Тварини

Відповідно до реконструкції, представленої у Гамкрелидзе/Ива­нова усі живі істоти, за поглядами індоєвропейців, перебува­ли у трьох частинах "світового дерева". Верхній ярус заселяли птахи (орел, журавель, ворон, дрізд, дятел, гусак та ін.), у середньому ярусі жили вовк, ведмідь, рись, лисиця, вепр, олень, дикий бик, заєць, білка, а в нижньому ярусі розміщалися змії, черв'яки, жаби, миші, риби, а та­кож комахи – муха, оса, воша. Германцям були відомі всі перераховані вище звірі, птахи, комахи. Як і в інших іє. мовах, поняття "звір, жива істота" було пов'язане в герм, мовах з поняттям "дихати", тобто мислилося як щось "дихаюче", "наділене душею" (пор. лат. animus "душа", animal "тварина"). Саме до такого іє. кореня (*dheus-), дериватами яко­го є укр. дихати і душа, походить герм. *deuza- (< іє. dheusó-) "твари­на, звір" (гот. dius "звір", дісл. dr "тварина", дc. dior, да. dēor "дика тварина", двн. tior). В англійській мові відбулося звуження значення, і a. deer стало означати "олень".

Назва птаха як родового поняття залишається не до кінця зрозу­мілою. Герм. *fuglaz (гот. fugls, дісл. fugl, да. fugol, н. Vogel "птах", а. fowl "дичина") пов'язують із коренем *fleug-/flug- "літати" (*fuglaz < *fluglaz у результаті дисиміляції). Однак правильніше було б думати, що герм. *fug-la- походить від того ж іє. кореня, від якого утворені укр. птах, рос. птица, – *pōu-/pu- "маленький". На користь такого припу­щення говорить лит. paũkštis "птах", де іє. корінь розширений приголо­сним к, що відповідає герм. g (корінь *pōu- у герм, мовах зберігається в a. few, гот. fawai).

Герм. назва риби (*fiskaz: гот. fisks, дісл. fiskr, да. fisc, двн. fisk) має надійні відповідники тільки в італійських і кельтських мовах – лат. piscis "риба", дірл. īasc (початкове р у кельтській втрачене). Чи відно­ситься до цього гнізда укр. піскар, є спірним.

До найважливіших в етнопсихології й житті германців тварин від­носилися вовк, ведмідь, дикий кабан (вепр), лисиця, заєць.

Герм. *wulfaz "вовк" (гот. wulfs, дісл. ulfr, да. wulf, двн. wolf) похо­дить від іє. позначення вовка *ulos (лат. lupus, дінд. vrkah, рос. волк), що, можливо, є розширенням іє. *uel- "рвати, роздирати здобич" (пор. гот. wilwan "грабувати", wulwa "розбій", лат. vellere "рвати, роздирати").

Вовк був у германців сакральною твариною, символом єдності зграї. Як уже згадувалося, Вотана (Одіна) су­проводжували два вовки – Freki й Geri. Про шанування цієї тварини свідчить наявність у герм, мовах багатьох власних імен, до складу яких входить компонент wulf-: Adolf (adal "шляхетний" + wolf), Wulfila "вов­ченя", Rudolf (hrōd- "слава" + wolf), шв. Ulf (< *wulf-) тощо.

Ще однією сакральною твариною в індоєвропейців і герман­ців був ведмідь. Його назва піддавалася постійному табуюванню. За­мість іє. *rktos, рефлекси якого збереглися в дінд. rkšah, гр. árktos (звід­си – арктика), лат. ursus, у герм, мовах ведмідь позначається лексемою *beran-/bernu- (дісл. bjorn, да. bera, двн. bero), мотивованої ознакою "коричневий" (< іє. *bher- "блищати, бути червонясто-коричневим"). Іншою описовою назвою ведмедя був bēo-wulf "бджолиний вовк". Як і назва вовка, позначення ведмедя входило до складу власних імен: Ber­nhard (bern "ведмідь" + hard "сильний"). Ім'я міфологічного воїна-силача Berserker складається із двох частин - ber- "ведмідь" й serker "одяг"; отже, Berserker – це "воїн, одягнений у ведмежу шкуру" > "силач, ви­тязь". Слово Berserkerwut "лють Берзеркера" вживається Г. Гейне. Корінь sark – зберігається в a. sark "сорочка".

Особливим шануванням у давніх германців користувався вепр (дикий кабан): дісл. jofurr, де. ebur-, да. eofor, двн. ebur; < герм. *eburaz // лат. aper, укр. вепр (псл. *veprъ). Вепр був символом войовничості, про що свідчить той факт, що германці для лякання ворогів укріпля­ли кабанячі ікла на своїх шоломах (релікти цих деталей зберігалися довгий час на німецьких касках), зображували вепра на щитах тощо. Бойові шоломи з іклами кабана згадуються в поемі "Беовульф" (eof­or hēafod-segn). Компонент eofor входить до складу топоніма eofor-wīc (wīc – "село, селище"). Це слово було запозичене в дісл. мові у вигля­ді Yōrvik, від якого утворена назва міста York (звідси "новий" York в Америці – New York). Про те, наскільки шанованим був дикий кабан у германців, можна судити по тому, що давні ісландці називали вепром (jofurr) князя.

