Висновки

Проблема місця ряду важливих письмових і образотворчих джерел в системі давньоєгипетських уявлень про створення світу ще далека від свого кінцевого розв'язання. Ґрунтовних праць щодо теми немає, є лише окремі розділи у загальних працях. Наявна на сьогодні література до вивчення космогонічних уявлень єгиптян не дає цілісної характеристики зображальних джерел, що містять дані про єгипетську космогонію.

Джерела до вивчення єгипетської міфології відрізняються несистематичністю і неповнотою. Походження та характер більшості міфів можна реконструювати тільки на основі більш пізніх легенд. Базовими пам’ятками міфології Стародавнього Єгипту, які характеризують основні світоглядні уявлення єгиптян, є релігійні гімни та молитви, а також образи божеств на стінах єгипетських гробниць. Найбільш значними з зображальних джерел є «Тексти пірамід», «Тексти саркофагів», «Книга Мертвих».

За даними археології у найстародавніший період історії Єгипту не було космогонічних богів, яким приписувалося створення світу. Звісно, не можна із впевненістю сказати, коли саме виникають космогонічні міфи. Єгипетська міфологія почала набувати свого більш-менш характерного вигляду у VI – V ст. до н.е. Вчені вважають, що перші космогонічні міфи склалися незадовго до об’єднанням Єгипту. У кожному номі Стародавньому Єгипті побутував ряд космогонічних міфів, які стосувалися різних божеств і пов’язували початок створення світу із багатьма релігійними центрами. Теми цих міфів стосувалися числа найбільш архаїчних: поява пагорбу, лотоса або яйця з вод первинного океану. Що ж стосується богів-творців світу, то кожне значне місце відводило в цьому першу роль своєму місцевому богу. Династичні зміни в державі часто супроводжувалися зміною столиць і це зобов’язувало богословів нових політичних центрів поєднувати декілька космогонічних концепцій, виставляючи свого місцевого бога як деміурга.

Хронологічно першою, ще в часи Раннього царства, з’явилася геліопольська космогонія, в якій богом-деміургом спочатку було названо Атума. Коли у XXVIII – XXIII ст. до н.е. пеласги занесли культ сонячного бога Ра в Єгипет, з’явився інший варіант космогонії, згідно якої творцем світу став бог Ра. В той же час столицею Єгипту став Мемфіс і жерці міста висунули на роль творця світу бога-ремісника Птаха. В епоху Середнього царства столицю Єгипту перенесли до Фів. Фіванські жерці роль деміурга висунули головне божество фіванської релігійної системи Амона (Амона-Ра). Усі ці три космогонічні концепції існували паралельно, вони не змінювали одна одну, а взаємодіяли між собою, просто в різний проміжок часу одна була популярніша за іншу. У свій час жерці Мемфісу взяли за основу космогонію Геліополя, доповнили її й поставили на місце бога-творця Птаха замість геліопольського Атума. Пізніше фіванські жерці створили свою космогонічну систему, в якій підпорядкували усі більш ранні космогонічні культи власним уявленням. З виникненням нової космогонічної концепції, жерці намагалися або поєднати різних божеств (Ра-Характі, Амон-Ра, Гор-Стариший, Гор-Молодший) або встановити між ними родинні зв’язки. Встановлення родинних стосунків між богами сприяло не тільки об’єднанню в систему певного циклу божеств, але й витікало з потреби пояснити походження місцевих богів та обґрунтувати їх права на титул володаря світу: оголошуючи одного бога сином іншого, міф усував питання про його виникнення.

Канони єгипетської зображальної традиції склалися ще в епоху Раннього царства і протягом всієї історії Стародавнього Єгипту змінювалися дуже повільно. Космогонічні уявлення стародавніх єгиптян яскраво відбилися у зображальній традиції. Найбільш архаїчними є зображення ладді бога Ра, яка подорожує по спині богині неба Нут, а також зображення небес у вигляді залізної стелі, плоскої або витягнутої форми. Пізніше в єгипетських зображеннях з’являються зображення Дуату – місця, у якому перебували душі померлих. Віньєтки «Книги Мертвих», «Текстів пірамід» і «Текстів саркофагів» містять космогонічні зображення уробороса – змії, що зігнулася у кільце. За уявленнями єгиптян уроборос своїм тілом оточував світ, а за межами його плоті знаходився Дуат. Оскільки зображення уробороса присутнє у найдревніших джерелах, то можна зробити висновок, що воно теж відноситься до найбільш архаїчних. Можливо, Дуат, за межами тіла уробороса – це більш пізня концепція. Зображення сцени сходу й заходу сонця, «перевернутості» горизонту також є елементом давньоєгипетської космогонії, які символізували перемогу добра над злом. Такі зображення можна зустріти на багатьох ілюстрованих папірусах, починаючи з епохи Стародавнього царства. Зображення двох левів, які тримають символ горизонту, зустрічається ще на печатках епохи Стародавнього царства, проте найбільшого поширення це зображення набуває в епоху Нового царства в останній (фіванській) редакції «Книги мертвих».

Значення міфів та легенд Стародавнього Єгипту неможливо переоцінити, вони являють дуже великий та цінний матеріал для вивчення релігійних поглядів стародавніх єгиптян. Загалом єгипетська міфологія являє собою різнорідні сказання, які часто не можливо об’єднати у цілу та єдину розповідь. Зображення божеств і акту творення світу мали сакральне значення, слугували місцем зустрічі божественного і земного. Зображення для стародавніх єгиптян були «тілом» для богів і мали дати їм можливість жити на землі та впливати на життя людей. Відтак, традиція зображень стала невід’ємною частиною життя єгиптян, засобом вираження їх уявлень про світ, методом передачі знань своїм нащадкам.