Простір

У просторовій орієнтації давніх найважливішу роль відігравало розрізнення понять "лівий" і "правий", які, у свою чергу, були пов'яза­ні з позначеннями лівої й правої руки. Це зумовлено тим, що уявлення про будову свого тіла ("перед", "зад", "ліва рука", "права рука") лю­дина перенесла на розуміння устрою зовнішнього світу. У той час, як позначення правої сторони (правої руки) збігається в багатьох іє. мовах, поняття "лівий" виражається зовсім різними лексемами. Це по­яснюється тим, що позначення лівої сторони піддавалися табуюваню , тому що ліва сторона була більш не­безпечною, ніж права.

Поняття "правий" в іє. мовах найчастіше позначається коренем *deks- (гр. dexios, лат. dexter, лит. dãsinas, укр., діал. дестіїї, рос. десница "права рука"). Цей корінь представлений також у давніх герм, мо­вах: гот. taihswa "праворуч", taihswō "права рука", двн. zesawa "права рука", zeso "праворуч". Крім того, у зах.-герм. мовах поняття "правий" позначалося лексемою *swiđra- (зіставляється з гот. swinþs "сильний", н. geschwind "швидкий" і gesund "здоровий"), а в давньоісландській -hogri (< герм. *hōgiaz "спритний, легкий", nop. дісл. hagr "спритний, умілий"). Зрозуміло, що обидва корені – swiđr- і hōg- є евфемістичною заміною давнього *tehs-.

Поняття "лівий" виражалося в давніх герм, мовах двома основними лексемами: гот. hleiduma (< іє. *klei- "згинати") "лівий" (< "кривий") і *winistra- (да. winestre, двн., де. winistar, дісл. vinstri), що також було ев­фемізмом зі значенням "сприятлива сторона" (nop. двн. wini "друг", дісл. vinr // лат. venus "любов") замість табуйованого "небезпечна сторона".

Навряд чи евфемізмами є інші позначення поняття "лівий" у герм, мовах: н. link порівняно зі шв. linka "кульгати", лат. laxus "розслабле­ний", дінд. langa- "кульгавий" (< іє. *(s)leng- "млявий, розслаблений"); a. left "лівий", снн. lucht тс. мотивовані подібним образом: nop. cx.-фриз, luf "слабкий". Мотив "кривий" лежить в основі датськ. kei "ліва рука", норв. keiva "ліва рука" (пор. норв. keik "скривлення", норв., діал. keiv "косий, кривий").

Справа, очевидно, у тім, що слова, що означають поняття з нега­тивними коннотаціями (а "лівий" відноситься саме до таких), мають безліч експресивних синонімів⁴⁵.

Як видно з викладеного, поняття "лівий" асоціюється із чимось слабким, поганим, кривим, а поняття "правий", як показав С. Г. Проскурін, з позитивним, здоровим, правильним. Із цієї причини поняття "правий" у сучасних герм, мовах по­значається лексемою *reht-, що походить від поняття "прямий" (a. right "правий, правильний", н. recht; пор. гот. raihts "правильний, прямий, праведний"; < герм. *rehtaz; < іє. *reĝ- "робити прямим, витягати").

Із правою й лівою стороною пов'язане походження назв сторін сві­ту. Так, дінд. dakšina-h означало не тільки "правий", але й "південний"; аналогічні значення мало дірл. dess.

Система позначень сторін світу склалася в різних групах іє. мов уже після розпаду іє. спільності. Тому назви сторін світу не зводяться до будь-якої іє. праформи. Найчастіше позначення сторін світу пов'яза­ні з орієнтацією за сонцем. У герм, мовах уже в стародавності склалася чотиричленна система позначень сторін світу. Цей висновок ґрунту­ється на згадуванні у "Старшій Едді" чотирьох карликів – Austri, Vestri, Nordi, Sudrі.

Назви сторін світу в герм, мовах пов'язані з позначеннями руху сонця, а також з поняттями "лівий", "правий", "верхній", "нижній", "ранок" і "вечір".