Назва лисиці в різних іє. мовах не збігається (лат. vulpēs, лит. lãpė, дінд. lopāša-, укр. лисиця, стел, лисъ, лиса). Це пов'язано, безумовно, з тим, що лисиця, як вовк і ведмідь, відносилася до культово-магічних тварин, назви яких піддавалися табуюванню або у вигляді повної за­борони й заміни іншим словом, або у вигляді перекручування звукової оболонки слова.

Виходячи з таких передумов, О. М. Трубачов думає, що у перерахованих вище назвах лисиці є щось спільне - елементи 1 і р, і таким чином можна вважати, що всі ці на­зви походять від єдиної іє. праформи, підданої пізніше табуїстичному перекручуванню. Такою формою могла бути *ulо-рек, де перший ком­понент – той самий іє. корінь *uel- "роздирати, рвати" (див. вище *wulfaz), а другий – *рек- означає або "худоба", або "рвати, смикати". Герм. назва лисиці є явною заміною іє. позначення й етимологізується як "пухнатий хвіст": н. Fähe "лисиця", гот. fauhō "лисиця", дісл. fōa, двн. foha "лисиця", да. fox "лис", н. Fuc­hs; < герм. *fuhsa-/fuhōn // дінд. puc-cha-h "хвіст", лит. paustis "вовна, волосся тварини". Лисиця могла мати й інші позначення в герм, мовах (nop. дісл. refr).

Безсумнівний інтерес представляє герм, назва білки. Давньою на­звою цього звірка є іє. корінь *wer- "згинати, обертати" (за формою хвоста). За допомогою редуплікації (це дуже давній спосіб словотвору, що має, до того ж, у цьому випадку символічне значення, передаючи повторюваність руху білки) утворені лит. voveris, друс. веверица, перс, varvarah "білка". У герм, мовах цей корінь не витиснутий повністю, а входить до складу колись складного слова як другий компонент (заміна назви могла бути зумовлена дією табу). Першим компонентом є корінь *аік-: н. Eichhörnchen "білка", двн. eih-horno, да. āc-weorna "білка", дшв. ēkorne, дісл. īkorni. Судячи зі значень дісл. eikinn "шалений", да. ācol "переляканий", норв. eikja "безперервно мучити, докучати", для першого компонента герм, слів можна реконструювати *аіk-/īk- "пруд­кий, рухливий" // дінд. jati "рухається", лит. áikštytis "вередувати", рос. ііґрать, псл. *jьgrati; < іє. *aig- "різко рухатися".

Нім. слово помилково ("народна етимологія") пов'язується з Ei­che "дуб". Англ. squirrel є запозиченням (фр. < плат, scurellus < лат. sciurus "білка").

Білка, що снує по "дереву життя", символізувала в герм, міфології зв'язок між верхнім і середнім ярусами.

Назва зайця мотивована в герм, мовах ознакою "сірий": дісл. heri, да. hara, двн. haso < герм. *hazan- // лат. cānus (< *casnos) "сірий", дінд. śasáh "заєць", дпрус. sasins "заєць" < іє. *kasnos "сірий, заєць". Дав­нє значення "сірий" зберігається в герм, рефлексах іє. *kas-: дісл. hoss (< *kas-uo-), да. hasu- "коричневий", свн. heswe "блідий". Заєць був, очевидно, символом плідності; реліктами таких язичницьких уявлень є "великодній заєць", що приносить дітям яєчка (у ролі таких великодніх тварин або птахів могли виступати також у середні віки лисиця, жура­вель, лелека й півень).

Сема [колір] виступає в ролі мотивуючої ознаки в назвах багатьох тварин, птахів і рослин. Так, сема [червонясто-коричневий] покладена в основу герм, позначення лося, оленя: дісл. elgr, да. eolh "лось", двн. elho < герм. *elh-/alg- (< іє. *elk-/olk-) // лат. alcēs "лось", рос. лось, псл. *olsь, дінд. rśyah "самець антилопи" (ймовірно, розширення іє. *el-/ol-"червонясто-коричневий").

Семою [білий] мотивована назва лебедя, що є германо-слов'янською ізоглосою: дісл. elptr, да. ælbіtu, двн. elbiz; < герм. *albit-/albut-"лебідь, білий птах" // рос. лебедь, псл. *albodь/elbędb < іє. *albh- "бі­лий". Це давнє найменування лебедя було витиснуто в герм, мовах новим позначенням, мотивованим семою [звук]: a. swan, да. swan, н. Schwan, двн. swan, дисл. svanr < герм. *swanaz "лебідь; той, що видає звук" (пор. лат. sonare "звучати", рос. звон).

Поняття "сірий, моховитий" покладено в основу іє. позначення миші *mūs, від якого походить і герм, mūs (дісл. mūs, да., двн. mūs). О. M. Трубачов переконливо показав, що рос. мышь (< *mūs-) мотиво­ване тією ж ознакою, що й рос. мох, – "сірий".

