4.2. Вияв у зображальній традиції

Космогонічна теорія мемфіській жерців знайшла свій вияв у зображальній традиції стародавнього Єгипту. За багаторічно історію вивчення єгипетських пам’яток, які тим чи іншим чином містять свідчення про поклоніння Амону протягом періоду від Стародавнього до Нового царства, винайдено не мало важливих і цікавих пам’яток [50, С. 30]. Цінні про іконографію головного бога Фів містять зображення вівтаря та статуї Ментухотепа І, знайдені під час розкопок гробниці царя у фіванському некрополі Дейр ель-Бахрі у середині ХІХ ст. Фрагмент цієї статуї зберігається в даний час в музеї Клейндбойл у Північній Ірландії [38, С. 4]. Основний матеріал для вивчення вияву космогонії у зображальній традиції ми маємо починаючи з періоду правління ХІІ династії – першого періоду розквіту культу Амона. Найбільш важливими тут є гранітний вівтар Амненемхата І з храму Птаха у Карнаці, присвячений Амону; графіті жерців Амона з Дейр ель-Бахрі; стела з Каїрського музею начальника жерців Амона Аменемхета тощо [38, С. 5]. Вивчення цих пам’яток дає нам можливість розкрити значення культу Амона для єгипетського суспільства, з’ясувати як виглядали фіванські божества в уявленні стародавніх єгиптян.

Бог Амон зображувався в різноманітних формах: як мавпа; як лев з піднятою головою, який відпочиває, схожий на примітивну хтонічну істоту бога-лева Акера; як людина з головою жаби, яка складає пару богині Амаунет; як людина з головою змії, в той час як його дружина мала голову кішки; як антропоморфний бог з царським скіпетром в одній руці і символ вічного життя (анхом) в іншій; як людина з головою барана [20, С. 231]. Така кількість різноманітних зображень Амона, на нашу думку, ще раз засвідчує велике бажання жерців поєднати свого верховного бога зі різноманітними місцевими культами. Наприклад, голова барана належала богу Міну [Додаток 45], можливо голова жаби була запозичена у богині Хекет (єгипетська богиня води та плодючості [Додаток 43]). Культ бога Амона перейняв виразні особливості бога Монту, який зображувався в образі бика [Додаток 46]. Амон часто зображувався як антропоморфний бог, пофарбований у блакитний колір, зі скіпетром і в короні, з двома високими пір'ями та сонячним диском [Додаток 47, 48], і тільки у луксорській своїй іпостасі (Аманапет) він представлений, подібно до бога Міна, фалічним богом [25, С. 132].

Священними тваринами бога були гусак та баран. Амон у вигляді бога-барана був найвідомішим оракулів в Єгипті [20, С. 231]. Бараноголові сфінкси вважалися «вмістилищем душі» Амона. На думку І.Г. Фрнака-Каменецького зображення Амона у вигляді бога-барана пов’язана з вченням про непізнаність бога [50, С. 19] [Додаток 49]. У папірусі Гарріс можна прочитати «Образ його [Амона] подібний до барана, таємничим чином він приховує себе, що б ніхто не пізнав його таємничості» [50, С. 19]. І.Г. Фрнак-Каменецький вважає, що зображення Амона саме у вигляді барана є найдревнішим, оскільки, є пережитком стародавньої епохи, коли це божество, як і багато інших в єгипетській релігії, ще було зооморфним [50, С. 19]. Зображення Амона у вигляді барана в епоху Нового царства було зневільоване до орнаментальної прикраси і втратило всі первинний зміст, значення якого не знали і самі жерці. Саме тому жерці вони створюють новий догмат про непізнаність бога, а за подібним таємничим зображенням, згідно вчення фіванських жерців, переховується істинна сутність бога, невідома ні богам ні людям. Більшість статуй Амона дійшли до нас саме у вигляді людини, а зображення Амона у вигляді барана займають другорядне місце.

Зображення подвійного божества Амона-Ра найчастіше можна побачити у короні «атеф» і з сонячним диском. У своїй подобі Амон-Ра поєднував символіку барана – священної тварини Амона, і лев’яче тіло – тіло єгипетських сфінксів, які пов’язувалися з Ра та сонячним культом. Центром поклоніння цьому божеству був величний Карнакський храм [Додатки 50, 51]. До Великого храму Амона, головного храму Карнакського храмового комплексу, вела алея тих самих бараноголових сфінксів, які були втіленням саме подвійного божества Амона-Ра [Додаток 52].

Дружина Амона, фіванська богиня Мут зображувалася як у вигляді шуліки, або у вигляді левиці. Також вона могла зображуватися у вигляді жінки. Мут носила подвійну корону Єгипту, це вказувало на те що вона, як богиня-мати, об’єднує у собі усіх богинь-матерів у крані [20, С. 233] [Додаток 53]. Оскільки Амон ототожнювався фіванськими жерцями з Птахом, на Мут були перенесені образ й функції дружини Птаха, богині-левиці Сехмет (багато левоголових статуй Сехмет стояло у фіванському храмі Мут). Оскільки Амона було поєднано в єдиний образ з богом Ра, Мут іноді називали Раїт («дружина Ра»). Не дивлячись на те, що Мут часто ототожнювали з геліопольською Нут цих богинь не слід плутати або повністю поєднувати в одне божество. По-перше, ці богині зображувалися по різному, по-друге мали по-суті різні функції. Нут уособлювала в собі небесне склепіння [Додатки 12, 13, 54, 55], а фіванська Мут не мала характерних ознак, зазвичай зображувалася як жінка, або у вигляді іншої богині, з якою її ототожнювали. Якщо Нут є уособленням богині без якої не може існувати світ, то Мут є звичайною дружиною великого деміурга Амона. Взагалі, культ богині Мут так і залишився місцевим (фіванським) не набувши великої популярності в Єгипті [20, С. 514].

Син Амона і Мут, бог Хонсу [Додаток 56] часто зображувався у вигляді вічно молодого і привабливого юнака (оскільки йому поклонялися і як богу кохання). Як бог природи, Хонсу був людиною з головою сокола, на голові зображувався полу місяць та сонячний диск [20, С. 236].

Фіванський культ досяг найвищого розвитку в епоху Нового царства. Храм Амона в Карнаці саме у цю епоху набув тих розмірів і той зовнішній вигляд, які створили йому світову славу. На східному березі Нілу поступово виросло ціле місто храмів, які слугували поховальному культу царів, але в той же час були присвячені верховному богу Амону. По всій країні культ Амона мав широке поширення. І провінційних містах Єгипту Амону було побудовано багато храмів. Зазнає змін і зображальна традиція. Зображення божеств починають з’являтися на пам’ятках приватних осіб і остаточно перестають бути привілеєм царської родини. Стає допустимим зображення приватної особи «тет-а-тет» перед божеством, що раніше було дозволено лише монарху, «медіатору» між божественним і земним світом [41, С. 71] [Додаток 57]. Проте джерела засвідчують, що традиція зображень не відповідає реальним світоглядним уявленням єгиптян епохи Нового царства, вона перетворюється на суто декоративний елемент і стає даниною традиції.