Рослини

Германців оточував багатий і різноманітний рослинний світ. У лек­сиці давніх герм, мов ми зустрічаємо назви безлічі дерев, чагарників, трав, що мали цілющі або інші властивості (наприклад, використову­вались як барвники). Найважливішими з диких рослин можна вважати дуб, бук, березу, ясен, вільху, а з культурних – злаки (пшениця, жито, овес, ячмінь). Назви цих рослин і буде розглянуто в даному розділі.

Герм. *bōk- "бук" (a. beech "бук", да. bēсе, н. Buche "т. с", двн. buohha; де. bōka, дісл. bōk; < герм. *bōkjōn-/bōkō "бук") зіставляють із лат. fāgus "бук", гр. phegos "дуб"; < іє. *bhāgos "дерево з їстівними плодами" (пор. гр. phageĩn "їсти").

Бук служив у давніх германців матеріалом, з якого виготовляли різ­ні предмети й пристрої. На букових паличках висікалися руни. Букова паличка з магічними знаками поступово переосмислилась у поняття "буква" – пор. н. Buchstabe "буква", дісл. bōk-stafr, да. bōc-stæf "буква, букова паличка". Зібрані разом букові палички й становили первісний "текст". Звідси походить назва книжки в герм, мовах: a. book, да. bōc, н. Buch, двн. buoh, дісл. bōk, гот. bōka "буква", bōkos (мн.) "писання, написане, букви" (> "книга"). З герм, мов у слов, мови були запозичені слова буква, псл. *buky і бук.

Герм. *аik- "дуб" є табуйованою заміною іє. позначення цієї рос­лини (*peros):

а. oak "дуб", да. āc, "дуб; судно з дуба", дc. ēк, н. Eiche "тк", двн. eih, дісл. eik "дуб; човен, судно"; < герм. *aik-/ō "дуб". За межами герм, мов надійних відповідників не виявлено. У більшості етимологічних дже­рел герм. *аік- зіставляють із гр. aigilōps "чорна тополя" (а також "різ­новид вівса, трави"), лат. aesculus "гірський дуб", однак ці зіставлення вважаються ненадійними. Походження кореня залишається незрозумі­лим. Висловлюються навіть гіпотези про неіндоєвропейське ("серед-ньоземноморське") походження кореня. Проте є безліч спроб етимо­логізувати цей корінь: < іє. *aig- "тремтіти" (> "тремтяче дерево"); < *аіu- "життєва сила" (> "дерево життя") тощо. Одну з останніх спроб здійснив Е. Зеебольд . Він зіставив герм. *аіk- "дуб" з іє. коренем *ieg- "лід" ("лід" й "дуб" означають щось тверде). На наш погляд, проблема може бути вирішена з урахуванням дії аномального аблаута в герм, й інших іє. мовах. Герм. *аіk- можна вважати одним з дериватів іє. кореня *aig-/aug-/ag- зі значенням "рости".

Дуб був священним деревом у германців та інших іє. народів. У германців дуб був пов'язаний з культом бога грому й блискавки Тором (Донаром). Такі уявлення про дуб відображають іє. міфи про це дерево (ie.*peros "дуб" етимологічно пов'язане з ім'ям лит. бога грому Perkūnas, слов. Перуна, дінд. Parjányah- бог дощу й грому, дісл. Fjorgyn – ім'я матері бога грому Тора).

Назва берези в герм, мовах збігається з позначенням цього дерева в інших іє. мовах і походить від кореня *bher- "блищати, сіяти". Отже, дерево назване за кольором кори:

a. birch "береза", да. birce, н. Birke, двн., де. birka, дісл. bjork; < герм. *berkjō(n)-/berkō "береза" // дінд. bhūrjá-h "вид берези", лит. béržas "бе­реза", укр. береза, псл. *berza (< *berĝa); < іє. *bhereĝ-/bherēĝ-/bherəĝ-/ bhrĝ- "блищати, сіяти, світитися". З найменуванням берези в герм, мо­вах пов'язана назва руни b. Із цього можна зробити висновок, що й береза, і дуб, і бук були священними деревами в давніх германців. Ще одним священним деревом був ясен – "світове дерево", у трьох ярусах якого розміщалися боги, люди й тварини:

a. ash "ясен", да. æsc, н. Esche "т. с", двн. ase, дc. ask, дісл. askr "ясен, спис, судно"; < герм. *ask-iz "ясен" // гр. охýē "бук", лат. ornus (< *ōsinos) "ясен", лит. úosis "ясен", укр. ясен, псл. *asenь>; < іє. *os-/os(en)- "ясен".