Південь: a. south "південь", да. sūð, дc. sūðar-, дфриз. sūth, н. Süden, двн. sund-, шв. syd, дісл. suðr; < герм. *sunþ- "південь".

Походження герм. *sunþ" залишається незрозумілим. Існують три основні гіпотези:

1. Вслід за К. Бругманом, Л. Зюттерліном та інш. лінгвістами герм. *sunp- пов'язують із коренем *sun- "сонце", оскільки "багато давніх народів визначали сторони світу за сонцем; чи хто молиться, чи приносить жертву або провісник обертав своє обличчя до сонця". Статистично доведено, що у словниковому складі індоєвропейських мов слова з позитивною семантикою зберігаються краше, ніж слова з негативною семантикою. Але на думку Велтена, якщо герм. *sunþ- утворене від герм. *sunnōn, залишається незрозумілим по­ходження елемента -þ-.

2. За другою гіпотезою в основі найменування *sunþ- лежить мо­тив "правий". Так, Ф. Шредер пов'язує герм. *sunþ- з іє. коренем *swinþa- "сильний, швидкий" (цей корінь згадував­ся нами раніше при розгляді поняття "правий"). Однак значення "пра­вий" у семантиці кореня *swinþ- є явно вторинним і підтверджується у праці Ф. Шредера тільки прикладами з давньоанглійських текстів.

3. Відповідно до третьої гіпотези, *sunþ- мотивовано поняттям "верхній" ("верхній вигин не­бозводу, південь" на противагу "нижньому вигину", тобто "півночі"). Розвиток форми у цьому випадку виглядає так: sup- > sumn-þra- > sunpra- (ця досить сумнівна фонетична побудова ґрунтується на допу­щенні Ф. Шпехта про чергування в іє. p/m).

Таким чином, жодна із трьох версій не може бути прийнята насам­перед за формальними (а не семантичними) причинами. Наша гіпоте­за зводиться до наступного. Правомірно розглядати *sunþ- як елемент фоно-морфологічної мікросистеми *sinþ-/sanþ-/sunþ- < іє. *sent-/sont-/ snt- "хід, шлях" (*sanþ- зафіксовано в таких словах, як гот. sandjan "по­силати", a. send н. senden, *sinþ- у двн. sind "шлях, напрямок", гот. sinþs "хід, раз", дісл. sinn "подорож"). У цьому випадку вихідним значенням слова могло бути "хід сонця". Асоціація із сонцем могла підтримувати­ся збігом в обох коріннях компонента sun-. Семантична версія цієї гі­потези підтверджується тим, що в ряді мов (у результаті семантичного запозичення – калькування – або в силу подібності законів мислення) позначення сторін світу пов'язані як з поняттям "рух", так і з понят­тям "сонце": лат. oriens "підйом > схід сонця > схід"; укр. за-хід "за­хід"; тюрк. *БАТ – "поринати > заходити" > турецьк. bati "захід", тюрк. *ДОF – "народжуватися, з'являтися > підніматися до неба" > "схід, схід"; тюрк. *ГУН – "день, сонце" > "сонячна сторона" > турецьк. guney "південь".

Таким чином, наша гіпотеза зводиться до того, що *sunþ- утворене за тією самою моделлю, що й слова захід, схід, де морфологічним компонен­том є [хід], а семантичним компонентом – [сонце].

Північ:

a. north "північ", да. norð, де, дфриз. north, н. Nord, двн. nord, дісл. norðr; < герм. *norþ- (< *nurþa-/nurþra-) "північ" // гр. nérteros "нижній", умбр, nertu "лівий", лит. nérti "поринати", рос. нырять, понурый; < іє. *ner- "унизу".

Мотивуючою ознакою є [рух сонця]. Вихідним значенням – "сто­рона, де сонце перебуває низько". Зв'язок значень "лівий" і "північ" спостерігається також в інших мовах і пояснюється тим, що давні орі­єнтувалися за сонцем, яке сходить; при цьому ліва сторона одночасно виявлялася північною.

