- •§1. Предмет курсу "Римське приватне право"
- •§2. Значення вивчення римського приватного права для сучасних юристів
- •§3. Рецепція римського права
- •§4. Причини рецепції римського права
- •§5. Про рецепцію римського приватного права в Україні
- •Розділ II
- •§1. Поняття та види джерел римського приватного права
- •§2. Звичай та звичаєве право
- •§3. Закон
- •§4. Преторське право
- •§5. Юриспруденція і юристи
- •§6. Постанови сенату
- •§7. Імператорські конституції
- •§8. Кодифікація Юстиніана
- •Контрольні запитання
- •Розділ III.
- •§1. Поняття особи та її право- і дієздатність
- •§2. Правове становище різних категорій населення Риму
- •§3. Юридичні особи
- •Контрольні запитання
- •Р о з д і л IV сімейні відносини
- •§1. Види сім'ї в Римі
- •§2. Шлюб та його види
- •§3. Умови вступу в шлюб, порядок його укладення та
- •Розривання
- •§4. Особисті та майнові відносини між подружжям
- •§5. Правові відносини між батьками і дітьми
- •§6. Опіка і піклування
- •Контрольні запитання
- •Розділ V
- •§1. Поняття та особливості римського цивільного процесу
- •§2. Судочинство і судді
- •§3. Види цивільного процесу в Римі
- •§4. Оскарження та виконання судового рішення
- •§5. Особливі засоби преторського захисту
- •§6. Екстраординарний процес
- •§7. Поняття та види позовів
- •§8. Позовна давність
- •Контрольні запитання
- •Речове право
- •§1. Поняття речового і зобов'язального права
- •§2. Поняття та види речей
- •Контрольні за питання
- •Розділ VII володіння
- •§1. Поняття та види володіння
- •§2. Набуття і припинення володіння
- •§3. Захист володіння
- •Контрольні за питання
- •Розділ VIII
- •Право власності
- •§1. Поняття та виникнення права власності
- •§2. Зміст права власності
- •§3. Обмеження права власності
- •§4. Види права власності
- •§5. Способи набуття і припинення права власності
- •§6. Захист права власності
- •Контрольні запитання
- •Розділ IX
- •Права на чужі речі
- •§1. Поняття та види прав на чужі речі
- •§2. Поняття сервітутів та їх види
- •§3. Встановлення, припинення і захист сервітутів
- •§4. Емфітевзис і суперфіцій та заставне право
- •Контрольні запитання
- •Розділ X
- •Зобов'язальне право
- •§1. Загальне вчення про зобов'язання
- •§2. Підстави виникнення зобов'язань та їх класифікація
- •§3. Сторони у зобов'язанні
- •§4. Виконання зобов'язання
- •§5. Наслідки невиконання зобов'язання
- •§6. Забезпечення зобов'язань
- •Контрольні запитання
- •Розділ XI
- •§1. Поняття та класифікація договорів
- •§2. Структура договору
- •§3. Загальні умови дійсності договору
- •§4. Порядок укладання договору. Представництво
- •Контрольні запитання
- •§1. Вербальні контракти
- •§2. Літеральні контракти
- •§3. Реальні контракти
- •§4. Консенсуальні контракти
- •Права і обов'язки наймача.
- •§5. Безіменні контракти
- •§6. Пакти та їх види
- •Контрольні запитання
- •§1. Зобов'язаний ніби з договору
- •§2. Зобов'язання з деліктів
- •§3. Зобов'язання з ніби-приватних деліктів
- •Контрольні запитання
- •Розділ XIV
- •Спадкове право
- •§1. Основні поняття спадкового права
- •§2. Історія виникнення і розвитку спадкового права
- •§3. Спадкування за заповітом
- •§4. Спадкування за законом
- •§5. Необхідне спадкування (обов'язкова частка)
- •§6. Прийняття спадщини
- •§7. Легати і фідеїкоміси
- •Контрольні запитання
- •Видання здійснене при допомозі й активному сприянні пана Мірчука Петра Богдановича
- •Фірма "Автосвіт"
-
дають у кредит числом і числом же одержують від боржника. Звідси правило -рід не гине.
-
Однак, якщо сусід позичав у сусіда золоту вазу, то він уже мав справу з індивідуально-визначеною річчю і повинен був повернути не будь-яку річ, хоча б і золоту, а тільки ту, яку він позичив. Якщо індивідуально-визначена річ випадково гинула, то договір припинявся, хоч зобов'язана особа несла відповідальність у розмірі вартості втраченої речі.'
