36. Особливості збору інформації для економічних досліджень

• Відображення процесів і явищ, наведених у державних стати­стичних матеріалах, звітності підприємств.

• Матеріали безпосередніх досліджень на підприємствах (длястудентів — під час практики на підприємствах).

• Обговорення матеріалу в наукових колективах, консультаціїзі спеціалістами тощо.

• Можливість широкого використання соціологічних дослі­джень, які здійснюються на основі анкетування або інтерв'ювання.

• Результати соціологічних досліджень, які можуть мати як са­мостійне науково-практичне значення, так і слугувати допоміжною інформацією до матеріалів, які отримують з інших джерел.

• Результати економічних експериментів. Загальнодержавна служба науково-технічної інформації України:

Загальнодержавний інститут НТІ.

Регіональні інформаційні центри.

Відділи НТІ науково-дослідних інститутів.

Відділи НТІ в конструкторських бюро.

Відділи НТІ на підприємствах.

Збір, зберігання і видача інформації здійснюється довідково-інформаційними фондами (ДІФ).

Довідково-інформаційні фонди (ДІФ):

галузеві;

загальнодержавні; місцеві (НДІ, ВНЗ, ДКБ, інші).

До складу довідкового фонду належать:

головна картотека ,алфавітний каталог, систематичний каталог ,реєстраційна картотека — містить відомості про журнали, збірники, бюлетені, які зберігаються в даному ДІФ;

картотека опису винаходів - містить патенти й авторські свідоцтва;

картотека стандартів - містить нормативні документи: стан­дарти, норми, технічні умови (ТУ), тимчасові вказівки і положення. Інформаційно-пошукова кодифікація бібліотечних фондів Інформаційний пошук — це сукупність операцій, спрямованих на пошук матеріалів і документів для розробки теми дослідження. Інформаційний пошук може бути:

ручним - з використанням бібліографічних карток, карто­тек, друкованих покажчиків;

автоматизованим — з використанням комп'ютерних інфор­маційно-пошукових систем.

Універсальна десяткова класифікація документів (УДК). УДК складається з 10 розділів (Універсальна десяткова класифікація документів

Код розділу	Найменування розділу
0	Загальний. Бібліографія. Бібліотечна справа
1	Філософія. Психологія
2	Релігія. Атеїзм
3	Суспільні науки. Економіка. Право
4	Філологія. Мовознавство ■
5	Математика. Природничі науки
б	Прикладні знання
7	Мистецтво. Прикладне мистецтво (декоративно-прикладне)
8	Художня література, літературознавство
9	Географія, історія

Правила складання списку літератури:

1. Всі реквізити потрібно заносити в список літератури в точній відповідності до того, як вони зазначені в літературному джерелі.

2. У роботах із кількістю авторів до чотирьох спочатку ставиться прізвище автора або авторів, далі йде назва роботи, видавництво, рік видання.

3. Для журнальних статей обов'язково зазначити назву журналу, рік і номер.

4. Якщо авторів чотири і більше, то спочатку наводиться назва роботи, потім прізвища авторів, видавництво і рік видання.

Бібліографія — це перелік інформаційних документів із зазна­ченням: прізвища, ініціалів автора, назви джерела, місця видання, видавництва, року видання, кількості сторінок.

Об'єкти бібліографічного опису: твори друку, окремі публіка­ції спеціальних нормативно-технічних і технічних документів (стан­дарт, специфікація виробу тощо), окремий том, випуск серійного ви­дання, а також стаття, розділ, підрозділ тощо.

Способи систематизації інформації:

Хронологічний - інформація систематизується за етапами нау­кових досліджень даної теми, які характеризуються якісними скач­ками. На кожному етапі літературні джерела критично аналізують, внаслідок чого формуються власні погляди і судження, виявляються найбільш актуальні питання, які мають бути досліджені першочерго­во та на наступних етапах, формуються уявлення та фундамент май­бутньої гіпотези наукового дослідження.

Тематичний - вся інформація систематизується за питаннями розроблюваної теми. На основі аналізу інформації обґрунтовується актуальність і перспективність наукового дослідження.