3.2. Вияв у зображальній традиції

Одна з перших згадок, яка стосується мемфіської космогонії знаходиться на зворотній стороні папірусу Сальє IV. Це є велике шкільне письмо-зразок, написано півчою богині Хатхор на ім’я Стіка, що поживала в Мемфісі, і адресованій півчій богині Амона на ім’я Сахменуфе, дружині дуже впливового жерця бога Амона у Фівах на ім’я Аменехмет. Стіка звертається до молитов і божеств Мемфіса, молячи їх послати здоров’я її колезі і подрузі Сахменуфі, яка живе у Фівах. В цьому зверненні до мемфіськіх богів перелічені: вісім іпостасей головного бога міста – бога Птаха, три іпостасі богині Сехмет, дружини Птаха [25, С. 104]. Слід зазначити, що у «Текстах пірамід» Птах зображується дуже мало [28, С. 34]. В мастабах часів Стародавнього царства згадки і зображення Птаха з’являються дуже рідко, мимохідь, не дивлячись на те, що в цей час він був головним богом царської резиденції – Мемфіса. М.Коростовцев пояснює це тим, що в «Текстах пірамід», так як і в інших текстах часів Стародавнього царства, провідну роль грає геліопольській бог Ра та його енеада – стародавні релігійні традиції Гелиополя домінували над світосприйняттям Мемфісу, які ще не встигли стабілізуватися і стати популярними в країні. Богословське мислення Мемфісу, сформоване у певну систему, повинно було обстоювати своє право на існування в боротьбі з геліопольськими поглядами [25, С. 105]. Незначні зображення Птаха і в «Текстах саркофагів» в епоху Середнього царства (ХХІ – XVIII ст. до н.е.) [25, С. 104]. Проте в текстах і зображеннях часів Нового царства Птах згадується дуже часто. [25, С. 105]. У цих текстах Сехмет частіше за все фігурує в образі дружини Птаха. Проте не рідко дружинами бога називають і інших богинь – Бастет, Тефнут, Маат а також богиня Хатхор в образі божественного в Мемфісі дерева – сікомори. Інший член мемфіської тріади, Нефертум, зображується ще в «Текстах пірамід», де сказано, що він – «квітка лотоса під носом Ра» [25, С. 106], тобто бог пахощів. Частіше за все Нефертум зображувався у вигляді немовляти, який сидить на квітці лотоса, або парубка у головному уборі, що схожий на лотос. Нефертума вважали богом, який несе щастя, радість та спокій. Він був богом рослин, тому вважалося, що він допомагає лікарям. Стародавні греки асоціювали його з Асклепієм.

Мемфіське жрецтво, створивши свою космогонію, виклало її основний зміст у так званому «Пам’ятнику мемфіської теології» [Додаток 39]. Текст цієї стели ліг в основу наших знань про мемфіську космогонію, сберіг для нас найбільш характерні зображення мемфіських богів. Лише щасливий випадок зберіг нам уривки «Пам’ятника мемфіської теології» – однієї з найдревніших пам’яток єгипетського богослов’я, яка вказує на те, що вже в епоху пірамід, при відсутності одного певного для всього Єгипту канону єгипетська релігія відкривала двері богословським вченням, які розвивалися в храмах різних релігійних центрах. Близько 720 р. до н.е. фараон Шабака, ймовірно на прохання жерців головного мемфіського храму на честь бога Птаха, наказав висікти на чорному граніті текст, який супроводжували зображення, що до цих пір зберігалися на папірусах і не могли уникнути руйнівної дії тисячоліть. Жерці мали причини дорожити цим документом – він був доказом верховенства їхньог бога, але зберегти пам’ятник цілком виявилося не можливим. Частково на правій стороні зберігся міф, згідно якого Птах є творцем світу, якій він створив за допомогою серця та язика [27, С. 93], на лівій – міфологічний сюжет про розділ світу між Гором і Сетом (хоча найповніша версія цього міфу записана на «Папірусі Честер-Бітті №1») [28, С. 123]. Фрагменти «Каменю Шабаки» яскраво донесли до нас зміст мемфіської космогонії. Ці зображення уникли руйнівної дії часу і стали для науки безцінним джерелом для вивчення мемфіської релігійної думки.

Храми бога Птаха у Фівах, Абідосі, Гермополі, Едфу, Дендере, на острові Філе, в оазисі Харга на Синаї зображують бога Птаха як людину в одязі, який щільно облягав тіло, залишаючи вільним лише голову, кісті рук та ступні; на голові бога зображували капелюх. На зображеннях Птах мав бороду, а в руках – складний посох, який складався з символів анх, джет та уас. Цей посох в руках богів символізував здоров’я, благополуччя та щастя. В руках бога посох символізував можливості Творця, Деміурга, владу, вищу силу. Ці основні елементи іконографії склалися в епоху Середнього царства і не змінилися до греко-римського періоду [39, С. 163].

Отже, храмові зображення божеств мали сакральний характер, слугували місцем зустрічі божественного і земного. Зображення мали стати «тілом» для богів, дати їм можливість жити на землі, адже не випадково у самих єгиптян слово «художник» мало значення «той, хто творить життя».