§ 5. Журнальна коректура як синтез книжкової та газетної

Журнальне видання посідає проміжне місце між книжко­вим і газетним і за обсягом, і за періодичністю, і за техно­логією редакційно-видавничої підготовки: з одного боку, у журналі друкується не настільки «гаряча» інформація, не такі високі, як у газеті, темпи випуску продукту, а значить є більше часу на проведення коректури і, відповідно, вища її якість. А з іншого боку, журнал — це відносно невелике за обсягом видання, з визначеною періодичністю (щотижневий журнал; щомісячний; квартальник), широким колом авторів. Тому журнальна коректура синтезує риси книжкової та газетної, у чому пересвідчимося, розглянувши нижченаведену схему.

3.1. Місце коректури у редакційно-видавничому процесі журнального видання

Відповідно до затвердженого плану числа, редакторат замовляє та опрацьовує текстові матеріали. При цьому їх оцінює на змістову відповідність концепції видання.

Секретаріат — служба випуску видання — створює ху­дожньо-графічну модель числа. Підготовка до верстання.

Внесення оператором комп'ютерного складання редак­торських виправлень у складання або перескладання текс­ту. Роздруківки техскладання надходять до коректора.

Зчитування технічного складання на відповідність авторському оригіналу, що відредагований редактором. Виправлення змістових неточностей у складанні, а також орфографічних і пунктуаційних помилок.

Оператор комп'ютерного складання виправляє знай­дені помилки. Перше верстання.

Вичитування першої верстки коректором; опрацю­вання її автором, редактором, технічним редактором і дизайнером. Зведення виправлень. Внесення їх в елект­ронну версію. Перегляд першої верстки в секретаріаті.

Друге верстання. Вичитування другої верстки корек­тором. Опрацювання її літературним редактором. Вне­сення їхніх виправлень в електронну версію. Перегляд другої верстки в секретаріаті.

Звіряння і читання звірок коректором. Перегляд коректури редактором, технічним редактором і дизайне­ром, секретаріатом.

Передача фотоформ та оригінал-макета на поліграфічне підприємство.

Виготовлення у друкарні пруфів і надсилання їх у ре­дакцію. Підпис переглянутих пруфів головним редакто­ром «У світ». Тиражування.

3.2. Статус коректора і коректорату

Вище вже йшлося про універсалізацію функцій видавничих працівників у сучасній практиці. Журнальна коректура — красномовне тому свідчення: саме в журналах здебільшого

Виготовлення і перегляд фотоформ. Підпис оригінал-макета «До друку».

об'єднують посади літературних редакторів і коректорів. Зрозуміло, під назвою «літературний редактор».

У книжкових видавництвах є більше часу на опрацювання коректури, тому видавці йдуть на окреме коректорське читання. А в газеті, навпаки, занадто мало часу, щоб пере­класти на одні плечі роботу редактора і коректора. Інша справа — журнал: обсяг коректурних відбитків і терміни їх опрацювання уможливлюють універсалізацію. Причому, як зауважують окремі з таких «універсалізованих» працівників редакцій, вони намагаються читати коректуру поетапно: за першим опрацюванням вчитуються у зміст, а за другим — перевіряють правопис і технічні параметри складання. Відтак, намагання розмежовувати процеси редакторського і корек­торського читання почасти можна спостерегти.

Кількість задіяних у випуску журналу згаданих «універ­салів» не є великою: в середньому два-чотири. Якщо ж часо­пис все-таки залишив «чистого» коректора, то, як правило, йдеться про одну штатну одиницю. Отже, в сучасних журналь­них виданнях термін «коректорат» не завжди актуальний.

Крім роботи у даному журналі, коректори (чи б пак, літе­ратурні редактори) зазвичай підробляють у книжкових ви­давництвах чи інших ЗМІ. Адже робочий місяць у них наван­тажений нерівномірно.

