3.4. Обов'язки коректора

З коректурними відбитками усіх різновидів працює і ко­ректор. Його обов'язки підсумовуються фразою — випустити видання без помилок. Причому не тільки без помилок право­писного характеру, а й без порушень технічних правил скла­дання та верстання. Відповідальність цієї роботи є, безсум­нівно, великою. Годі й казати, за міждержавним стандартом ГОСТ 7.4-95 «И зданий. Выходные сведения» (чинний з 1 лип­ня 1996 р.), у вихідних даних серед переліку осіб, що брали участь у підготовці друкованого видання, обов'язково слід за­значати прізвище коректора. Таким чином, воно неминуче входить в історію друку. А в позитивному чи негативному плані — це вже залежить від ставлення коректора до своїх обов'язків.

Якими ж є ці обов'язки? «Чистий» (тобто не коректор-літредактор) видавничий коректор повинен:

• звірити коректуру з текстом оригіналу, тобто перевіри­ти точність представлення авторського твору, а також на­явність виправлень, внесених редактором;

• перевірити комплектність оригіналу — наявність усіх частин матеріальної побудови оригіналу (титулу, сторінки змісту, основного тексту й ілюстративного матеріалу, при­міток, додатків тощо), а також правильність їх нумерації;

• виправити всі орфографічні та пунктуаційні помилки відповідно до норм чинного правопису або правопису, об­раного замовником;

• уніфікувати складання елементів видання;

• відмітити усі порушення технічних правил складання та

верстання;

• помітити (але не виправити на свій розсуд!) для редак­тора смислові, фактичні та інші помилки. У цьому плані коректор нерідко виступає у ролі «свіжої голови» — ви­ловлює помилки, які не помітили редактор і автор. Обов'язки коректора можна і слід розглядати в розрізі ви­давничої та друкарської коректур. Як ми вже зазначали, у друкарнях діють власні коректорати. їхні співробітники зо­бов'язані:

• перевірити, чи правильний монтаж фотоформ, а відтак спуск шпальт, розкладка, привідка рядків і шпальт;

• перевірити наявність усіх елементів на друкарській формі, привідку фарб та ін., а значить справність дру­карської форми у процесі друкування.

Посадові обов'язки коректора можуть варіюватися у за­лежності від того, якою є коректура: неповною (частковою) чи повною. При повній коректурі контролюється уся інфор­мація майбутньої публікації — і основна (знаки, ілюстрації тощо), і службова (формат, тип гарнітур, кеглі, розмір інтерліньяжу, абзацних відступів, виносок, втяжок тошо). При неповній — службова інформація не простежується ко­ректором. Зрозуміло, що часткова коректура виконується на­самперед при читанні технічного складання, а повна — у верстці. Як правило, коректорам доводиться виконувати повну коректуру, і особливо це характерно для коректорської практики періодичних видань.

3.5. Вимоги до сучасного коректора

Переглядаючи перелік обов'язків коректора, переконує­мося, наскільки важливою персоною с у видавничій структурі ця посадова особа. Які при цьому висуваються до неї вимоги? Від коректора вимагається не тільки досконале знання пра­вопису (звісно, це головний чинник його професіоналізму!), а й тонке відчуття нюансів слововживання, уміння помітити стильову недоречність, а часом і здатність запропонувати кра­щий варіант редагування. Останнє хоч і не належить до безпо­середніх обов'язків коректора, проте високо поціновується працедавцями. Так диктує життя — сучасний коректор пови­нен усеосяжно бачити текст, бути знавцем мови.

Але і цього не достатньо. Бездоганна грамотність повинна помножитися на глибоке розуміння усієї технології редакційно-видавничого процесу, знання технічних правил скла­дання та верстання. Адже коректор, образно кажучи, — важ­лива ланка у ланцюзі, що починається від автора та його тво­ру і веде до читача.

Сучасний коректор зобов'язаний бездоганно володіти технікою і методикою книжкової, журнальної та газетної ко­ректур, уміти підраховувати обсяг виконаної ним роботи в обліково-видавничих аркушах. Отож не кожна вишколена у граматиці і правописі людина зможе успішно працювати ко­ректором. Це надто поверхове судження.

Світова видавнича практика свідчить: більшість видав­ництв обирають певну тематичну нішу, спеціалізуються на чи то дитячій, чи то науковій, чи то навчальній літературі тощо. В Україні ця тенденція теж усе чіткіше окреслюється. Видав­ництва «широкого профілю» поволі стають анахронізмом. До чого це зобов'язує коректора? Сучасний коректор повинен мати широкий кругозір і особливо добре знатися на проблемах, що визначені його видавництвом як профільні. Лише за такої умови він зможе ефективно опрацьовувати текст. Адже трап­ляється, саме коректор виловлює фактичну помилку, зауважує порушення логіки викладу — такий співробітник швидко здо­буде у видавництві авторитет. І зробимо невелику примітку, якщо тематичний спектр видавництва доволі широкий, то керівництво намагається передавати коректуру відповідно до визначених інтересів співробітників коректорату. Втім, це вдається не завжди, хоч користь од цього очевидна.

Робота коректора, часом марудна (адже матеріал не завж­ди буває йому цікавим за темою), потребує великої уважності, зосередженості, терпіння. Найменший поспіх може обернутися прикрою помилкою.

Важливі риси особистості коректора — охайність і навіть педантичність. Внесення коректорських виправлень не повин­не вадити читабельності тексту. А в отриманій коректурі не по­винен зникнути жоден аркуш. Будь-який сумнів щодо правиль­ності написання повинен спонукати коректора звернутися до словника чи до більш досвідченого колеги. «Не бійтесь загля­дати у словник» — ці відомі слова М. Рильського можна адре­сувати сучасному коректору, вочевидь, як найголовніше гасло.