Як можна помітити з наведених вище зіставлень, а також з інших розглянутих раніше найменувань дерев, у давнині нерідко назва одного дерева переносилася на назву іншого (пор. гр. охýē "бук", але лат. ornus "ясен"; дінд. bhūrjáh "береза", але лат. frāxinus "ясен" тощо).

З дерев видовбували човни, корита. Тому нерідко назва дерева пе­реносилася на назви подібних предметів, пор.: н. Asch "миска", двн. asc-, да. æsc, дісл. askr "човен". Див. також гніздо *аік- "дуб" (дісл. еік "дуб" й "човен").

Як вже відзначалося в попередніх розділах, найчастіше мотивую­чою ознакою в назвах рослин, птахів і тварин зустрічається сема [ко­лір]. Крім кореня *bhel-/bher-, що означав "сяяти, блищати" (> "білий" і "червонясто-коричневий") у мові-основі існував корінь *el-/ol-, що також виступав мотивуючою основою в назвах рослин і тварин. Від цього кореня в герм, мовах утворена назва вільхи.

a. alder "вільха", да. alor, норв. older, дісл. оlr, еlrі "вільха"; дc. elora, н. Erle, Eller, двн. elira (< *alizō), erila, гот. *alisa (реконструюється за іспан. alisō); < герм. *aliz/aluz "вільха"; // лат. alnus (< *alsnos) "вільха", галльськ. *alilsa "горобина" (у топонімах), стел, jelьcha (< *elisa), рос. ольха (< *ali-sa); < іє. *el-/ol- "блищати, блискати, бути червонясто-ко­ричневим". Дерево назване за кольором деревини.

Нім. Erlkonig "лісовий цар" помилково асоціюється з Erle "вільха". Насправді в основі лежить н. elverkonge "король ельфів".

Семою [колір] мотивовані позначення дерев, представлені у герм. гнізді *iwo/ihwo:

a. yew "тис", да. īw, ēow, н. Eibe "тис", двн. īwa, īha, дісл. r; < герм. *īwō-/īhwō-/īgwō-/īhwa- "тис" // лат. ūva "виноград" (< *oiuā), гр. oíē, óē "горобина", вірм. aigi "виноградник" (< * оiuiiā), хет. еіа "вічнозелене дерево", галльськ. ivos "тис", лит. ievà "черемшина", рос. ива "верба", псл. *iva; < іє. *(e)i-uo-/oiuā ← іє. *еі- "червонуватий, строкатий".

Дерево назване або за кольором ягід ("горобина", "виноград"), або за кольором деревини ("верба", "черемшина"). Звук -h- у герм, фор­мах - пізнішого походження. Перенос назв рослин, тварин і частин тіла людини, як сказано вище, - регулярно спостерігається у всіх давніх мовах, а тому не залежить від конкретних екстралінгвістич­них обставин, а тим більше - від особливостей мислення. Пор. тюрк. BAГIR "печінка, серце, груди, живіт", BARS "тигр, барс, пантера, рись, лев". Тис був сакральним деревом у герман­ців, за їхнім віруванням тис виганяв злих духів і чари.

У Німеччині, Англії й іних країнах тис часто садять на цвинтарях.

Пружні й міцні гілки тиса були дуже придатним матеріалом для виготовлення луків. Тому назва тиса нерідко виявляється пов'язаною з назвою лука: свн. īwe "лук", дісл. Ivarr (власне ім'я) буквально означає "лучник, стрілець із лука".

З назв культурних рослин, як сказано вище, заслуговують на роз­гляд герм, позначення злаків.

Пшениця. Герм. *lυaiteis- (гот. boaiteis "пшениця", дісл. hveiti, да. hwæte, двн. hweizzi, a. wheat, н. Weizen) мотивоване ознакою "білий" і походить від іє. *kuei- "сіяти/цвісти" – до того ж кореня, дериватами якого є герм. *hwīta- "білий" (a. white, н. weiß тощо), укр. квітка, рос. цветок. Герм. *hwaitja- витиснуло давнішу іє. назву цього злаку – *рūr-(пор. укр. пирій, лит. pürai "зерно озимої пшениці"). Залишки цього кореня збереглися в да. fyrs "пирій". Оскільки заміну однієї назви ін­шою навряд чи можна пояснити у цьому випадку табуїстичними при­чинами, логічно припустити, що старе слово почало позначати у герм, мовах бур'янисту рослину, а культурна рослина – на противагу бур'я­нистій – отримала позначення "білий".

