ПЕРЕДМОВА

Даний навчальний посібник – результат багаторічної лікарської і педагогічної діяльності автора (завідувача кафедри основ медичних знань та охорони здоров’я дітей Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка), коло наукових інтересів якого складають питання формування, збереження і зміцнення психічного здоров’я людини.

Останнім часом в Україні з’явилося чимало змістовних навчальних посібників з валеології, які, безсумнівно, сприятимуть формуванню валеологічної культури майбутніх педагогів. При безумовній цінності нової навчальної літератури слід зазначити, що актуальні питання зміцнення фізичного і психічного здоров’я розглядаються авторами винятково з медико-біологічних позицій і зовсім не враховуються останні досягнення глибинної і трансперсональної психології, які дозволяють проникнути у вищу ірраціональну психічну сферу, з освоєння якої і повинне починатися управління індивідуальним здоров’ям.

Розробкою і реалізацією уявлень про сутність, формування, збереження і зміцнення індивідуального психічного здоров’я займається нова інтегративна наука – психовалеологія, яка сьогодні перебуває на стадії оформлення.

Уперше в Україні валеологічні аспекти психічного здоров’я були сформульовані Ларисою Олександрівною Поповою – доктором медичних наук, професором кафедри спортивної медицини і санології при Київській медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика (зав. каф. – проф. Г.Л. Апанасенко – засновник української наукової валеологічної школи). Співробітникам цієї ж кафедри належить і авторство терміна «Психовалеологія».

У 1998 році в Київському видавництві «Здоров’я» вийшла чудова книга Г.Л. Апанасенка і Л.О. Попової «Медична валеологія», у якій на сучасному рівні розглядаються наукові проблеми не тільки фізичного, але й психічного здоров’я. Ця монографія більше відома медичній громадськості і розрахована на лікарів-курсантів, які навчаються з циклу «медична валеологія», а також на працівників лікувально-профілактичних установ. Подібних навчальних посібників, де б з урахуванням новітніх досягнень, насамперед, глибинної і трансперсональної психології висвітлювалися духовні і психічні аспекти здоров’я, у системі вищої педагогічної освіти практично не існує. Щоб заповнити навчально-методичний вакуум, автор узяв на себе сміливість створити пробний навчальний посібник з основ психовалеології для студентів педагогічних університетів та інститутів ¹.

У цьому посібнику відображено зміст лекцій щодо валеологічних аспектів психічного здоров’я, прочитаних автором на кафедрі основ медичних знань та охорони здоров’я дітей Чернігівського педуніверситету.

Основою для створення даного навчального посібника стали: проект Концепції валеологічної освіти педагогічних працівників (2001 р.); наукові розробки з проблем психічного здоров’я проф. Л.О. Попової; роботи З.Фрейда, К.Юнга, А. Маслоу, К.Роджерса, В. Франкла, Ф. Перлза, М. Хайдеггера, Л. Бінсвангера, М. Босса, В. Райха, О. Лоуена та інших з проблем психіки і психічного здоров’я; власні теоретичні і практичні розробки автора з проблем зміцнення і формування психічного здоров’я; майстер-курси «Шлях до свободи», «Життєлюбство», «Життя без меж» В. Жикарєнцева та ін.

Навчальний посібник складається з трьох частин.

Перша частина знайомить студентів з місцем, метою і завданнями психовалеології у системі вищої педагогічної освіти. Розглядаються також основні категорії психовалеології як науки.

У другій частині висвітлюються основні напрямки і принципи в практиці збереження та зміцнення психічного здоров’я індивіда.

Третя частина присвячується питанням формування психічного здоров’я.

Автор твердо переконаний, що кожна людина може жити більш повним і щасливим життям, якщо навчиться усвідомленому управлінню своїм здоров’ям і люблячому, шанобливому ставленню до свого життя. Якщо людина любить себе, світ, людей, якщо вона внутрішньо вільна і наповнена енергією, знає для чого живе, – значить вона здорова.

На закінчення висловлюю глибоку подяку своїм колегам, які підтримували мене в створенні цього навчального посібника, висловлювали конструктивні зауваження, давали цінні поради. Сподіваюся, що ця робота виявиться корисною для всіх, хто цікавиться проблемами здоров’я.

АВТОР

Частина 1. РОЛЬ І МІСЦЕ ПСИХОВАЛЕОЛОГІЇ У СИСТЕМІ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Розділ 1. ПСИХОВАЛЕОЛОГІЯ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА ПРО ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Коли немає здоров’я, мовчить

мудрість, не може розцвісти

мистецтво, не грають сили,

безплідне багатство і

неспроможний розум.

ГЕРОДОТ

1. Вступ

Депопуляційні процеси, що почали проявлятися в останній чверті XX століття, особливо загострилися в умовах економічної кризи в Україні. Показниками демографічної кризи є не тільки негативний приріст населення (щорічне зменшення населення на півмільйона), а й різке зниження загального рівня здоров’я, падіння середньої тривалості життя, зростання кількості спадкових хвороб, інвалідизація населення тощо. Безумовно, це певною мірою є наслідком погіршення медичного обслуговування населення. Та, як свідчать результати наукових досліджень, стан здоров’я населення, навіть у розвинених країнах Європи і Америки, лише на 10 % обумовлюється медичною допомогою. Провідним фактором, що визначає здоров’я індивіда, є його ставлення до власного здоров’я і здоров’я оточуючих.

