
- •Тема 9. Інноваційна діяльність татехніко-технологічна база підприємства
- •9.1. Поняття інновацій та інноваційної діяльності, об’єкти та суб’єкти інноваційної діяльності
- •9.2. Класифікація інновацій
- •9.3. Життєвий цикл інновації та його основні етапи
- •9.4. Науково-технічний прогрес, його основні форми та напрями
- •9.5. Оцінювання технічного рівня підприємства
- •9.6. Техніко-технологічна база підприємства
- •9.7. Сутність та управління технічним розвитком підприємства
- •9.8. Поняття технології та види технологічних змін
- •9.9. Критерій вибору найкращої технології та його обгрунтування
- •9.10. Критерій необхідності припинення експлуатації застарілої техніки
- •9.11. Оцінка економічного ефекту від впровадження нових прогресивних технологій
- •Тема 10. Інфраструктура підприємства
- •10.1. Поняття і види інфраструктури підприємства
- •10.2. Ремонтне, інструментальне та енергетичне господарства підприємства
- •10.3. Складське та транспортне господарства підприємства
- •Тема 11. Витрати підприємства та собівартість продукції
- •11.1. Види діяльності підприємств
- •11.2. Поняття витрат підприємства та собівартості продукції
- •11.3. Класифікація витрат підприємства
- •11.4. Групування витрат за економічними елементами
- •11.5. Групування витрат за статтями калькуляції
- •11.6. Склад внесків на соціальні заходи, які сплачують підприємства
- •11.7. Склад загальновиробничих витрат підприємства
- •11.8. Склад адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат
- •11.9. Віднесення непрямих витрат на собівартість виробів
- •11.10. Фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, інші витрати та надзвичайні витрати
- •11.11. Види собівартості продукції та її структура
- •11.12. Оцінка рівня витрат підприємства та шляхи зниження собівартості його продукції
- •Тема 14. Якість продукції та економічна ефективність її підвищення
- •14.1.Поняття та показники оцінки якості продукції
- •14.2. Фактори, що впливають на якість продукції та методи її оцінювання
- •14.3. Управління і контроль якості продукції підприємства
- •14.3.1. Концепція управління якістю продукції та способи її реалізації
- •14.3.2.Стандартизація та сертифікація продукції
- •14.3.3. Оптимізація рівня якості продукції та її контроль
- •14.4. Економічна ефективність підвищення якості продукції підприємства
- •Тема 15. Планування та організація діяльності підприємства
- •15.1. Сутність, принципи та методи планування
- •15.2. Види планування діяльності підприємств
- •15.3. Поняття стратегії підприємства та основні етапи стратегічного планування
- •15.4. Поняття та зміст бізнес-плану підприємства
- •15.5. Сутність та завдання організації виробничої діяльності підприємства
- •15.6. Структура та принципи організації виробничого процесу
- •15.7. Виробничий цикл та методи організації виробничого процесу
- •15.8. Сучасні форми організації виробництва
- •Тема 16. Фінансовий стан таантикризове управління на підприємстві
- •16.1. Поняття фінансового стану підприємства та необхідність його оцінювання
- •16.2. Основні показники фінансового стану підприємства
- •Шляхи покращення фінансового стану підприємства
- •16.4. Поняття фінансової кризи, сутність, мета та завдання антикризового управління на підприємстві
- •16.5. Основні напрями антикризового управління на підприємстві
Тема 10. Інфраструктура підприємства
10.1. Поняття і види інфраструктури підприємства
Результати господарської діяльності підприємства залежать не тільки від рівня організації виробничих процесів та обсягів наявних виробничих ресурсів, а й від діяльності допоміжних та обслуговуючих господарств, які створюють інфраструктуру підприємства.
Інфраструктура підприємства – це комплекс підрозділів та служб, які забезпечують необхідні умови для нормального функціонування підприємства в цілому (основного виробництва та усіх сфер його діяльності).
Інфраструктура підприємства складається з виробничої та соціальної інфраструктури.
Виробнича інфраструктура підприємства – це комплекс підрозділів, спеціальні допоміжні та обслуговуючі господарства (інструментальне, ремонтне, енергетичне, транспортне, складське), які не беруть безпосередньої участі у виробництві профільної продукції, але своєю діяльністю створюють необхідні умови для роботи основного виробництва.
Соціальна інфраструктура – це комплекс підрозділів, які обслуговують соціально-побутові та культурні потреби працівників підприємства (заклади охорони здоров'я, громадського харчування, культури та відпочинку, житлово-комунального господарства).
Основною функцією виробничої інфраструктури підприємства є комплексне забезпечення основного виробничого процесу інструментом, оснащенням, паливом, енергією, сировиною тощо; виконання транспортно-складських операцій та технічне обслуговування, ремонт і модернізація технологічного, енергетичного й іншого устаткування.
Склад і масштаби виробничої інфраструктури підприємства залежать від типу виробництва, номенклатури й обсягу випуску продукції, організації виробничих процесів, розмірів підприємства, інших факторів. У сфері технічного обслуговування багатьох підприємств працює близько 40-50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки значним обсягом робіт з обслуговування основного виробництва, а й різноманітністю і складністю робіт, які дуже важко механізувати й автоматизувати.
