Розділ 4 фіванська космогонія

2.1. Зміст космогонії

Епоха Стародавнього царства з пануванням в політиці та релігії Мемфісу та Геліополю завершилася децентралізацією країни, економічною кризою і боротьбою за номову автономію. Ця боротьба закінчилася в 2040 р. до н.е., коли фіванський цар Ментухотеп ІІ об’єднав обидві частини країни під владою Фів [20, С. 531]. Пізніше Фіви стали столицею Єгипетської імперії, володіння якої поширювалися далеко за межі країни. Проте, перед лицем загрози з Персії та Ассирії, столицю переносять в міста Дельти. Фівам залишилися лише храми і славетне минуле. Коли в 664 р. до н.е. останній фараон Тантаміні втік до Нубії рятуючись армії ассірійців під командуванням Ашшурбаніпала, Фіви залишилися відкритими для загарбників, які пограбували і сплили місто, яке вважалося одним з красивіших міст у світі [20, С. 574].

Фіванська космогонічна система засвоїла ряд елементів теогонії та космогонії Геліополю та Мемфісу. В період гіксоського панування  (XVIII—XVII ст. до н.е.)  значно збільшився азіатський вплив на мистецтво та релігійні уявлення египтян. Цей вплив став специфічною ознакою культури Єгипту епохи Нового царства (XVI – XI ст. до н.е.) [20, С. 449]. Культ верховного бога Фів Амона розвивався в умовах економічної та політичної гегемонії Фів, в умовах виникнення першої в історії «імперії», тому Амон, в очах єгиптян, перетворюється на бога-деміурга, творця і правителя всього світу, «царя богів» [25, С. 122]. Жерці бога Амона створили власну космогонію, згідно якої на початку світу Амон виник з вод Первинного Океану, а потім з самого себе створив усе живе: з його очей з’явилися люди, а з губ – боги, він навчив людей будувати міста, найдревнішим з яких, звісно ж, були Фіви, які було проголошено центром творіння [9, С. 39]. Тут яскраво простежується геліопольський і мемфіській впливи: Ра і Птах творять світ за допомогою слова, Амон теж починає творіння зі слова; мемфіський Птах з’являється з яйця, яке було відкладено гусем хаосу, а Амон з’являється у вигляді самого гуся. Але культ Амон більше зливатися з геліопольським богом Ра ніж з Птахом, оскільки після гіксоської навали солярний культ стає більш популярним ніж культ землі. Злиття Амона з Ра, який був верховним богом та деміургом, означало, що з локального божества Амон перетворюється на верховне божество, творця богів та всесвіту. На думку І.Г. Франка-Каменецкого ототожнення Ра і Амона стало вихідним пунктом у розвитку фіванської релігії [49, С. 12].

В епоху Птолемеїв, в ІІІ – ІІ ст. до н.е., виник новий варіант фіванської космогонії, згідно якого на початку світу існував змій на ім’я Кем-атеф (він був однією з іпостасей Амона). Помираючи, змій, заповів своєму сину Ірта створити Велику Вісімку. Ідею Великої Вісімки фіванські жерці запозичили з космогонії Гермополю. До Огдоади (Великої Вісімки) входили чотири пари божеств, з яких виник світ. Боги Огдоади зображувалися з головами жаб, а богині – з головами змій. Їх імена відомі з «Текстів саркофагів»: Ну і Наунет (водяна стихія) [Додаток 40] , Ху і Хаухет (безкінечність у просторі), Кук і Каукет (морок) [Додаток 41] , Амон і Амаунет (приховане) [Додаток 42, 43]. Остання пара богів замінила гермопольськіх богів Ніау та Ніаут (заперечення, ніщо) і була внесена до Огдоади фіванськими жерцями [34, С. 238]. Згідно космогонічної версії птолемеївського періоду, Вісімка відправилася до Гермополю, щоб там породити бога Сонця, а потім у Мемфіс і Геліополь, де породили Птаха і Атума. Завершивши цю місію, вісім богів повернулися до Фів і там померли. [9, С. 40]. Таким чином жерці Амона вирішили питання творення світу і людей та підкорили усі більш ранні концепції Амону, який в геліопольській космогонії був відсутній взагалі, а в гермопольській космогонії грав лише треті ролі.

Серед чисельних богів єгипетського пантеону, Амон є однією з найбільш цікавих фігур, а історія його культу заслуговує всебічного вивчення. З ім’ям цього бога пов’язана одна з найбільш яскравих сторінок єгипетської історії, коли цілий ряд сильних фараонів крок за кроком створювали світову державу і зводили безсмертні пам’ятники богу, під егідою якого здійснювались великі завоювання. Походження фіванського бога Амона та поява його в єгипетській космогонії – процес багатоетапний та суперечливий. До поширення культу Амона, на території майбутнього Фіванського ному головним богжеством був бог Монту. Монту довго мав атрибути бога-переможця (був схожий на римського бога Марса) і втілював ту боротьбу, яку вели Фіви за політичну владу в країні [25, С. 123]. Проте, починаючи з засновника ХІІ династії (кін. XXI – поч. XVIII ст. до н.е.) Аменемхата І, з’являються одні з перших свідчень культу Амона в Фівах – ім’я Аменемхат означає «Амон на чолі» [25, С. 123]. Релігійна політика царів ХІІ династії робила культ Амона загальнодержавним, витіснивши культ Монту [25, С. 124].