Ще в 1981 р. Мадридська конференція міністрів охорони здоров’я Європейських країн визнала за пріоритетний освітній напрям збереження і зміцнення здоров’я людини. У 1988 р. Комітет міністрів країн-членів Ради Європи розробив детальні рекомендації щодо впровадження курсів з охорони здоров’я в усі ланки освітніх закладів цих країн. Було визнано, що отримання знань з питань охорони здоров’я і здорового способу життя важливо для всіх вікових груп населення, особливо для шкільної та студентської молоді, оскільки саме від них залежить майбутнє будь-якої країни. Цим пояснюється пріоритетність, яку Рада Європи визнає за розвитком спеціальних освітніх дисциплін, що формують у школярів і студентів свідому мотивацію на здоровий спосіб життя. У країнах Східної Європи і СНД відповідний напрям освіти отримав назву валеологічної освіти (І.І. Брехман, 1987).

Україна активно сприйняла світові тенденції щодо поліпшення стану здоров’я населення через освіту. Серед найважливіших стратегічних завдань національних програм «Освіта» (Україна XXI століття) і «Діти України» було визначено всебічний розвиток людини і становлення її духовного, психічного, фізичного здоров’я.

Реалізація цих ідей пов’язана з вдосконаленням змісту педагогічної освіти, приведенням його у відповідність до вимог сьогодення з метою підготовки нової генерації вчителів з новим гуманістичним типом мислення.

У 2001 році творчим колективом провідних фахівців у галузі валеологічної освіти і виховання, до складу якого ввійшли С.Страшко, М.Гриньова, Л.Животовська та ін., була розроблена концепція валеологічної освіти педагогічних працівників. Згідно цієї концепції, основна мета валеологічної освіти педагогічних працівників полягає у формуванні валеологічної культури вчителя, яка є важливим чинником його адаптації до нової педагогічної парадигми – гуманістичної спрямованості навчального процесу.

Ця мета досягається шляхом вирішення освітніх і виховних завдань:

1. виховання розуміння сучасних демографічних проблем, усвідомлення їх важливості й актуальності;

2. розвиток особистої відповідальності педагога за стан здоров’я учнів і за власне здоров’я;

3. формування у педагога системно-цілісних уявлень про здоров’я як ціннісну категорію;

4. формування глибоких теоретичних знань з валеології;

5. оволодіння валеопрактичними технологіями;

6. оволодіння методиками оцінювання рівня здоров’я і валеологічного моніторингу;

7. формування знань і умінь дослідницького характеру, спрямованих на розвиток здатності вирішувати валеологічні проблеми;

8. відродження кращих традицій української педагогіки, зокрема сімейної педагогіки, спрямованих на збереження і зміцнення здоров’я дитини і генофонду нації.

Валеологічна культура є невід’ємним елементом професійної компетентності вчителя.

В основу валеологічної освіти покладені принципи гуманізації, науковості, безперервності, системності та прогностичності.

Основою для формування змісту валеологічної освіти педагогів є валеологія.

Валеологія (від лат. Valeo – бути здоровим) – інтегративна наука про фундаментальні закони формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров’я людини.

Формування здоров’я – це комплекс заходів щодо оптимізації відтворення, росту і розвитку підростаючого покоління.

Збереження здоров’я містить у собі дотримання принципів здорового способу життя (валеологічні аспекти) і повернення втраченого здоров’я (оздоровлення), якщо рівень його набув тенденції до зниження.

Зміцнення здоров’я – це збільшення його за рахунок тренувальних засобів.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначила здоров’я як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб і фізичних вад.

За новою концепцією, здоров’я – це здатність організму зберігати свою структуру і функцію в постійно мінливих умовах середовища. Власне кажучи, це ідеал, до якого ми повинні прагнути.

Валеологія – це теорія і практика управління здоров’ям у всіх його аспектах: фізичному, психічному, духовному, соціальному.

Валеологія як наука складається з двох частин: 1) загальна валеологія; 2) галузева валеологія.

Загальна валеологія розробляє загальнонаукові основи здорового способу життя людини.

Галузева валеологія – це медична валеологія, психовалеологія, педагогічна валеологія, сімейна валеологія, фізкультурна валеологія і т.д.

Як наука, валеологія має власний предмет наукового пізнання, об’єкт докладання своїх зусиль, методологічні основи, мету, завдання і методи їх вирішення.

Предмет валеології – індивідуальне здоров’я людини.

Об’єктом валеології є здорова людина й людина у так званому «третьому» стані, тобто стані передхвороби. Основна ознака передхвороби – можливість розвитку патологічного процесу поза дією зовнішніх чинників внаслідок зниження резервів здоров’я.

Використання валеологічних технологій для виявлення людей з низьким рівнем здоров’я, застосування методів оздоровлення і, як наслідок, виведення їх за межі «третього стану» можна розглядати як ідеальний варіант первинної профілактики хвороб.