На думку Ф. Бадер, іє. корінь *ne-r-/nē-r- "поринати" служив для позначення областей, позбавлених сонця (яке, поринаючи у воду, ішло під землю) або для позначення пекла (дінд. näraka, гр. nerteroi "нижні, підземні"). Не випадково у різних мовах поняття "північний" асоціюється з поняттям "чорний", а поняття "південний" – із червоним (світлим, сонячним) кольором. Звідси, як показав Г. Хірт та І. Кноблох, "Червоне (тобто південне) море" – на противагу "Чорному (тобто пів­нічному) морю"; "білий" використовується для позначення західного напрямку, а "голубий" – східного. У зв'язку із цим галло-лат. Albion (давня назва Британії) може бути витлумачене не тільки як "Біла країна" (за кольорами прибережних скель), але і як "західна місцевість". Ана­логічним чином тлумачиться Білорусь ("західна Русь"), а також Албанія та чимало інших топонімів з елементом alb-.

Схід:

a. east "схід", да. ēast, н. Osten "т.е.", двн., де. ōstan, шв. öster, дісл. austr; < герм. *aus-ta-, aus-ter/tra- "частина неба, де виникає зоря" // гр. ēs "зоря", лат. aurōra "зоря" (< *ausōsa), дінд. usr "світанок", лит. aušrà "зоря"; < іє. *āus-/aues-/ues- "висвітлювати, світити". Цей корінь зістав­ляють також з рос. утро, що припускає псл. *ust-ro-. Однак таке зіставлення викликає сумнів.

Поняття "схід" й "захід" у гот. позначалися словами urrans й saggqa (дав. відм.), утвореними за тією ж моделлю, що й рос. вос-ход і за-пад (пор. двн. runsa "біг води, потік" – відповідно, ur-runs – "вос-ток"; н. sinken "опускатися", гот. sigqan "опускатися, падати" – отже, saggq – "падіння, за-пад").

Захід:

дісл. vestr, vestan, да. west, westra, westan, двн. west, westar, westana, a. west "захід", н. Westen "тк", шв. väster "на захід", "на заході", "захід"; < герм. *west-, wes-ter/-tra- "захід" // лат. vesper "вечір", гр. hésperos, дірл. fescor "вечір", лит. vãkaras, укр. вечір; < *uesperos/uekeros ← іє. *auə-/ues-.

Цілком можливо, що герм. *west- спочатку означало "вечір" і по­ходить від іє. *ues- (див. наведені вище зіставлення). Однак семантика іє. *ues- у цьому випадку залишається незрозумілою. В іє. зафіксовано декілька омонімічних коренів *auə-/uē-, зокрема "бути вологим, текти", "геть", "плести, ткати", "дути, віяти" тощо представлено 11 омонімів au-). Услід за К. Бругманном герм. *west- та іє. *uesperos при­йнято зводити до іє. *аuə- "геть". Оскільки, однак, деякі лінгвісти об'єд­нують корені "геть, униз" і "капати, текти, бути вологим", *ues- "вечір" зводять до кореня "вологий". Нарешті, *ues- "вечір" пов'язується з іє. *ues- "бути" (> "спочивати > вечір"). Ми вважаємо за можливе звести *west- "захід" до іє. *аuə-/uē-"дути, вітер". Позначення сторін світу нерідко походять від назв вітру: лат. Favōnius (> н. Föhn) "західний теплий вітер, що приносить відлигу", aquilō "північ, північний вітер, що затемнює небо", гр. bóreas "північ" ("вітер з гір"). Рос. юг позначало спочатку, очевидно, також "теплий ві­тер": псл. *jugь "південний, м'який" (вітер) < іє. *іоu- "мішати, місити". Отже, первинним значенням герм. *west- (а та­кож, можливо, кореня *uespor "вечір") був "західний вітер".

Розмір

Поняття загального розміру виражалося двома основними при­кметниками, зафіксованими у всіх давніх герм, мовах, – *mikilaz й *lutilaz/lītilaz.

