37. Інформаційно-пошукові системи в економіці

Засобом зберігання та пошуку необхідної інформації є автомати­зовані інформаційно-пошукові системи (АІПС).

Інформаційний пошук - це сукупність операцій, необхідних для знаходження документів, текстів, відомостей, фактів та даних, які відповідають запиту користувача.

ІПС - це сукупність методів і засобів, призначених для зберіган­ня та пошуку документів, відомостей при них чи певних фактів. ІПС можна класифікувати за різними ознаками:

1. За тематикою інформаційних масивів - галузеві та вузькотематичні.

2. За типом інформації, що зберігається в системі - документа льні та фактографічні (об'єктом зберігання й пошуку є окремі дані, що хара­ктеризують деякі події, процеси, явища, тобто факти).

3. За режимом функціонування - системи, які працюють у режимі з вибірковим пошуком інформації, і системи з ретроспективним її пошуком.

Системи з вибірковим пошуком — це такі, в яких пошук викону­ється за постійним набором запитів для певного контингенту корис­тувачів.При цьому змінюється зміст масивів ІПС, а за­пити лишаються без змін.

У системах з ретроспективним пошуком у всіх масивах, що збе­рігаються в системі, пошук виконується за разовими запитами, які можуть змінюватись залежно від інформаційних потреб користувача.

Автоматизована інформаційна пошукова система виконує такі основні операції:

введення у систему пошукових образів документів чи по­шукових образів разом із самими документами; зберігання інформації в системі;

формування запитів, опис пошукових розпоряджень та вве­дення їх у систему;

пошук, тобто порівняння пошукових образів документів з пошуковими розпорядженнями, прийняття рішення про видачу від­повідної інформації;

видача інформації, що відповідає інформаційному запиту.

Найефективніший засіб пошуку інформації - це перегляд кожно­го документа і перевірка на відповідність його інформаційному запи­ту. Проте для зберігання інформації в повному обсязі необхідно ба­гато пам'яті, а сам інформаційний пошук триватиме досить довго.

Тому в АІПС виконується пошук не за текстами самих докумен­тів, а за їх короткими характеристиками, які називаються пошукови­ми образами.

Пошуковий образ - це виражений у термінах інформаційно-пошукової мови основний зміст документа, який підлягає зберіганню в АІПС.

Процедура визначення пошукового образу називається індексу­ванням і полягає в семантичному аналізі основного змісту документа та перекладі його інформаційно-пошуковою мовою. Отже, в АІПС зберігаються не тексти документів, а їх пошукові образи. Для пошу­ку документів запити, як і самі документи, підлягають індексації, тобто перекладу ШМ.

Інформаційний запит, перекладений ІПМ і доповнений допоміж­ною інформацією для пошуку (рік видання, серія і т. ін.) називається пошуковим розпорядженням (ПР). Прийняття рішення про успішне завершення пошуку може бути прийняте не обов'язково при повному (стовідсотковому) збігу пошукового образу і пошукового розпоря­дження. Для прийняття рішення про успішне завершення пошуку збіг ПР і ПОБ може бути на 70 і навіть на 50 %. Це залежить від кри­терію пошуку, який може змінюватися за бажанням користувача. Тобто результатом пошуку текстової інформації може бути не один якийсь документ, а ціла їх підмножина, із якої користувач може віді­брати ті документи, що найбільш відповідають його інформаційній потребі.

Інформаційно-пошукова мова - це спеціалізована штучна мова, яка призначена для опису центральних тем чи предметів і формаль­них характеристик документів, а також для опису інформаційних за­питів і наступного виконання пошуку.

Природні мови не можуть бути використані як ІПМ через недо­статню структуризацію, велику кількість граматичних винятків, не­однозначність та велику надлишковість природної мови. Наприклад, у російській мові надлишковість досягає 75-85 %.

Основними елементами ІПМ є алфавіт, лексика, граматика, па­радигматичні (базові) відношення, правила побудови індексів та їх ідентифікація.

Алфавітом називається система графічних знаків, що використо­вуються для фіксації слів і словосполучень мови.

Лексика мови - це сукупність слів, що використовуються в ній.

Граматика - це сукупність діючих засобів та правил побудови висловлювань засобами цієї мови.