З утворенням Єгипетської імперії Амон починає набувати характер загальної сили, від якої залежить доля людини і держави. Військові перемоги розглядалися як дар фіванського бога фараонам-завойовникам. Наочно й яскравіше про це говорить текст, висічений в XV ст. до н.е. на стелі, яка стояла в Карнаці, а зараз зберігається в Каїрському музеї. Він містить розповідь самого Амона, який звертається до свого сина, великого фараона-завойовника Тутмоса ІІІ: «Говорить Амон-Ра, володар Карнаку… я даю тобі допомогу і перемоги над всіма чужоземними країнами… Я втоптую своїх твоїх ворогів під твої сандалі… я … віддаю жителів заходу і сходу під твою владу…» [25, С. 128]. Таким чином, бог Фів Амон-Ра – це не тільки деміург, творець усіх богів та людей, але й творець єгипетської імперії, який дає перемоги і завоювання єгипетському фараону, володар самого царя та його армії, божественний організатор єгипетської агресії за межами країни. Приписуючи Амону головну роль у перемогах фараонів, фіванська релігійна система зменшувала значення фараона, роблячи його зброєю в руках божества. На думку І.Г. Франка-Каменецького для єгипетського суспільства це було істотним прогресом у поглядах на царську владу [49, С. 6]. Фіванські жерці залишили догмат про божественне походження фараона, проте дещо змінили його. Якщо спочатку фараон вважався богом на землі, то в період поширення геліопольського культу фараон перетворюється на сина бога Ра, а в фіванській релігійній системі фараон – посередник між богом та людьми, але як звичайний смертний повністю залежить від волі бога [49, С. 6].

Отже, фараони, починаючи з XVII династії, оголосили Амона-Ра богом-покровителем, захисником фараона, його війська та усієї країни. Але абсолютно новим є те, що милість Амона поширюється не лише на самого фараона, а й на його оточення – на панівні верстви населення, на військо. Оскільки Амон-Ра став покровителем війська, а у війську служили й прості єгиптяни, культ Амона-Ра стає доступним широким верствам населення. Амона-Ра перетворюється на бога, який починає виступати захисником пригнічених й обездолених [25, С. 129 – 130]. У каїрському папірусі Амона зображено як втілення справедливості на землі: «він[Амон] слухає бідного, який зазнав утисків, судить між бідним та багатим» [49, С. 9].

Культ Амона проникає і в сферу загробного життя. Амон витісняє Осіріса і стає володарем потойбіччя, виступає головним суддею душі [50, С. 18]. Ім’я Амона все частіше починає траплятися в заупокійних текстах; в «Книзі Мертвих» ці згадки ми зустрічаємо вже в епоху XVIII династії, а в заупокійних молитвах, що збереглися на стелах, статуях або стінах гробниць стосуються ХІХ і ХХ, звернення до Амона стає домінуючим [50, С. 38].

У Фівах, а потім і у всьому Єгипті, ближніми до Амона божествами вважалися члени його тріади: дружина – богиня Мут і син – бог Хонсу. Ці три божества утворили так звану «фіванську тріаду» [Додаток 44].

Отже, фіванська космогонічна версія виникла пізніше космогонії Мемфісу та Геліополю та поєднала у собі основні догмати цих давніх релігійних центрів. Фіванські жерці абсорбували усі попередні міфи, не намагаючись логічно узгодити їх між собою. Це призвело до багатьох протиріч в середині самої фіванської релігійної системи й до появи в ній різноманітних релігійних течій, з яких одно крило більше тяжіло до геліопольського вчення, інше надавало перевагу вчення мемфіських жерців. Звісно, що така строкатість не сприяла зміцненню і популярності релігійної доктрини. Мемфіські жерці прагнули звести весь єгипетський пантеон до ідеї верховенства лише одного бога – Амона, зробивши його царем богів, творцем світу та людей, володарем загробного царства, ідеалом «справедливості». Об’єднання Амона і Ра, тобто злиття місцевого бога зі загально визнаним, було зумовлене прагненням жерців поставити в центрі релігії універсальне божество, яке буде користуватися всезагальним визнанням в країні, але буде тісно пов’язане з Фівами. Саме в надрах фіванської політичної системи формуються передумови до виникнення єгипетського монотеїзму, який спалахнув яскравим факелом в кінці правління XVII династії, проте який так і не став загальновизнаною ідеологією в Єгипті [25, С. 122]. Саме релігійна концепція Фів лягла в основу християнського, а згодом і мусульманського віровчень.