Великий:

a. much "багато", са. moche, muche, miche, да. micel "великий, ба­гато", двн. mihhil "великий, численний", пвн. michel, де. mikil, дісл. mikill, гот. mikils "великий"; < герм. *mikilaz "великий, численний" // гр. mégas "великий", лат. magnus "великий", дінд. (вед.) mahi "вели­кий", вірм. mec "великий", тох. – A māk "багато", хет. mekki- "т.с"; < іє. *meĝ(h)- "великий, багато".

Відхилення від регулярного фонетичного розвитку да. micel > ca. muche пояснюється, очевидно, звукосимволічними причинами: звук [і] символізує "маленьке", а [u], навпаки, – "велике". Давнє позначення поняття "великий" *mik- було витиснуто в зах.-герм. мовах новими лексемами (герм. *graut-/greut-/grut- "розмелений, грубозернистий", nop. a. grout "борошно грубого помолу", н. Grieß "гравій"), які мали чітко виражену семантичну вмотивованість, а тому й більшу силу екс­пресії (a. great, н. groß).

Крім того, в англійській мові після норманського завоювання з'яви­лося ще два слова для позначення великого розміру – large (ст. – франц. lare, larg < лат. largus "рясний") і big (ca. big, bigg, bigge), очевидно, сканд. походження.

У сканд. мовах поняття великого розміру виражається коренем *stōr- (дісл. stōrr, датськ., норв., шв. stor). Цей корінь є дериватом іє. *stā- "стояти" (> stā-ro-, іє. *steu-ro- "той, що міцно стоїть > міцний, ма­сивний > великий"). У слов'янських мовах герм. *stiur-/stur-/stōr- від­повідає слово старий.

Маленький:

a. little "маленький; небагато", да. lytel, ltel "маленький; небагато", де. luttil, двн. luzzil "т.с.", свн. lützel, дісл. lītill, гот. leitils "маленький".

Корінь незрозумілого походження. Для зах.-герм. форм реконстру­юється *lut-, для сканд. і гот. – *līt-. Як показав В. Крогманн, у корені *lē- (< *elə- "гнути") чергувалися розширювачі і і u (> lei-/leu-), чим і зу­мовлене розходження між lut- і līt. Ми вважаємо, що lē(i)-/ lē(u)- могло означати не тільки "гнути", але й "різати", а тому герм. *līt-/lut- може походити від кореня зі значенням "різати", що типо­логічно більшою мірою відповідає розвитку значення "маленький".

У результаті цілого ряду фонетичних перетворень (умлаут, делабі­алізація) герм, [u] > а. [і] – звук, що, за даними психолінгвістики, має символічне значення "маленький". Аналогічним символічним значенням володіє звук [1]. Підтримка звукової форми, що включала [і] й [1], до­зволила, очевидно, слову little витримати конкурентну боротьбу зі сло­вом small, що розвивалося від значення "вузький, дрібний" до значення "маленький". Не виключено, що звукосимволічним чинником зумовле­на аномалія форм гот. leitils, дісл. lītill, які припускають не герм. *leut-, а герм. *leit.

У семантиці да. і двн. слів представлене давнє нерозчленоване по­няття кількості й розміру, що з часом було розділене на два сегменти. Залишки давньої сегментації дійсності зберігає a. little.

Сюди ж: Luxemburg (< Luzilunburch "маленький замок").

Крім кореня *lītila- зафіксовані також варіанти *lītina- (шв. liten) і *lītika- (сголл. littik, дфриз. lītik), *lutika- (дісл. luttik "маленький", сголл. luttik "маленький").

Позначення малого розміру – *līt-/lut- в англійській було заміне­но лише частково лексемою small, а в німецькій - повністю витиснуте новою лексемою – *klain-. Для того, щоб зрозуміти, яким чином відбу­вався семантичний розвиток н. klein, розглянемо значення герм. *klain-детальніше. Цей корінь зафіксований у герм. мовах у таких значеннях:

a. clean "чистий", да. сlnе "чистий, безневинний", н. klein "ма­ленький", двн. kleini "тонкий, витончений, ніжний, гарний, малень­кий", свн. kleine "витончений, тонкий", сголл. cleine "тонкий, чистий, незначний, маленький", де. klēni "витончений, маленький", дфриз. klēne "вузький, тонкий, маленький"; < герм. *klainiz.