-
6. Речі головні і побічні (придаткові). Головною називалася річ, яка давала назву цілому, або та річ, без якої інша не може вживатися. Речі побічні певним чином залежали від головної і підпорядковувалися її юридичному становищу. До побічних речей відносили: частини речі, приналежність, плоди і витрати.
-
а) Частини речі не були об'єктом юридично самостійного існування. Коли річ у цілому була об'єктом юридичного правочину, то наслідки цього право- чину поширювалися і на всі частини речі. Об'єктом самостійних правочинів частина речі могла бути лише в разі свого відокремлення від цілого.
-
б) Приналежність. Приналежністю називалася річ, пов'язана з іншою (го ловною) річчю не фізично, а економічно. Головна річ вважалася незакінченою, якщо від неї відокремлена приналежність. Звичайно, приналежність може існу вати окремо від головної речі, але тільки в процесі спільного користування досягається господарський результат (наприклад, ключ і замок, човен і вес ло). У зв'язку з тим, що приналежність може існувати самостійно, вона може бути предметом самостійних прав на неї. Однак, якщо немає спеціальних зас тережень зацікавлених осіб, усі правові відносини, встановлені на головну річ, поширюються і на приналежність.
-
в) Плоди. Плодом називається таке органічне або фізичне виробництво речі, яке відокремлюється від неї без порушення її суті і становить звичайний прибуток у господарстві. Плоди бувають природні й цивільні, або прибуткові. Плодами природними вважалось насамперед органічне виробництво таких речей, які регулярно і постійно одержували від експлуатації речей, що прино сили плоди без зміни їх господарського призначення. Джерела римського приватного права до плодів природних відносили тварин, овечу вовну, хліб, овочі, фрукти тощо. До плодів належать і цінності, набуті шляхом господарсь кої діяльності, наприклад відсотки від капіталу, орендна плата. Такі плоди називаються цивільними або прибутковими.
-
Плоди діляться на такі, що відокремились від речі, яка їх виробляє, і не відокремлені: на плоди наявні в натурі і спожиті та інші. Ці відміни в понятті плодів мають велике значення, якщо порушується питання про право власності та обов'язок повернення плодів. Зокрема, якщо річ повертається на підставі віндикаційного позову, наявні плоди завжди підлягають поверненню власнику разом з річчю. За спожиті плоди добросовісний володілець відповідальності не ніс.
-
106
-
г) Витрати. Будь-які затрати, зроблені на ту чи іншу річ, називаються витратами. Римське приватне право знало витрати необхідні, без яких річ не може існувати, корисні, які поліпшують річ, збільшуючи її цінність, і витрати заради примхи, особистих смаків. Цей поділ витрат також має правове значення, особливо у позовах цро повернення речі.
-
7. Речі в обороті і вилучені з обороту. Римські юристи розрізняли речі в обороті і речі, вилучені з обороту. До першої категорії - в обороті - відносили ся речі, які становили об'єкти приватної власності і обороту між окремими людьми. Це, зокрема, земля, раби, робоча худоба, сервітути, спочатку сільські, а потім і міські.
-
Вилученими з обороту називалися такі речі, які не могли бути об'єктом особистої власності в силу свого специфічного призначення, а не за своєю природою. Вилученими з обороту були: а) речі, присвячені богам (храми, олтарі); речі, які перебувають під заступництвом богів (міські стіни міста Риму, кладовища тощо); б) речі спільного користування, які безпосередньо служили усім людям (дороги, площі, великі ріки і моря тощо).
-
8. Майно. Сукупність різних речей, об'єднаних господарським призначен ням римські юристи розглядали як одне ціле - майно. Майном вони вважали все, що належить певній особі. У преторський період до складу майна входило усе, що залишилося після відрахування боргів кредиторів. Так поступово по няття майна стали трактувати як сукупність прав і обов'язків власника. Отож майно складалося з активу і пасиву, з вимог та боргів, а відтак до складу май на входили і борги, які іноді становили значну , а то й більшу його частину. Особливу увагу на це треба було звертати під час спадкування, щоб запобігти розплаті за чужі борги.
-
Розглянутий поділ речей у Стародавньому Римі в наслідок своєї високої абстрактності виявив таку життєздатність, що в загальному вигляді і в наш час не втратив практичного значення.
-
Контрольні за питання
-
Поняття речового і зобов'язального права.
-
Поняття та класифікація речей в Римі.
-
Поділ речей за видом і родом та його значення.
-
Поняття плодів і витрат. Які витрати підлягають поверненню?
-
Що таке манципація?
