Інформативність тексту

1. Текст як матеріальний посередник в інформаційному процесі.

Журналістика – це спосіб перетворення наукових, професійних, фахових, комерційних, художніх та індивідуальних повідомлень на загальнозрозумілу масову інформацію.

Але журналістський текст є не лише носій інформації. Головна його функція донести цю інформацію до читача, слухача, глядача. «Журналістський матеріал — це насамперед текст у будь-якій формі (графічній, магнітній — запис на плівку, магнітний диск), який має типологічну структуру, здатну виконувати роль засобу впливу на маси. Журналістський матеріал — це високотехнологічний продукт (якщо мати на увазі, що редакційна праця у кращому розумінні є високотехнологічна праця, тобто така, яка регламентована науково обґрунтованими правилами цілеспрямованого збору матеріалу, його цілеспрямованої інтерпретації, розробки та цілеспрямованого розкриття)» [1, с.101-102]. "Журналістський текст відображає реальну подію і «сьогоднішні» об'єктивні явища не безцільно, а для того, щоб організувати реальні дії мас і тим самим втілитися в нові реальні події і завтрашні об'єктивні явища... При цьому, дякуючи внутрішньотекстовому контакту, «річ», знята в «слові», залишається конкретною, текст зберігає максимум предметності і забезпечується доцільність перетворення «речі» в активізованій текстом практичній діяльності аудиторії. Тому встановити внутрішньотекстовий контакт читача з реальною проблемою суспільного життя значить примусити його зрозуміти власну позицію, ввести в ситуацію прогнозування власних практичних рішень, а в кінцевому випадку,— поставити перед необхідністю зробити вчинок (там само).

Тобто розглядати журналістський текст (статті, телеогляди, інтерв'ю) необхідно лише в системі відносин „журналіст - аудиторія". Текст (у теорії інформації ще вживають термін „повідомлення") лише посередник в системі Д (дійсність) > Ж (журналіст) > Т (текст) > А (аудиторія).

Журналіст, збираючи та осмислюючи відомості про дійсність, створює свій текст та фіксує його на якомусь матеріальному носієві (папері, кіно- або магнітній плівці і т.д.). Потім цей текст, відредагований та скомпонований з іншими в номер газети або програму (ТБ, радіомовлення), передається до аудиторії. Текст в системі Д - Ж - Т - А може розглядатися лише як носій потенційної інформації, оскільки хоча він і розрахований на певну аудиторію, але до «зустрічі» з нею невідомо, чи буде він «працювати».

Таким чином, якщо текст виступає матеріальним посередником в інформаційному процесі, то «неотримання» аудиторією відомостей, які містяться в ньому, - не передплати газету, не ввімкнув телевізор, при читанні не зрозумів певні фрази - порушує або блокує результативне функціонування всієї системи Д - Ж - Т - А [2].

2. Умови створення інформативного тексту

Так стає очевидною не тільки проблема адекватності пізнання журналістом дійсності та фіксація отриманого знання у тексті, але і проблема ефективності взаємодії тексту з аудиторією. З одного боку, це проблема інформаційної насиченості тексту, тобто наявності в ньому великого обсягу потенційної інформації і відповідно високої потенційної ефективності; а з іншого - проблема високої інформативності тексту, тобто максимальної його реалізації при контакті з аудиторією, що відповідно позначає його високу реальну ефективність. Від рівня інформаційної насиченості тексту залежить його дійсна інформативність - ступінь переходу та кількість потенційної інформації в сприйняту і надалі переробка її в реальну. Таким чином, головним завданням журналіста стає підвищення інформаційної насиченості текстів, які він готує.

Інформованість - це такий стан свідомості, при якому кожні і її його суб’єкт-носій має в своєму розпорядженні всю необхідну й достатню інформацію, яка дозволяє йому правильно орієнтуватися в навколишній дійсності та приймати правильні рішення, які відповідають його потребам, у всіх сферах життя.

Створення тексту з метою підвищення інформованості аудиторії - основа діяльності журналіста. У цьому процесі прагматичний аспект творчості (піклування про аудиторію, про її інформованість) є центральним.

Досягнення високої прагматичної адекватності вимагає від журналіста знання тих умов та факторів, які діють у сфері «текст аудиторія», впливаючи на ефективність контактів з читачами, глядачами і визначають високу інформативність тексту.