3.3. Аритмічність і визначеність графіка роботи

Як відомо, більшість вітчизняних журналів здебільшого мають статус щомісячника. Через те у роботі співробітника, що читає коректуру, виникають періоди більшої і меншої ви­робничої активності. Після виходу числа у відділах розпочи­нається збір та редакторське опрацювання за змістом нових матеріалів. Коректор на цьому етапі, зрозуміло, не має вели­кого навантаження. Проте, чим ближче за графіком до випус­ку нового числа, тим все більше і більше у нього роботи. Нарешті, приблизно за тиждень до здачі, настає справжній пік — обсяг і темпи коректорського читання на цьому етапі уподібнюються до газетної коректури.

Тож, як бачимо, з одного боку, журнальна коректура ха­рактеризується аритмічністю, а з іншого — вона затиснута в рамки графіка здачі журнальних чисел. Адже коректор зобов'язаний вчасно надати вичитані відбитки, щоб редак­ція могла виготовити фотоформи і, відповідно до угоди з поліграфічним підприємством, передати їх на виробництво.

3.4. Проходження усіх етапів коректури у пришвидшеному темпі

З нашої схеми можна виснувати, що для руху коректур у журнальному виданні властиві усі класичні етапи. Справді, здебільшого через руки журнального коректора проходять коректурні відбитки всіх, без винятку, видів.

І це спонукає проводити закономірну паралель між жур­нальною та книжковою коректурами. Однак кількість читань у зверстаних шпальтах не дозволяє цілком їх ототожнювати: при випуску книжкового видання версток буває мінімум дві, а при випуску журналу — максимум дві. Ще одна суттєва відмінність — терміни здійснення коректури: у журналі вони, як ми вже зауважили, стисліші.

3.5. Виконання повної коректури

Журнальний коректор, як правило, виконує повну корек­туру, виправляючи і правописні помилки, і порушення технічних правил складання та верстання, причому робить це з оглядом на стиль видання, адже він знає, як саме у шрифто­вому плані зазвичай оформлюють рубрики, які слова (жар­гонізми, діалектизми тощо) активно вживають, і нарешті, що вкрай важливо пам'ятати,— за яким правописом працює жур­нал. Бо нині декотрі журнали, приміром, «Критика», «Книж-никКєуіє\у», послуговуються скрипниківським правописом.

І щодо методики журнальної коректури. Серед типів ко­ректорського читання в ній виразно домінує вичитування. Зчитування способом підчитування та кілька разів повто­рювані у ході редакційно-видавничого процесу звіряння в журнальній коректурі не застосовуються: звіряння прово­дять здебільшого один раз — після першої або другої верстки у підписному комплекті коректури.

3.6. Застосування різних технік коректури

Як відомо, книжкова коректура виконується за допомо­гою традиційних коректурних знаків, а газетна — на т. зв. «віжках». У журнальній коректурі ці дві техніки використову­ються однаково активно. Адже журнальні сторінки верста­ють на дві та більше колонок, що призводить до використан­ня «віжок». Якщо ж коректор перше читання проводить у технічному складанні, то, зрозуміло, вдається також до тра­диційної техніки коректури — з використанням знаків.

3.7. Читання пруфів

Розглядаючи коректуру книжкового видання, ми акценту­вали увагу на складанні списку «Помічених друкарських по­милок», що складають при читанні сигнальних примірників. У журнальній коректурі є аналог цього етапу — читання пруфів.

Пруфи — пробні журнальні аркуші, які виготовляє дру­карня на замовлення редакції. Це, по суті, напівфабрикат майбутнього готового видання — нерозрізані і нескріплені аркушевідбитки, що містять абсолютно всі текстові й ілюст­ративні компоненти. Ось їх і переглядає востаннє перед дру­ком журнальний коректор.

Якщо у числі пройде-таки помилка (чи помилки), то спи­сок друкарських помилок не подають — у сучасних журналах така традиція фактично відмерла. Проте за суттєві помилки (фактичні, а не правописні!) у наступному числі редакція пе­репрошує читача і доводить до його відома правильний варіант написання. До речі, у цьому журнальна коректура цілком уподібнюється до газетної.