- •§1. Предмет курсу "Римське приватне право"
- •§2. Значення вивчення римського приватного права для сучасних юристів
- •§3. Рецепція римського права
- •§4. Причини рецепції римського права
- •§5. Про рецепцію римського приватного права в Україні
- •Розділ II
- •§1. Поняття та види джерел римського приватного права
- •§2. Звичай та звичаєве право
- •§3. Закон
- •§4. Преторське право
- •§5. Юриспруденція і юристи
- •§6. Постанови сенату
- •§7. Імператорські конституції
- •§8. Кодифікація Юстиніана
- •Контрольні запитання
- •Розділ III.
- •§1. Поняття особи та її право- і дієздатність
- •§2. Правове становище різних категорій населення Риму
- •§3. Юридичні особи
- •Контрольні запитання
- •Р о з д і л IV сімейні відносини
- •§1. Види сім'ї в Римі
- •§2. Шлюб та його види
- •§3. Умови вступу в шлюб, порядок його укладення та
- •Розривання
- •§4. Особисті та майнові відносини між подружжям
- •§5. Правові відносини між батьками і дітьми
- •§6. Опіка і піклування
- •Контрольні запитання
- •Розділ V
- •§1. Поняття та особливості римського цивільного процесу
- •§2. Судочинство і судді
- •§3. Види цивільного процесу в Римі
- •§4. Оскарження та виконання судового рішення
- •§5. Особливі засоби преторського захисту
- •§6. Екстраординарний процес
- •§7. Поняття та види позовів
- •§8. Позовна давність
- •Контрольні запитання
- •Речове право
- •§1. Поняття речового і зобов'язального права
- •§2. Поняття та види речей
- •Контрольні за питання
- •Розділ VII володіння
- •§1. Поняття та види володіння
- •§2. Набуття і припинення володіння
- •§3. Захист володіння
- •Контрольні за питання
- •Розділ VIII
- •Право власності
- •§1. Поняття та виникнення права власності
- •§2. Зміст права власності
- •§3. Обмеження права власності
- •§4. Види права власності
- •§5. Способи набуття і припинення права власності
- •§6. Захист права власності
- •Контрольні запитання
- •Розділ IX
- •Права на чужі речі
- •§1. Поняття та види прав на чужі речі
- •§2. Поняття сервітутів та їх види
- •§3. Встановлення, припинення і захист сервітутів
- •§4. Емфітевзис і суперфіцій та заставне право
- •Контрольні запитання
- •Розділ X
- •Зобов'язальне право
- •§1. Загальне вчення про зобов'язання
- •§2. Підстави виникнення зобов'язань та їх класифікація
- •§3. Сторони у зобов'язанні
- •§4. Виконання зобов'язання
- •§5. Наслідки невиконання зобов'язання
- •§6. Забезпечення зобов'язань
- •Контрольні запитання
- •Розділ XI
- •§1. Поняття та класифікація договорів
- •§2. Структура договору
- •§3. Загальні умови дійсності договору
- •§4. Порядок укладання договору. Представництво
- •Контрольні запитання
- •§1. Вербальні контракти
- •§2. Літеральні контракти
- •§3. Реальні контракти
- •§4. Консенсуальні контракти
- •Права і обов'язки наймача.
- •§5. Безіменні контракти
- •§6. Пакти та їх види
- •Контрольні запитання
- •§1. Зобов'язаний ніби з договору
- •§2. Зобов'язання з деліктів
- •§3. Зобов'язання з ніби-приватних деліктів
- •Контрольні запитання
- •Розділ XIV
- •Спадкове право
- •§1. Основні поняття спадкового права
- •§2. Історія виникнення і розвитку спадкового права
- •§3. Спадкування за заповітом
- •§4. Спадкування за законом
- •§5. Необхідне спадкування (обов'язкова частка)
- •§6. Прийняття спадщини
- •§7. Легати і фідеїкоміси
- •Контрольні запитання
- •Видання здійснене при допомозі й активному сприянні пана Мірчука Петра Богдановича
- •Фірма "Автосвіт"
-
як юридичний володілець або як фіктивний володілець, а зробити це було не так просто.