Походження вважається незрозумілим. Ця неясність полягає в наступному. Основним значенням дериватів герм. *klain-, як видно з наведеного вище переліку, було "витончений, тонкий, гарний", а та­кож "чистий". Значення "чистий", "гарний" можуть виникнути на базі вихідної семи [блискучий] (nop., напр., деривати іран. *suk-/suč- < іє. *kеu- "горіти" зі значеннями "чистий", "гарний", "червоний", "яскра­вий, блискучий", "білий" тощо. Тому герм. *klain-, для якого реконструюють значення "блискучий", зістав­ляють із гр. glainoi "прикраси", дірл. gel "білий, сяючий", glan "чис­тий" і зводять до іє. *ĝelə- "світлий, блищати, сяяти". Однак формально герм. *klain- може бути зведене до іє. *gelə-"здавлювати в грудку, обмазувати". Значення "змазувати" зафіксоване в дісл. klina. У цьому випадку герм. *klain- порівнюють з укр. глина й, отже, вихідним значенням могло бути "помащений глиною > гарний". На наш погляд, наявність у семантиці герм. форм значен­ня "чистий" явно вказує на "блискучий" (саме для цього значення ха­рактерні деривати "прикрашати", "гарний", "чистий", "безневинний, святий" тощо), а не на "обмащений". У тих випадках, коли формальна приналежність кореня залишається незрозумілою, доцільно опиратися на семантичну типологію.

Нім. klein, за даними проведених нами експериментів, володіє зна­чним звукосимволічним потенціалом, що підсилюється протиставлен­ням [kl]-[gr], що символізує протилежні поняття (klein "маленький" – groß "великий"). Пройшовши шлях семантичного розвитку від семи [блискучий] через [витончений, тонкий] до семи [маленький], це сло­во досягло тієї точки семантичного простору, де його звучання стало корелювати зі значенням (вторинний звукосимволізм). Наявність двох видів умотивованості (семантичної і фонетичної) дозволило слову klei­ne витиснути з відповідної семантичної сфери свн. lützel "маленький" і smal "вузький, дрібний". В англ. мові, навпаки, обидва герм, корені (a. little й small) залишилися у сфері позначення поняття "маленький", оскільки не зазнали тиску з боку clne, що спеціалізувався на позна­ченні поняття "чистий". Однак і в англ. мові корінь *klain- мав експре­сивність, що дозволила йому витиснути з понятійної сфери "чистий" герм. *hrain- (nop. н. rein "чистий").

Да. smæl і двн. small мали подібну семантику й поєднували зна­чення "дрібний" і "тонкий". В англ. мові набуло розвитку "дрібний > маленький", а в німецькій – "тонкий > вузький", що було зумовлено внутрішньомовними (структурними) чинниками – насамперед, наяв­ністю у німецькій мові слова klein.

Таким чином, розвиток системи позначень понять "великий" і "маленький" в англійській і німецькій мовах є яскравою ілюстрацією взаємодії позамовних і внутрішньомовних чинників зміни лексичного складу мови.

У сканд. мовах поняття "маленький" виражається ще одним ко­ренем – герм. *smh- (дісл. smār, датськ., норв., шв. små; < іє. *smē-). На відміну від традиційної точки зору щодо походження *smē ("мас­тити") ми думаємо, що в основі лежить іє. *semə-/smē- "різати" ("рі­зати > відрізаний > укорочений > невеликий"). При такому допущенні герм. *smh- порівняльне з лат. mīcа "крихта, шматочок", гр. mīkros "маленький", а також з герм. *mk- "меч" (< іє. *sme-g-).

Що стосується позначень "окремих", а не загальних видів розміру ("довгий - короткий", "широкий – вузький", "високий – низький"), то слід зазначити, що поняття "довгий" і "короткий" мотивовані в герм, мо­вах семою [різати]: поняття "високий" – семою [гнути, випуклий], "вузь­кий" – семою [стискувати]. Деякі з герм, позначень розміру походять від давніх іє. коренів, інші є новотворами (напр., *braid- "широкий").