Жито: a. rye "жито", да. ryge, н. Roggen "т. е.", двн. roggo, голл. rogge, де. roggo, дісл. rugr; < герм. *rugi- (> англ., сканд.) або *raggn-/rugōn (> нім., голл.) // лит. rugỹs "жито", рос. рожь, псл. *rъzь (< *rug-); < іє. *rugh- "жито". Германо-балто-слов. ізоглоса.

Жито як культурна рослина виникла з огляду бур'яну при пшениці і ячмені. З розрахунку на це О. М. Трубачов вважає *ru-gh- дериватом іє. *reu- "рвати, ламати" (> "бур'ян, що терзає пшеницю"). Можлива трохи інша інтерпретація: "жито" < "щетинисте" (пор. дісл. rufr "жито" й rufinn "щетинистий").

Ячмінь: a. barley "ячмінь", да. bærlīс "ячміноподібний; вид ячме­ню", дісл. barr (< *barz) "зерно, ячмінь", да. bere "т. с", гот. baris- (у складі прикм. barizeins "ячмінний"); < герм. *bariz/-az "ячмінь" // лат. fār, farris "полба", ірл. barr "вістря", рос. бор "чорне просо", друс. боръ "ячмінь", псл. *bъrъ; возм., укр. борошно "борошно", псл. *bоrсhьпо (< *borsьno-); < іє. *bhar-/ bhor-/bhr- (> *bhar-s) "колоти, гострий".

Просо: н. Hirse "просо", двн. hirsi, да. herse, дісл. hirsi; < герм. *her-sja-/jōn- "просо, хлібний злак" // лат. Cerēs – богиня родючості, crēscere "рости", лит. šérti "годувати"; < іє. *ker- "годувати, пестити".

В англ. мові просо позначається словом millet (< лат. milium).

Овес: н. Hafer, Haber "овес", двн. habaro, да. hæfer, де. havoro, дісл. hafri. Судячи з дісл. hafr, лат. caper "цап", герм. *habr-an/ōn- могло означати "цапине зерно" // гр. kápros "кабан", лат. caper "цап"; < іє. *kapros "цап".

В англ. мові "овес" позначається словом oats (мн.), да. āte (< "ядерце, нарив"; пор. да. ātor "отрута", двн. eiz "нарив", гр. oĩdos "пухлина").

Іє. назвою вівса був корінь *au- (> *auig-/aues-), зафіксований у рос. овес, лит. avižà, лат. avēna "трава, овес" (для корму худобі). Той факт, що цей корінь засвідчений тільки в західному іє. ареалі, дає під­ставу зробити висновок про хвилеподібне розселення індоєвропейців і про мову-субстрат на території Європи, з якої були запозичені назви злаків і бобових культур.

Час

Таке складне абстрактне поняття, як "час", не може мати єдиного спільноіндоєвропейського позначення, тому що воно сформувалося по­рівняно пізно, уже після розпаду іє. спільності, на основі різних кон­кретних понять. Однак, безсумнівно, загальними для всіх іє. мов є се­мантичні моделі, за якими найчастіше розвиваються слова зі значенням "час": в основі таких найменувань лежать поняття "різати, відокремлю­вати", "крутити, вертіти, повертати", "тягтися, бути протяжним", "іти, рухатися". Так, у слов, мовах час (рос. время, псл. *verme < *vertme) пов'язане з коренем *uеr- "вертіти, крутити"; інше позначення цього по­няття – година (укр. година "час", рос. час "одиниця часу", псл. *časъ < *kēs-os) етимологічно пов'язане з дієсловом чесати (< *kes- "різати"). У герм, мовах поняття "час" також може бути дериватом перелічених вище понять; крім того, воно могло утворитися від понять "спокій, спочивати", "зупинка, стояти", "міра, вимір". При цьому, як показав на численних прикладах, зокре­ма на матеріалі "екзотичних" мов, Г. Кронассср, позначення часу тісно пов'язане з позначенням простору й причинності (пор. н. dann "тоді" й denn "тому що", рос. потом і потому, н. weil "тому що" й Weile "час"). При цьому сема [простір] є первинною; на її основі виникають поняття часу та інші поняття.