-
Якщо позивач доведе своє право власності, то відповідач зобов'язаний повернути річ з усіма прибутками від неї. При цьому недобросовісний володілець, крім самої речі, зобов'язувався повернути плоди, які приносила річ за весь час неправомірного володіння нею, тоді як добросовісний володілець повертав плоди, одержані лише з часу пред'явлення позову.
-
Відповідач міг захищатися і виставляти свої зустрічні вимоги. Він міг заявити, що річ належить йому, що він придбав її законним шляхом, що він є добросовісним володільцем. Проте добросовісність брали до уваги лише у вирішенні справи про плоди і прибутки, а не про долю самої речі. Річ поверталася власнику незалежно від добросовісності володільця.
-
Відповідач міг заперечувати претензії щодо зроблених ним витрат на річ позивача, вимагати повернення необхідних і корисних витрат. Витрати на розкіш могли бути зняті як добросовісним, так і недобросовісним володільцем, якщо таке зняття робилося з єдиною метою - не завдати шкоду позивачеві.
-
Негаторний позов застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності. Звичайно відповідачем за негаторним позовом був той, хто домагався користуватись якоюсь мірою чужою річчю. У Римі це траплялося в тих випадках, коли через земельну ділянку однієї особи гнали до водопою худобу сусіда, який обґрунтовував це тим, що за ним нібито закріплене таке право прогону. Відповідальність за цим позовом зводилася до обов'язку порушника припинити неправомірні перешкоди.
-
Траплялися й такі випадки, коли треті особи не претендували на чуже майно ні цілком, ні в рамках суворо обмеженого права, а проте своєю поведінкою перешкоджали власнику нормально використувувати його. Такою є, наприклад, спроба звести стіну, яка перешкоджала б доступ світла у вікна сусідського будинку. Це було приводом для пред'явлення так званого прогібіторного позову, який за своїм змістом близько стоїть до негаторного. Визнавши його обґрунтованим суд зобов'язував порушника усунути наслідки вчинених дій і не повторювати їх у майбутньому.
-
Публіціанський позов. Уже відзначалося, що цим позовом захищалось добросовісне володіння. Згодом ним міг користуватися і власник, якщо він не міг довести права власності свого попередника.
-
Контрольні запитання
-
Поняття римлянами права власності. Обмеження права власності.
-
Зміст права власності.
-
Види права власності в Римі: квіритська власність, власність перегринів, преторська, або бонітарна, власність, провінційна власність, спільна власність.
-
Способи набуття права власності. Чисто римські способи набуття права власності. Поняття первинного і похідного способу набуття права власності.
-
Захист права власності. Якими позовами захищалася власність у Римі?
-
Права і обов'язки покупця у випадку пред'явлення віндикаційного позову.
-
Припинення права власності.
-
130
-
Розділ IX
-
Права на чужі речі
-
§1. Поняття та види прав на чужі речі
-
Ще в стародавню епоху цивільне право в галузі речових відносин не задовольнялося тільки однією власністю і вже були відомі деякі права на чужі речі. Сутність прав на чужі речі полягала в тому, що суб'єкт цього права мав змогу користуватися чужою річчю, а в деяких випадках навіть розпоряджатися нею. Але оскільки це були права на чужі речі, які належали іншим особам, то, зрозуміло, особа, котра мала право на чужу річ, не могла володіти такими широкими правомочностями, як власник. Суб'єкт цього права мав змогу користуватися чужою річчю лише в певних обмежених масштабах.
-
Римське цивільне право розрізняло три види прав на чужі речі. Найстаро-давнішими з них були так звані сервітутні права, або сервітути (лат. servire -служити). Сервітути поділялися на речові й особисті.