Для зберігання документів у бібліотеках і технічних архівах використовують мови, якими поширюються традиційні бібліотеч­но-бібліографічні класифікації. Словниковий склад цих мов зада­ється у вигляді фіксованого списку слів і словосполучень. Ці мови належать до класифікаційного типу, причому розглядаються такі системи класифікації: ієрархічна, алфавітно-предметна, фасетна.

Більш поширені інформаційно-пошукові мови дескрипторного типу. Ця мова характеризується тим, що її словник складається із окремих ізольованих слів і словосполучень, розміщених в алфавіт­ному порядку. Дескрипторна мова ґрунтується на методі коорди­натного індексування, який дає змогу виражати зміст документа шляхом встановлення відповідності між текстом цього документа і деякою множиною ключових слів чи дескрипторів. Тому дескрип-торні мови називають посткоординованими, а в противагу їм традиційні бібліотечно-бібліографічні мови належать до передко-ординатних. До посткоординатних мов належать дескрипторні мо­ви, а також семантичні коди та синтагматична мова.

38-40. Методика проведення наукових досліджень

1. Методологічні вимоги до наукової роботи.

2. Вимоги до наукових робіт студентів.

3. Особливості підготовки та захисту курсових і дипломних робіт.

4. Наукова доповідь та її особливості.

1. Методологічні вимоги до наукової роботи

Методологічні вимоги до наукової роботи є змістовними прави­лами, яких необхідно дотримуватись при побудові й обґрунтуванні наукової роботи незалежно від її конкретного змісту. При цьому під науковою роботою розуміється представлення (виклад) результатів наукового дослідження незалежно від того, ким вони отримані: авто­ром наукової роботи або іншими авторами.

Вимоги до структури наукової роботи

Під структурою наукової роботи розуміється порядок побудови, взаємозв'язок різних частин цієї роботи.

Загальноприйнято наукову роботу підрозділяти на заголовок, мету (завдання) роботи, зміст і висновок, які слідують один за одним в перерахованому порядку. їх взаємозв'язок динамічний і міняється в процесі підготовки роботи. Всі зміни в науковій роботі, неминучі як в процесі наукового дослідження так і при підготовці роботи. Коли зміни внесені — робота знаходиться на завершальній стадії.

Заголовок роботи виражає коротке формулювання основної про­блеми. Його можна вважати основним питанням роботи. Результатом наукової роботи є рішення основного питання. Звідси витікає мето­дологічна вимога - заголовок повинен істотно визначатися її основ­ним результатом. Щоб правильно вибрати заголовок наукової робо­ти, необхідно мати у вже відпрацьованому вигляді основний результат дослідження. На початку дослідження основні результати можуть тільки передбачатися, тому заголовок на цьому етапі вибира­ється лише умовно. В остаточному варіанті наукової роботи кінцевий результат повинен бути твердо встановлений, і її заголовок повинен повністю визначатися тільки цим результатом.

Після вибору заголовка методика проведення наукового дослі­дження передбачає наявність таких частин, як: загальні положення, основна частина, науковий експеримент, впровадження результатів дослідження, висновки методики досліджень.

У загальних положеннях висвітлюється мета дослідження, фо­рмулюється та обґрунтовується основна гіпотеза, вказуються розділи та етапи дослідження, виконавці теми, визначається галузь для про­ведення дослідження, базові підприємства як об'єкти дослідження, передбачається форма і місце апробації та впровадження результатів дослідження, наводяться основні показники техніко-економічного обґрунтування дослідження.

Мета наукової роботи є редукція (зведення) основного питання до більш приватних (допоміжних) питань. Звідси безпосередньо ви­тікає, що мета роботи істотно визначається її основним результатом.

Метою наукової роботи повинні бути отримання певних резуль­татів, а не вказівка на які-небудь області дослідження. Іншими сло­вами, необхідно вказати на ті положення, які повинні бути обґрунто­вані в результаті дослідження, а не на те, що буде автор досліджувати.

