4.13. Системи аварійної вентиляції
Системи аварійної вентиляції передбачають у виробничих приміщеннях, де існує можливість несподіваного виділення значної кількості отруйних або небезпечних щодо вибуху речовин. Повітропродуктивність аварійної вентиляції визначається розрахунком в технологічній частині проєкту або вказується в нормативних документах.
Аварійний повітрообмін забезпечується спільним задіянням систем основної витікальної (загальної або/і місцевої) і аварійної витікальної вентиляції. В аварійному режимі повинен забезпечуватись повітрообмін ≥ 8 год-1, а в приміщеннях категорії А, Б і Е – 8-кратний повітрообмін додатково до повітрообміну основної вентиляції. Виробництва категорій А та Б належать до вибухопожежонебезпечних, категорій В, Г, Д – до пожежонебезпечних, а категорії Е – до вибухонебезпечних.
У приміщеннях категорій А та Б передбачають переважно механічні системи аварійної витікальної вентиляції, категорій В, Г та Д – також механічні системи (допускається застосовання природних СВ, за умови забезпечення необхідної витрати витікального повітря при розрахункових параметрах зовнішнього повітря категорії Б в ТПР, що є проблематичним з причини малого перепаду температур внутрішнього і зовнішнього повітря).
Розрахунок аварійної вентиляції полягає у визначенні аварійного повітрообміну і часу, протягом якого концентрація забрудника (шкідливої речовини) повинна бути знижена до ГДК (після того, як прийнятими заходами ліквідовані недоліки функціонування технологічного процесу).
Із диференціального рівняння повітрообміну або балансу надходжень і вилучень забрудника (шкідливої речовини) отримуємо формулу
, (4.20)
де τ
– час, за який концентрація забрудника
знижується до ГДК після того, як аварійне
його виділення ліквідоване і воно знову
стало нормальним;
– відношення виділень забрудника при
аварії
до його виділень за
нормального функціонування технологічного
процесу
,
; (4.21)
– відношення
кратності повітрообміну витікальної
аварійної вентиляції
до кратності повітрообміну основної
витікальної вентиляції, за нормального
функціонування,
. (4.22)
Приклад
4.5. У
виробничому приміщенні в результаті
функціонування технологічного процесу
у внутрішнє повітря виділяється хльор
(Cl).
За нормального протікання процесу
кратність повітрообміну, яка забезпечується
основними системами
витікальної
вентиляції
год-1.
У випадку аварії технологічного
обладнання виділення хльору зростає в
10 разів, тобто
.
Визначити,
через який час по ліквідації технологічної
несправності концентрація хльору
знизиться до ГДК, якщо кратність
повітрообміну додаткової аварійної
(витікальної)
вентиляції
год-1.
Розв’язування.
Визначаємо загальну кратність повітрообміну приміщення в часі аварії
год-1.
Визначаємо відношення
.
За формулою (4.20) визначаємо час τ , протягом якого концентрація хльору у внутрішньому повітрі знизиться до ГДК
.
Отже, за 9,1 хв по ліквідації технологічної несправності, за спільної дії систем основної витікальної і аварійної вентиляції, концентрація хльору у внутрішньому повітрі знизиться до ГДК.
Для аварійного вентилювання приміщень необхідно використовувати такі системи витікальної вентиляції:
-
основні загальні і місцеві;
-
додаткову до основних аварійну;
-
тільки аварійну, якщо використання основних неможливе чи недоцільне.
Якщо властивості забрудників (шкідливих виділень) такі, що їх переміщення в СВ за допомогою вентиляторів неможливе, то передбачають ежекційні СВ.
У випадках, коли продуктивність однієї основної системи витікальної вентиляції достатня для забезпечення аварійного повітрообміну, то в них треба передбачати резервний вентилятор. Він повинен задіюватись автоматично, за зупинки основного.
Для компенсації витікального повітря, витрата якого зумовлена дією аварійної вентиляції, додаткових систем притікальної вентиляції не передбачають.
Аварійна вентиляція, як правило, забезпечується системами витікальної вентиляції. Системи аварійної притікальної вентиляції допускаються в одноповерхових приміщеннях з даховими провітрювачами у вигляді аераційних ліхтарів, за умови, що в результаті технологічної аварії у внутрішнє повітря виділяється пара чи гази, які легші за повітря.
Компенсацію внутрішнього витікального повітря передбачають, переважно, завдяки частково організованому або неорганузованому притіканню зовнішнього повітря, з причини розрідження в приміщенні. Спеціальних систем притікальної вентиляції, як правило, не передбачають.
Отвори для всмоктування внутрішнього повітря повинні передбачатись на відповідній висоті в місцях можливого найбільшого накопичення шкідливих чи вибухонебезпечних речовин.
У випадку виділення газів та пари, які важчі за повітря, ці отвори повинні передбачатись на висоті 0,3…1 м від рівня підлоги, а при виділенні газів та пари, які легші за повітря – у верхній зоні, причому для горючих газів та пари – безпосередньо під перекриттям (покриттям) приміщення.
Трубопроводи та інші пристрої для переміщення в них витікального повітря повинні облаштовуватись клапанами, які автоматично відкриваються при задіянні СВ.
Задіяння систем аварійної вентиляції треба передбачати: дистанційним з доступних місць як в середині, так і назовні приміщень; самочинним (автоматичним), за допомогою сигналу газоаналізатора.
Розвіяння викидного повітря повинно бути якомого інтенсивнішим. Не допускається передбачати кінцеві отвори систем витікальної вентиляції в слабопровітрюваних циркуляційних зонах навколо будівлі.