-
Згодом преторська практика створила нові форми права на чужі речі - емфітевзіс (спадкове довготермінове право на користування чужою землею) і суперфіцій (довготермінова оренда землі для забудови). До прав на чужі речі відноситься також заставне право, яке на той час набуло широкого розвитку. Ці види прав на чужі речі за обсягом і змістом істотно відрізнялися, хоч і мали багато спільного, про що мова йтиме далі. Теоретичні розробки прав на чужі речі пережили своїх творців і вийшли за межі Риму. Вони були сприйняті наступними правовими системами і набули подальшого розвитку.
-
§2. Поняття сервітутів та їх види
-
Сервітут - це право на чужу тілесну річ, згідно з яким річ, крім свого власника, служить ще й іншій особі в якомусь одному або декількох відношеннях. Якщо суб'єкт сервітуту лише певною мірою користується чужою річчю, то такий сервітут називається позитивним. Коли ж суб'єкт сервітуту деякою мірою усував від користування річчю інших і навіть власника, то це - негативний сер-
-
вітут. Наприклад, якщо власник надав сусідові сервітутне право пасти на своєму пасовиську стадо до 20 голів, а це пасовисько більш ніж 20 голів не могло прогодувати, то переважне право користуватися пасовиськом належить суб'єкту сервітутного права.
-
Найдавнішим сервітутом були так звані сервітути предіальні (лат. predium - маєток, земля). Оскільки в цей час земля в Римі була общинною власністю, то земельні ділянки надавалися окремим сім'ям на праві користування. Однак надані у користування земельні ділянки не були рівноцінними, зокрема на одних ділянках була вода, на інших її не було. Зрозуміло, що власник ділянки з водою повинен був надати змогу сусідам користуватися нею. З виникненням приватної власності на землю задовольнити потребу однієї Ділянки за рахунок іншої стало важко, а іноді й неможливо. Звичайно, можна було домовитися з сусідом про користування водою, проте така угода мала приватний, особистий характер. Якщо власник ділянки продавав її, то правонаступник міг відмовити сусіду в користуванні водою, а тому потрібно було знайти більш стійкі засоби речового характеру. І такі засоби були знайдені - римляни встановили право власника земельної ділянки, позбавленої води, користуватися нею на сусідській землі незалежно від волі власника. До того ж власник ділянки, яка забезпечувала водою іншу ділянку, зобов'язаний був терпіти дії суб'єкта сервітутного права, а в деяких випадках навіть сприяти йому.
-
Ділянка, в інтересах якої встановлювався сервітут, називалася панівною ділянкою; земельна ділянка, користувиння якою становив зміст сервітуту, називалася ділянкою, що служить. Власнику ділянки, що служить, за загальним правилом, не можна пред'являти вимоги щодо збільшення доходів панівної ділянки або, навпаки, претензії, пов'язані з її збитковістю. Однак і право, і звичай вимагали від власника панівної ділянки особливо турботливого ставлення до ділянки, що служить.
-
Отже, з самого початку сервітути як право на чужу річ виникли з відносин землекористування. Згодом вони поширилися і на всі інші речі, а відтак почали поділятися на речові і особисті сервітути. Ця відмінність встановлювалася за суб'єктом права: особистий сервітут належав певній особі персонально; речовий сервітут також належав особі, але як власнику земельної ділянки або іншої речі.
-
Речовий сервітут можна продемонструвати на такому прикладі. У зв'язку зі спадкуванням земельної ділянки її треба поділити між двома спадкоємцями. Один з них має доступ до своєї ділянки, оскільки розташована біля дороги. Інший такого доступу не має. Цілком очевидно, що він не мав би змоги користуватися ділянкою, якщо б у нього не було права проходу або проїзду через першу ділянку і таке право є речовим сервітутом. Сервітутом тому, що він дає змогу користуватися чужою земельною ділянкою в межах, необхідних для власника другої ділянки. Речовим тому, що (як би не змінювалися власники обох
-
132
-
133