Одним з найдавніших герм, позначень часу є корінь *hwīl-. У гот­ській мові hjeila перекладало гр. chrónos, hōra і мало, отже, значення "час, година". У зах.-герм. мовах дериватам герм. *hwīlō були властиві подібні значення: да. hwīl "час, якийсь час" (> a. while), двн. hwīla, дc. hwīl "час" (> н. Weile "час, якийсь час"). Однак у сканд. мовах корінь *hwīl- зафіксований у значенні "спокій": дісл. hvīla "постіль, місце спокою". Оскільки, як показують генетичні відповідності за межами герм, мов (лат. quiēs "спокій", дінд. ciráh "довгий", рос. покой, почить "заспокоїтися") первісним значенням іє. *ei-/oi- був "спокій, спочи­вати", для герм. *hwīlō "час, невизначений час" варто реконструювати етимологічне значення "спокій". Саме так і мислилося спочатку те, що поступово стало означати "час".

Ще одним мотивом у позначенні часу, як показано вище, була сема [різати, відокремлювати]. У герм, мовах цією семою мотивований корінь *tīđ- і tīm-. Обидва ці корені походять від іє. *dāi-/di- "різати, розривати, відокремлювати" із двома різними розширювачами -t- і -т-(пор. дінд. dāti, dyáti "відрізає", гр. daiomai "ділю, розділяю", dẽmos "народ, область", дірл. dām "загін"; < "щось відділене"). Від іє. * dī-to-"відділене" походять да. tīd "час, період, пора року, година" (> a. tide "приплив, відплив"), двн. zīt "час, пора року", де. tīd, шв. tīd "час", дісл. tīđ "час, година"; < герм. *tīđiz "час", "відрізок часу".

Дериват кореня *dī- у значенні "час" є у вірменській мові: вірм. ti "вік, дні, роки, час".

До кореня *tīma- відносяться a. time "час", да. tīma "час, відрізок часу, строк, добра нагода", дісл. tīmi "підходящий час, щастя", шв. timme "година". Оскільки з компонентом *ti- у герм, мовах утворені такі слова, як a. till "до, впритул", н. Ziel "ціль", двн. zil, гот. gatils "підходя­щий", можна припустити, що значення "відрізати" пов'язане зі значен­нями "відміряти", "відміряний відрізок часу", "відміряне", "намічене > кінцевий пункт, ціль".

Таким чином, зі значенням "відрізати, відокремлювати" (> "час") тісно пов'язане поняття "відміряти". Від нього утворене ще одне герм, позначення часу: гот. mēl "час, година", дісл. māl "час", "термін", "при­йом їжі", а також "міра", двн. māl "термін, прийом їжі, точка часу", да. ml "міра", "точка часу", "час", "підходящий випадок", "час при­йому їжі", "пора року". Висхідні до іє. *mē-/me-/mō-/mo- "відміряти, міряти", перераховані лексеми об'єднані загальним значенням "міра, відміряне", з якого й розвинувся потім "призначений час" > "час при­йому їжі" (пор. н. Mahl "їжа, прийом їжі", a. meal т. с), "сприятливий час", "пора року". Схоже, що "певний час, точка часу" передували за­гальнішому значенню "час", тобто, інакше кажучи, "точка часу" роз­ширилася, з одного боку, убік "час" і звузилася, з іншого боку, убік "споживання їжі".

Поняття "рік" пов'язане в герм, мовах з іє. коренем *еі- "іти": а. year "рік", да. gēar, gēr, н. Jahr "т. е.", двн., дс. jār, дісл. ār, гот. jēr; < герм. *jra- "рік" // гр. hra "година, пора року", дінд. yti- "іде", рос. ехать, пел. *jachati (< *jati), авест. уаrə "рік", цел. яра "весна", псл. *jarъ> "вес­няний"; < іє. *iē(r)-/ *іоr- "рік").

Значенням іє. *iēr- був, мабуть, "хід часу або сонця". У германців роки відраховували "зимами", тому вживання jr- мало обмежений характер.

У гот. мові для позначення поняття "рік" служило слово арп, що зіставляють із лат. annus (< *at-no-) "рік". Зближення кореня *at- з дінд. átati "ходить, бродить" вважають сумнівним, тому що етимологія дінд. слова незрозуміла. Проте, В. М. Ілліч-Світич зводить дінд. atati до іє. *at- "іти; рік" і зіставляє все гніздо із сем. – хам. ht- "крокувати". У зна­ченні "рік" *at-no- є герм. - італ. ізоглосою.