Наукова робота починається зі вступу, який може виділятися як спеціальний розділ роботи, але може і не виділятися. Окрім визна­чення основних понять у вступі можуть указуватися основні переду­мови роботи, відомості про результати в даній області інших авторів, умови написання роботи. До вступу дисертації пред'являються, крім того, спеціальні вимоги: у нім повинні бути викладені у вигляді ко­роткої анотації основні положення (результати) дисертації, які вино­сяться на захист, показана їх новизна й актуальність.

Основна частина (методичні вказівки щодо проведення дослі­джень) містить деталізований виклад методичних вказівок щодо ор­ганізації та проведення досліджень за темою. Висвітлюються об'єкти дослідження, джерела інформації, методи дослідження, узагальню­ються і впроваджуються результати дослідження. У процесі дослі­джень основну частину поділяють відповідно до плану дослідження теми на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

Наводиться директивна інформація органів управління, норма­тивна інформація господарських органів управління, спеціальна віт­чизняна та зарубіжна література, довідники, наукові звіти та рефера­тивні збірники, проектно-конструкторська, технологічна, планова,

фінансово-бухгалтерська документація, статистичні збірники та інша інформація, яку необхідно використовувати як інформаційне забез­печення. Із загальнонаукових та спеціальних методів дослідження обираються ті, які дозволяють всебічно вивчити економічні процеси, визначити закономірності та тенденції їх розвитку, накреслити шляхи подальшого удосконалення цих процесів, виявити наявні резерви щодо їх використання в економіці.

Науковий експеримент викладається в окремій частині мето­дики дослідження; висвітлюються питання організації та виконання експерименту в умовах, максимально наближених до виробничих, узагальнюються отримані дані, коригуються початкові висновки та рекомендації.

Впровадження результатів дослідження проводиться шляхом колективного обговорення на наукових конференціях і семінарах.

У висновках методики досліджень узагальнюються висновки та пропозиції за результатами дослідження, відображається їх наукова новизна і практична цінність.

У висновках наукової роботи на основі результатів, наявних в її змісті, показується, що поставлена мета досягнута і, таким чином, відповідь на основне питання дана, тобто що основний результат ро­боти виходить з її допоміжних результатів. Вимога до висновку по­лягає в тому, щоб основний результат дійсно виходив із допоміжних результатів і інших передумов, прийнятих у даній науковій роботі. Як правило, при цьому використовуються допоміжні результати, безпосередньо передуючі основному.

Вимоги до введення понять

Кожна наукова робота має певний понятійний апарат (певну тер­мінологію). Поняття, використовувані в роботі, називаються понят­тями, що вводяться в цю роботу (термінами, абстракціями).

Основні поняття наукової роботи повинні бути явно і достатньо чітко визначені. Поняття, що безпосередньо відносяться до теми, до формулювання і рішення її основної задачі, називаються основними поняттями (для даної роботи), а що безпосередньо не відносяться -допоміжними. Наприклад, якщо тема роботи відноситься до методо­логії науки, а основне завдання — до опису методологічних вимог, що

пред'являються до наукової роботи, то основними поняттями є ті по­няття методології науки, за допомогою яких формулюються ці мето­дологічні вимоги: "наукова робота", "методологічні вимоги до нау­кової роботи", "структура наукової роботи", "заголовок наукової роботи" і т. п. Інші поняття, хоч і використовуються в роботі, не є основними для її проблем. До них відносяться такі поняття, як "ви­мога", "і", "або", "все", "частина" і т. п. У першу чергу необхідно роз'яснити ті основні поняття, за допомогою яких формулюються цілі наукової роботи. Роз'яснювати можна, а іноді і потрібно, і допо­міжні поняття, якщо це необхідно для читача, як правило, в приміт­ках підстрочок, щоб не відволікати його від основного тексту.

Не можна допускати підміни понять, тобто при використанні од­ного і того ж терміну неявно підміняти одне поняття іншим, хоч би і близьким по змісту. Не можна залишати без яких-небудь роз'яснень основні поняття навіть тоді, коли вони достатньо відомі.