Сема [димчастий] покладена в основу найменування голуба: гот. dūbō, дісл. dūfa, да. dūfe, двн. tūba < герм. *dūbōn "голуб" (< іє. *dheubh- – той же корінь *dheu-/dhou-, від якого походить укр. дим, лат. fūmus "дим, чад", гр. thmós "дух").

Однак набагато частіше назви птахів у герм. мовах мотивовані семою [звук]. До таких назв відносяться, наприклад, назва солов'я: да. nihtegala, двн. nahtigala – сполучення, що складається із двох час­тин – *nahta-galōn "нічний птах" (пор. дісл. gala, да., двн. galan "співа­ти" < іє. *ghel-/ghol- "кричати, кликати"); герм. *hrabnaz "ворон" (дісл. hrafn, да. hræfn, a. raven, н. Rabe) // рос. каркать, укр. крук < іє. *(s)ker-/kor-/kr- "кричати"; герм. *kran-: дісл. trani "журавель", да. cran, двн. kranuh; < іє. *ger-/grā- "кричати". Від цього ж іє. кореня походять дісл. krākr "ворон", н. Krähe "ворона", двн. krāha, a. crow, да. crāwe (< герм. *krk-, *krwōn).

Звуконаслідувальна основа мотивує назву жайворонка: дісл. lvirki, да. lāwerce, двн. lērihha (> a. lark, н. Lerche) < герм. *laiwarikōn/laiwirakjōn. Від іє. *mū- "видавати звук, ревіти, кричати" походять a. mew, да. mw, дісл. mār-, н. Möwe "чайка". Яскраво вираженим звуконаслідувальним мотивом характеризується назва сови й пугача: a. owl "сова", да. ūle, н. Eule, двн. ūwela, дісл. ugla; < герм. *uwwi-lōn/uwwa-lōn.

Нерідко у назвах птахів сполучаються мотиви [рябий, рябити > строкатий] й [сікти, довбати]. Це пояснюється тим, що саме поняття "рябий, рябіти" є дериватом "сікти, довбати". Так, назва дятла (н. Specht, двн. speht, дісл. spettr) корелює з лат. pïcus "дятел", pica "сорока", дінд. pikáh "зозуля". Цей корінь (іє. speik-/pik-/pik- > герм. *spih-) дає два семантичних деривати - "різати, висікати, довбати" (> "дятел") і "по­цяткувати, строкатий" (> "сорока", "зозуля").

Зі свійських тварин германцям були відомі кінь, корова, вівця, коза, свиня, собака, а також птахи – гуси, качки, кури.

про походження герм назв коня варто сказати, що кінь був у індоєвропейців культовою твариною (необхідно нагадати, що германці ворожили по іржанню коня, а серед рунічних написів зустрічаються магічні згадування коня). Крім двох коренів – *ehw- і *mark-, що позначали коня в давніх герм, мовах, ця тварина одержала в герм, мовах і інші найменування. Серед них насамперед варто згадати *hangist- (н. Hen­gst "жеребець", двн. hengist, да. hengest "кінь", дісл. hestr < іє. *kenk-/ konk- "швидкий" – nop. лит. šankùs "швидкий") і *horsa-/hursa- (a. horse "кінь, кінь", да. hors, н. Ross "кінь", двн. hros, дісл. hross // лат. cursus "біг"; < іє. *kers- "бігти"). Іменами Hengist й Horsa були названі брати -проводирі германських племен, які вторглися в середині V століття на Британські острови. Використання назви коня в особових іменах - характерна риса багатьох іє. народів, що свідчить про культове значен­ня цієї тварини.

Німецьке позначення коня Pferd є зміненим paraveredus "поштовий кінь" (кельто-латинське слово).

Назва собаки в герм. мовах має іє. походження:

a. hound "собака", да., де, дфриз. hund, н. Hund "т. с", двн. hunt, дісл. hundr, гот. hunds; < герм. *hundaz "собака" // гр. kýōn "собака" (> цинічний), лат. canis "т.е.", лит. šuõ "собака", дінд. śv; < іє. *k(u)uō(n)-/kun- "собака".

У компаративістиці неодноразово висловлювалася гіпотеза про те, що іє. *kuōn-/kun- є дериватом іє. кореня *кеu- "рудий, коричневий, червоний", тобто, інакше кажучи, назва собаки мотивована кольоро-позначенням. Не виключено, хоча й не доведено остаточно, що до цьо­го ж гнізда примикає рос. сука, псл. *soka.

Назва корови (герм. *kwō(u)- // гр. bous "бик, корова", дінд. gāuh "корова", рос. говядина походить від іє. *ous- "велика рогата худоба".

До іє. кореня *seu-/sū- "рoдити" (див. вище походження поняття "син") зводять герм. *sū- "свиня" (н. Sau, двн. sū, a. sow, да. sū, sugu, дісл. sr), *swīna- (гот. swein, дісл. svīn, да. swīn, двн. swīn // лат. suīnus "свинячий", рос. свинья). Свиня символізувала в індоєвропейців плідність і родючість.