Валеологічні технології можуть бути застосовані й до хворої людини. Використання засобів оздоровлення, які сприяють розширенню резервів фізіологічних функцій, відновленню здатності до саморегуляції і самовідтворення, може компенсувати наслідки «надлому» і навіть розірвати хибне коло, по якому йде поширення патологічного процесу. У цьому виявляється вторинна валеоцентрична профілактика захворювань.

Методологічні основи валеології ґрунтуються на наступних принципах.

1. Валеологія розглядає здоров’я людини як самостійну соціально-медичну категорію, яка може бути охарактеризована кількісними і якісними показниками. Валеологічні проблеми здоров’я полягають у його формуванні, збереженні і зміцненні.

2. Між здоров’ям і хворобою існують перехідні стани. При цьому здоров’я розглядається як більш загальна категорія порівняно з передхворобою. Передхвороба («третій стан») і хвороба – це варіанти здоров’я, коли рівень його низький або мають місце певні його дефекти.

3. Валеологічний підхід до людини і її здоров’я інтегративний (системний), холістичний (від лат. Holos – цілісний). Методи впливу переважно немедикаментозні, природні (Г.Л. Апанасенко, 1998).

Валеологію варто відрізняти від гігієни. Предмет валеології – індивідуальне здоров’я, його механізми і можливості управління ними. Предмет гігієни – закономірності впливу факторів зовнішнього середовища (природних і соціальних) на здоров’я людей. Об’єкт дослідження валеології – здорова людина і людина яка знаходиться в «третьому стані». Об’єкт дослідження гігієни – населення – зовнішнє середовище (Г.А. Апанасенко, 1996).

Отже валеологія йде від людини до середовища, а гігієна – від середовища до людини. Справедливості заради треба сказати, що в останні роки в популяційних дослідженнях гігієністи стали застосовувати нетрадиційний для них – «інверсійний» підхід до гігієнічних досліджень, коли від оцінки здоров’я йдуть до оцінки його визначальних факторів (Andersen K., 1978).

Твердження, що валеологія – наука про здоровий спосіб життя, один з найпоширеніших міфів. Спосіб життя – категорія соціальна. Вона набагато ширша, ніж існуючі уявлення. Спосіб життя – це не тільки наявність чи відсутність шкідливих звичок, – це рівень виробництва, добробуту, культури, освіти тощо. Вплив способу життя на здоров’я людини – предмет дослідження соціальної гігієни. Роль валеології в способі життя – розробка принципів, спрямованих на його формування, збереження та зміцнення (Г.А. Апанасенко, 2002).

Сьогодні валеологія знаходиться на етапі становлення як самостійна наука, яка виникла на фундаменті класичних (фізіологія, екологія, психологія, соціологія, гігієна) і нових інтегративних наук (безпека життєдіяльності людини).

Уже видані перші навчальні посібники з валеології для студентів і школярів. Проводяться серйозні наукові дослідження в цій галузі в Україні (Г. Апанасенко, Л. Попова, Г. Бойченко, В. Войтенко, С.Волкова, В. Горащук, С. Страшко, Л.Животовська, М. Гриньова та ін.) та Росії (В. Колбанов, Г. Зайцев, В. Петленко, Л. Татарнікова, І. Гундаров, В. Куліков та ін.).

З 1996 року в Україні і Росії видається журнал «Валеологія».За кордоном аналогом валеології є напрямок «Health Promotion» і «Health Education».Однак розробка цих напрямків у науковому аспекті не може зрівнятися з науковими досягненнями вітчизняної валеології.

При відсутності справжнього валеологічного знання і досвіду може скластися невірне розуміння свого здоров’я, що призводить або до фанатизму стосовно його зміцнення здоров’я, або до страхів стосовно його формування й збереження і, як наслідок, – створення міфів про природу і лікування захворювань. На сьогоднішній день поширені такі міфи:

1. Біоенергетичний міф: усі мої хвороби від того, що хтось «висмоктує», «вампірить» мою життєву енергію.

2. Сакральний міф: усі мої хвороби через мої гріхи.

3. Кармічний міф: усі мої хвороби через мої гріхи у минулих життях або через гріхи моїх предків.

4. Астрологічний міф: усі мої хвороби через те, що «так невдало розташувалися зірки».

5. Соціоцентричний міф: усі мої хвороби від того, що я виконав

свою місію на цій Землі.

6. Психоаналітичний міф: усі мої хвороби через невдалі стосунки

з моїми батьками (З. Фрейд);

7. Інші міфи: а) усі мої хвороби через інграми, які записані у несвідомій пам’яті

(діанетика – Р. Хаббард);

б) усі мої хвороби через обтяжену психічну спадковість

(психогенетика – Ч. Тойч);

Підсумовуючи, можна сказати, що валеологічні знання можуть допомогти молодим людям сформувати уявлення про здоров’я як ціннісну категорію й критично ставитися до вищевикладених міфів.

Формування здоров’я сьогодні є однією з найактуальніших проблем нашого суспільства, у вирішенні якої повинні брати участь не тільки лікарі, педагоги, соціальні працівники, але й кожна окрема людина.