментарях тощо.

13. Коректор підписує кожну сторінку виконаної ко­ректури.