Вводити поняття в наукову роботу можна за допомогою визна­чень різних видів:

• введення понять у наукову роботу повинне здійснюватися за допомогою визначень, адекватних поставленому в науковій роботі завданню;

• визначення поняття повинне даватися через ознаку, істотну з погляду рішення задачі даної роботи;

• при введенні понять у наукову роботу необхідно користуватися визначеннями, найбільш простими з пізнавальної точки зору, але що задовольняють рішенню поставленої в даній роботі задачі;

• слід удаватися до оптимальної ефективності визначень понять, що вводяться в наукову роботу. Визначення називається ефективним, якщо з нього можна витягнути достатньо чіткий і однозначний (ефективний) спосіб розпізнавання визначуваного об'єкта;

• добиватися узгодження явних і контекстуальних визначень понять, що вводяться в наукову роботу. Чітке визначення дається за допомогою явної вказівки на специфічні ознаки об'єкта, що відображається поняттям. Контекстуальне визначення поняття є визначення через специфічну ознаку, неявно задається сукупністю дійсних думок наукової роботи (тобто контекстом роботи).

При оформленні роботи необхідно:

1. Використовувати хорошу літературну мову .

2. Текст повинен бути легко читаним, надрукованим через 1,5 інтервали шрифтом 14 пунктів для основного тексту. Загальний об'єм роботи, як правило, не повинен перевищувати 50—75 стор.,відповідно (без урахування додатку).

3. Слід використовувати лаконічний стиль викладу. Необхідно стежити за точністю формулювань і коректністю термінів і понять.

4. Спеціально структурувати роботу і представляти результати в зручній формі.

5. Використовувати строгий і одноманітний спосіб посилань на цитовані літературні джерела:

а) через вказівку в дужках прізвища автора і року роботи (у разі двох співавторів — указуються обидва автори, у разі більшого числа співавторів - прізвище першого автора і позначення "і ін.");

б) через вказівки в дужках номера джерела в списку літератури.

6. Можливі два способи цитування:

а) пряме цитування, в цьому випадку в лапках дослівно повторюється текст із відповідного джерела;

б) непряме цитування, коли одна або декілька думок, можливо з різних місць цитованого джерела висловлюються автором своїми словами, але більш менш близько до оригінального тексту.

Типова структура наукової студентської роботи:

1. Титульний лист. На титульному листі зверху указується організація, де виконана робота, всередині листа - прізвище, ім'я і по батькові автора, далі назва роботи з вказівкою, що це дипломна або курсова робота такого-то курсу, потім указується науковий керівник (посада,звання, П. І. Б.), внизу сторінки - місце і рік проведення роботи.

2. Зміст.

3. Вступ (1—2 стор.), де повинні бути коротко сформульовані: проблема, якій присвячена робота, часткові проблеми, предмет і завдання дослідження, основні підходи й ідеї

4. Стан проблеми дослідження або літературний огляд (загальний об'єм не більше 1/3 всього об'єму роботи, тобто 10-25 стор.). У завдання даного розділу входить ознайомлення читача з наявним положенням справ у відповідній предмету дослідження області, як це представляється з позиції автора. Окрім короткої історії питання, тут необхідно освітити найбільш відомі точки зору і підходи до постановки і вирішення проблеми, що цікавить автора, а також сучасне (за останніх 5 років) полягання досліджень у цій області. У даному розділі автор повинен продемонструвати своє розуміння історичної логіки розвитку проблеми і підвести читача до розуміння актуальності, значущості та необхідності саме такої постановки проблеми дослідження, як це робитиме далі автор. Завершувати літературний огляд рекомендується чітко сформульованим резюме, що містять короткі висновки.

5. Постановка проблеми дослідження та опис програми (1-3 стор.), де необхідно чітко сформулювати проблему дослідження і витікаючи з неї наукові завдання. Стисло описуються основні ідеї і підходи до вирішення даної проблеми, формулюються предмет, об'єкт, завдання, вибірка, обґрунтовується план і методичні особливості основного експерименту, його процедура, можливі результати (гіпотези), формулюється основна теза, що підлягає перевірці і що виноситься на захист. Ця частина роботи повинна логічно виходити з матеріалів, представлених у попередньому розділі (бути як би його висновком) і пояснювати структуру подальшого викладу матеріалу.

6. Методика (1-5 стор.). У цьому розділі повинні бути стисло, але вичерпно описані:

а. Респонденти (при проведенні соціальних і психологічних досліджень) - по можливості повніша характеристика випробовуваних (стать, вік, освіта, соціальне положення та інші, важливі з погляду даного дослідження параметри).