Домогтися прагматичної адекватності можна при дотриманні трьох необхідних умов інформативності: перша - небанальність, оригінальність відомостей, які повідомляються аудиторії. Банальний - (з фран. „шаблонний") неоригінальний, який утратив виразність, свіжість через часте використання. Найпростіший прояв небанальності - новизна інформації, наявність в ній відомостей (фактів, спостережень, оцінок, ідей і т.д.), які ще не відомі читачу, глядачу. Однак новизна - не єдиний прояв небанальності. Небанальною може бути і така інформація, завданням якої є відродити в пам'яті певні відомості, факти, висновки, нагадати їх зміст та значення. Надзвичайно важливо при цьому працювати з уже відомою для аудиторії інформацією (нагадувати, актуалізувати, систематизувати, переосмислювати відомості) творчо, оригінально - повторення повинно бути варіативним, те, що вже відомо читачеві - представлено у нових зв'язках, розкрито на новому матеріалі, у новій формі тощо.

Друга умова інформативності - декодованість (фран. «система запису»), доступність повідомлення, можливість розуміння його аудиторією відповідно до задуму журналіста, отримання з тексту відповідного змісту. Журналіст насамперед повинен користуватися доступною для аудиторії знаковою системою - вербальною (словесною, писемною), зображальною мовою жестів і т.д. Для цього журналіст повинен досконало володіти цією мовою, ясно розуміти смислове навантаження слів, які складають її лексичний запас. По-друге, журналіст повинен орієнтуватися на емоційний досвід аудиторії та відповідну образну мову (значення, пов'язані з кольором, рослинами, тваринами) Адже для різних народів різне значення має, наприклад, білий колір, або порівняння з дубом. Не можна ігнорувати цю мову, щоб не викликати небажану емоційну реакцію. По-третє, декодованість передбачає, що журналіст у своїй творчості повинен орієнтуватися на рівень знань аудиторії, що він знає „код культури" аудиторії. Адже якщо журналіст оперує науковими положеннями, історичними фактами, образами і сюжетами культури, крилатими словами і виразами, з якими не знайомі його співрозмовники, то про декодованість не може бути й мови.

Нарешті, щоб донести свою думку адекватно, журналіст повинен орієнтуватися в соціальній позиції співрозмовників, знати їх склад думок, менталітет аудиторії. Порушення правила доступності призводить не тільки до не розуміння аудиторією тексту, але і до більш серйозних наслідків: у реципієнта може виникнути роздратування, що перейде у негативне ставлення до джерела інформації. Неадекватна інтерпретація тексту може призвести до неприйняття думок інформатора, формування викривлених уявлень про дійсність.

Третя умова інформативності - релевантність (анг. „доречний, той, що стосується справи") - значеннєва відповідність між інформаційним запитом і отриманим повідомленням; цінність, значимість для аудиторії відомостей, що надходять через ЗМІ. Тобто інформація повинна відповідати потребам та інтересам аудиторії.

Отже, висока інформативність журналістського тексту прямо залежить від сукупності таких його якостей як релевантність, декодованість, небанальність. Не дотримання хоча б однієї з цих вимог (навіть при високому ступені реалізації двох інших) позбавляє текст можливості бути інформативним.

Контрольні питання та завдання для самостійної роботи

• Назвіть приклади порушення в системі Д - Ж - Т – А.

• Дібрати із друкованих засобів масової інформації приклади із порушенням умов інформативності.

• Чи порушує інформативність тексту мовленнєва недбалість? Довести на конкретних прикладах.

Література:

1. Різун В.В. Літературне редагування: Підручник.— К.: Либідь, 1996.—240 с.

2. Плеханова Т.М. Навчально-методичний посібник до курсу «Масова інформація» для студентів філологічного факультету. – Запоріжжя, ЗДУ, 2004. – 79 с.

3. Козловская. А.Б. Информативность как основная категория газетных сообщений// Вісник СумДУ. - №11(95). -2006. – Том 1 http://visnyk.sumdu.edu.ua/arhiv/2006/11(95)1/7_Kozlovska.pdf

4. Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф. Основи масово-інформаційної діяльності. – К.: КНУ, 1999. – 625 с.