Виходячи з вимог сучасного виробництва, організація допоміжних і обслуговуючих господарств повинна відповідати таким вимогам:
-
забезпечувати гнучкість і мінімальну перебудову при переході в основному виробництві з однієї продукції на іншу;
-
носити насамперед профілактичний характер (попереджати можливі порушення нормального ходу виробничих процесів і тим самим забезпечувати безперебійну роботу основного виробництва);
-
створювати умови для організації спеціалізованого виконання робіт, призначених для обслуговування основного виробництва;
-
здійснювати техніко-економічну, технологічну й організаційну регламентацію процесів обслуговування:
-
забезпечувані належні умови для випуску високоякісної продукції при мінімумі витрат.
10.2. Ремонтне, інструментальне та енергетичне господарства підприємства
У виробничій інфраструктурі підприємства ремонтному господарству відводиться вагома роль, оскільки його функціонально-сутнісна характеристика зводиться до забезпечення безперебійної роботи устаткування із заданими характеристиками шляхом систематичного технічного обслуговування, виконання ремонтних робіт і своєчасної технічної діагностики.
Основне завдання ремонтного господарства – забезпечення безперервної експлуатації устаткування за мінімальних затрат на ремонт та обслуговування.
До функцій ремонтного господарства належать: технічне обслуговування обладнання; проведення планово-запобіжного ремонту; модернізація застарілого обладнання.
Організаційна структура ремонтного господарства залежить від виробничої та соціальної інфраструктури підприємства, типу виробництва й обсягів ремонтних робіт, складності обладнання, специфіки устаткування та його розміщення, рівня кооперування, форм організації ремонту та ін. До складу ремонтного господарства великих і середніх підприємств можуть входити: відділ головного механіка, ремонтно-механічний цех, корпусні ремонтні бази, ремонтні дільниці цехів, склади устаткування і запасних частин та інші підрозділи.
Основними напрямками вдосконалення організації ремонтного господарства є: впровадження прогресивних методів, технологічних процесів і організаційних форм виконання робіт; застосування сучасних засобів технічної діагностики устаткування; комплексна механізація робіт; типізація і стандартизація технологічних процесів; своєчасна адаптація до змін, які відбуваються в основному виробництві на підприємствах тощо.
Інструментальне господарство підприємства – це сукупність відділів і цехів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, ремонтом та відновленням технологічного оснащення, його обліком, зберіганням і видачею в цехи й на робочі місця.
Завданнями інструментального господарства є: безперебійне забезпечення виробництва технологічним оснащенням; постійне удосконалення конструкції технологічного оснащення; організація, збереження, облік, видача та експлуатація технологічного оснащення.
Склад інструментального господарства визначається залежно від типу виробництва, масштабу підприємства, номенклатури та складності технологічного оснащення. На великих підприємствах, зазвичай, створюються загальнозаводські та цехові підрозділи інструментального господарства. До них належать: інструментальні цехи; центральний інструментальний склад; заточувальні майстерні; інструментальний відділ.
Удосконалення організації інструментального обслуговування відбувається в результаті вжиття таких заходів: підвищення рівня стандартизації та уніфікації технологічного оснащення; застосування типових технологічних процесів; скорочення тривалості розроблення та виготовлення оснащення; модернізації стану нормативної бази інструментального господарства; використання модульного принципу гнучкого автоматизованого виробництва при організації цехового інструментального господарства; забезпечення нормальних умов роботи центрального інструментального складу та інструментально-роздавальних комор; організації ефективного забезпечення робочих місць високоякісним оснащенням та інструментом сучасних зразків; посилення технологічного нагляду, упорядкування нормативного господарства, поліпшення оперативного та поточного обліку і лімітів затрат, а також ефективності ремонту й оновлення оснащення та інструменту; глибокого аналізу доцільності виробництва оснащення власними силами чи вибору альтернативних варіантів.
В інфраструктурі промислового підприємства виділяють також енергетичне господарство, оскільки усі основні й допоміжні виробничі процеси здійснюються із витратами енергії.
Енергетичне господарство промислового підприємства включає функціональні та виробничі підрозділи та служби, зайняті прийманням чи виробництвом енергоносіїв, їх розподілом, технічним обслуговуванням і ремонтом енергетичних установок. Підрозділи енергетичного господарства підпорядковуються головному енергетику або відділу головного енергетика чи головному механіку.
Основними функціями енергетичною господарства є: безперебійне забезпечення виробництва енергією; регулювання енергетичного навантаження відповідно до заданих графіків і вимог максимальної економічності; постійне спостереження за станом енергетичного устаткування і ходом енергетичного процесу; поточний контроль роботи енергоустановок; періодична перевірка дії захисних пристроїв; щоденний догляд і проведення планово-попереджувальних ремонтів; здійснення заходів щодо економії електроенергії.
Основними напрямами вдосконалювання енергетичних господарств є: їх укрупнення та перехід на централізоване енергопостачання; використання технічно обґрунтованих норм витрат енергоносіїв; застосування економічних енергоносіїв, вторинних енергетичних ресурсів, нетрадиційних видів енергії; упровадження раціональних методів організації ремонту і технічного обслуговування устаткування і мереж; автоматизація управління виробництвом і споживанням енергії; спрощення структури енергетичного господарства.