Ь. Устаткування - перелік і істотні технічні показники використаних приладів і експериментальних установок, їх назва згідно технічному паспорту.

с. Матеріали - їх істотні технічні характеристики.

й. Використовувані методики - посилання на використовувані методики і їх короткий опис, достатній для розуміння читачем суті використовуваних методик.

є. Завдання випробовуваного й умови проведення експерименту -описуються завдання випробовуваних (інструкції випробовуваному) у відповідних серіях експерименту, послідовність їх проведення, що пред'являється і що реєструється.

і. Методи обробки й аналізу даних - стисло описуються викорис­товувані методики математичної обробки й аналізу даних (по можливості приводяться точні формули) з посиланнями на відповідні літе­ратурні джерела (довідники, таблиці, підручники і ін.), а також на використовувані комп'ютерні програми.

7. Результати (загальний об'єм не більше 1/3 всього об'єму роботи, тобто оптимальна 10-25 стор.). У даному розділі детально описуються й аналізуються всі отримані дані та виявлені закономірності. Виклад матеріалу структурується виходячи з логіки вирішення проблеми відповідно до експериментального плану. Дані (доцільно узагальнювати їх у вигляді схем, графіків і таблиць), що наводяться, повинні доводити або спростовувати висунуті раніше гіпотези. На схемах і графіках (або в підписах до них) необхідно детально роз'яснювати всі умовні знаки і позначення, що відкладене по осях і т. п.

8. Обговорення результатів (загальний об'єм не більше 1/3 всього об'єму роботи, тобто також 10-25 стор.). Розділ містить критичний аналіз отриманих результатів у зіставленні з іншими (на основі аналізу літератури) точками зору і раніше відомими фактами.

9. Висновки (об'єм 0,5-1 стор.). Як висновки стисло (бажано в одній пропозиції) характеризуються найголовніші результати та виявлені закономірності; висновки повинні відповідати поставленим завданням і цілям роботи, головній тезі, що виноситься на захист. У необхідних випадках даний розділ може доповнюватися розділом "Висновок" (об'єм не більше 1 стор.), у якому стисло підводяться підсумки і намічаються перспективи подальшої роботи.

10. Список літератури (об'єм залежить від кількості цитованих джерел). Доцільно використовувати той же розмір шрифту та міжрядкових інтервалів, як і в основному тексті; кожне джерело описується в окремому абзаці.

11. Додаток (необов'язковий розділ, об'єм якого не входить у розрахунок загального об'єму роботи). Якщо даний розділ є, то він повинен бути добре структурований і оформлений. На початку додатку необхідно давати загальний список всіх застосувань (малюнків, таблиць, протоколів і інших матеріалів). Кожне застосування повинне супроводжуватися не тільки номером і назвою, але і необхідними коментарями (підписами), абревіатури, що розшифровують. Читач повинен мати всю необхідну інформацію, щоб розібратися в матеріалах додатку без звернення до основного тексту роботи.

Головні критерії оцінки наукової роботи студентів:

1. Реальна наукова новизна роботи — враховуються зміст (суть)запропонованого автором підходу, отриманих результатів і обґрунтованість зроблених висновків, внесок автора у вивчення даної проблеми дослідження.

2. Оформлення роботи — враховується, в якому ступені автор зумів представити (виразити, донести) своє розуміння проблеми дослідження, отримані дані, узгодженість власних і літературних даних(наприклад, якщо робота містить більше трьох невиправлених друкарських помилок, то це знижує оцінку роботи).

3. Трудомісткість - оцінка реального об'єму виконаної роботи(трудомісткість організації, методичного забезпечення і проведення дослідження).

4. Гармонійність (загальна культура роботи) - підсумкова оцінка того, в якому ступені узгоджуються вміст і спосіб уявлення (оформлення) в роботі, узгодження задуму та реалізації, загальне враження читача про виконану автором роботу, показані ним уміння, знання і витрачені зусилля. У результаті оцінюється наукова позиція самого автора, як вона виявляється в тексті: присутність у його роботі рівноваги (гармонії) між зацікавленістю в доказі висунутих гіпотез і неупередженістю в оцінці й інтерпретаціях отриманих результатів.