-
107
-
Розділ VII володіння
-
§1. Поняття та види володіння
-
Володіння річчю - це панування над річчю. Воно може ґрунтуватися на праві, причому не тільки власника, але й іншого уповноваженого, наприклад суперфіціарія. У даному випадку можливе також володіння, позбавлене будь-якої правової підстави, яке є фактом, а не правом (наприклад, володіння особи, яка набула річ від того, хто не мав права її відчужувати). У цьому значенні мають на увазі фактичне володіння. Хоч володіння являло собою фактичне панування над річчю, однак було пов'язане з юридичними наслідками, насамперед забезпечене юридичним захистом.
-
Володіння як самостійний правовий інститут відоме вже стародавньому римському праву. Ще Закони XII таблиць згадують поняття володіння. І це зрозуміло - адже володіння виникло раніше, ніж приватна власність. У стародавні часи земля не тільки в Римі, але й в інших країнах була в общинній власності, а окремим общинникам передавалася у володіння. Саме тому римські юристи виводили слово володіння - possessio від слова sedere - сидіти, осідати, а само володіння від слова positio, тобто поселення.
-
Однак не будь-яке фактичне панування особи над річчю визнавалося римським приватним правом володінням. Для того, щоб визнати цевний фактичний чи юридичний стан володінням, він повинен поєднати в собі два елементи: 1) об'єктивний - corpus possessions, буквально володіння, тривале, що склалося внаслідок більш-менш давніх відносин, тобто фактичне володіння річчю; 2) суб'єктивний - animus possessions, - вважати дану річ своєю, володіти від свого імені, тобто мати волю, скеровану на річ, як на свою. На чому ґрунтувалася воля володільця, практично значення не мало.
-
і^кщо особа фактично володіє річчю, проте в неї немає бажання мати її тільки для себе, тобто річ утримується для якоїсь мети, то в такому випадку це не є володіння, а тільки держання. У цьому випадку хоч і є володіння, але немає волі володільця, спрямованої на річ, як на свою. А втім не можна сказа-
-
ти, що в особи, яка держить річ, немає волі володіти нею - воля є, але це воля володіти від імені іншого. Для володіння ж в юридичному розумінні необхідна була воля володіти річчю самостійно, не визнаючи над собою влади іншої особи, воля, спрямована на річ як на свою. Така воля може бути лише у справжнього власника і у особи, яка, помиляючись, вважає себе за власника, хоч насправді таким не є (такою особою може бути добросовісний володілець). І, навпаки, такої волі володіти немає, наприклад, у орендатора. Він володіє річчю, володіє в своїх інтересах, однак самим фактом сплати оренди він визнає над собою юридичне панування власника. Тому орендатор за римським правом вважався держателем. Отже, володіння можна визначити як фактичне панування над річчю, поєднане з наміром ставитися до неї, як до своєї, тобто володіти незалежно від волі іншої особи, самостійно; держання ж - як фактичне володіння річчю без такого наміру.
-
Практичне значення різниці між володінням і держанням виражалося в порядку їх захисту: володілець вправі прямо і безпосередньо вимагати собі захисту від претора в усіх випадках, коли він у ньому відчуває потребу; держатель у тих самих випадках,'що і володілець, повинен діяти через власника, від якого залежить - надати захист чи утриматися від нього.
-
Щодо corpus possessions, то в ранній період римські юристи розуміли цей елемент досить примітивно - сидіти на землі, тримати в руках, у дворі, в домі, сховищі тощо. Згодом стан володіння річчю почали тлумачити більш витончено: особа, яка хоче стати володільцем земельної ділянки, не повинна її всю обходити - можна з високого місця охопити її поглядом або просто думкою; дика тварина залишалась у фактичному володінні господаря навіть тоді, коли вона виходила не тільки з клітки, але й з двору, аби вона не втритила здатності повертатися у двір.
-
Крім того, римляни в особливу групу виділяли деякі випадки володіння, коли внаслідок певних причин захист володіння давався особам, яких, по суті, не можна визнати володільцями в буквальному розумінні слова. У літературі з римського права йде мова в таких випадках про так званих похідних володільців. До таких володільців відносили, зокрема, осіб, яким були заставлені певні речі. Ці особи утримували річ не від свого імені, не як свою, а як чужу, з тим, щоб повернути її власнику як тільки буде сплачено борг. Якщо б їх не визнати володільцями і не дати їм захисту, то на випадок порушення їх володіння вони виявилися б беззахисними, оскільки не мали б самостійного захисту. Ця особливість привела до того, що заставодержателі, хоч і не мали волі утримувати річ як свою, одержували, як виняток, самостійний захист володіння. З тих же мотивів і прикаристів, і секвестаріїв визнавали похідними володільцями і їм надавався самостійний володільницький захист.
-
108
-
109