лише даруванням на суму понад 500 золотих і встановив, що дарування на менші суми набувають сили незалежно від будь-яких формальностей, і тим самим угода про дарування одержала позовний захист.

Дарування здійснювалося з метою виявити стосовно того, кому призна­чався подарунок, свою щедрість, надати йому допомогу, і відбувалося за рахунок майна дарувальника. При даруванні відбувається безоплатний перехід майна від дарувальника до обдарованого. Оскільки від цього договору дару-вальник не мав жодної вигоди, то його відповідальність обмежувалася лише навмисною виною чи грубою необережністю. Наприклад, дарувальник пода­рував обдарованому не свою річ, яка згодом зазнала евікції, але ще до евікції обдарований зробив певні витрати гці річ. У даному випадку з боку даруваль­ника мала місце або навмисна вина, або груба обережність. Обдарований одержує actio doli - позов про повернення витрат, збитків.

У римському праві відомі випадки скасування дарування. Зокрема, пат­рон міг анулювати дарування, зроблене на користь вільновідпущеника у випадку його невдячності. Імператор Юстиніан встановив уже як загальне , правило на всі випадки дарування, що невдячність обдарованого служить об­ставиною для скасування дарування. В законі Юстиніана наведені приклади невдячності: заподіяння тяжкої образи, створення небезпеки для життя дару­вальника, вчинення значної матеріальної шкоди, народження у бездітного до того дарувальника дитини.

З викладеного бачимо, що розвиток римської системи договірних зобов'­язань відбувався багатьма окремими шляхами - кожний тип контракту вироблявся самостійно, хоч і не без зв'язку з іншими. Врешті, незважаючи на принципове визнання тільки типових договорів, римське право до часу Юсти­ніана настільки поширило зобов'язальну систему, що майже кожна угода одержала в ній правову охорону.

Контрольні запитання

Поняття вербального контракту та його види.

Суть договору поруки.

Поняття літерального контракту та його види.

Поняття та суть реальних договорів. Які договори входять до цієї групи?

Порівняльний аналіз договору позики і позички.

Поняття договору поклажі та його особливості.

Поняття консенсуальних договорів. Які договори відносяться до консенсуальних?

Поняття та основні риси договору купівлі-продажу.

Розуміння римлянами реальної та справедливої ціни.

Поняття евікції речі.

Права та обов'язки сторін у договорі купівлі-продажу.

Поняття та види договору найму:

а) договір найму робочої сили або послуг;

б) договір найму речей;

в) договір підряду або замовлення.

Відповідальність сторін в договорі найму речей.

Поняття та особливості договору доручення.

Поняття договору товариства. Види товариств.

Поняття та види безіменних контрактів.

Поняття та види пактів.

200

Розділ XIII ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

§1. Зобов'язаний ніби з договору

Джерела римського права не дають нам точного визначення терміну "зо­бов'язання ніби з договору", однак, відомо, що ним позначаються зобов'язання, які виникають між сторонами, проте вони не базуються ні на договорі, ні на правопорушенні. Ці зобов'язання здавна були подібні до договірних. І саме така подібність дала підставу для створення категорії зобов'язань "ніби з до­говору". Даючи цим зобов'язанням таку назву, римські юристи спірні питання про умови і межі відповідальності, що виникали в подібних випадках, вирішу­вали аналогічно тим, як вони вирішуються стосовно відповідних договорів.

Одностороння дія, з якої виникло зобов'язання ніби з договору, за своїм характером повинна бути правомірною. З недозволеної дії випливає зовсім інший тип зобов'язань - деліктні зобов'язання, про які мова йтиме далі.

У категорію зобов'язань ніби з договору входять різні випадки, з яких можна виділити такі: ведення чужих справ без доручення і зобов'язання, які виникаютьз безпідставного збагачення.

Ведення чужих справ без доручення - negatorium gestio. Ведення чужих справ без доручення мало місце в таких випадах, коли одна особа - гестор (gestor) веде справи іншої - домінуса (dominus) без вигоди, не маючи на це доручення цієї особи. Таке піклування про чужі справи, незважаючи на брак доручення з боку зацікавленої особи, могло бути виявлене в найрізноманітніших формах: управління майном померлої особи до появи спадкоємців, піклування про май­но іншого або сплата боргів відсутнього, надання будь-якої юридичної або фізичної послуги. Наприклад: раптово хтось помирає або в силу інших при­чин не має змоги турбуватися про свої інтереси. Сусід веде справу померлого до появи спадкоємців. У такому випадку встановлюються відносини, подібні до договору доручення, причому необхідно, щоб справа для гестора була чу­жою. З самого факту ведення чужих справ за певних умов виникало зобов'язання як на стороні гестора, так і на стороні домінуса.

В одному з преторських едиктів зазначалося: "Якщо хтось буде вести справу іншої особи або померлого, я дам на цій підставі позов". Ульпіан у своєму коментарі до цього едикту називає це розпорядження єдикту важливим і необ­хідним, оскільки для відсутніх власників конче потрібно не залишитися беззахисними і не зазнати збитків у відносинах володіння і продажу речей, або не позбутися права на позов про стягнення штрафу, або втратити свою річ.

Цей вид зобов'язань виникає за таких умов-

1. Як зазначено, ведення чужих справ без доручення виявляється в найріз­номанітніших діях на користь господаря. При цьому не так важливо, яку справу взяв на себе гестор - важливо те, що він виявив турботу^про майно іншої осо­би, і вже це визнавалося як ведення чужих спра#- Найчастіше піклувалися про майно осіб, відсутніх на місці знаходження майяа. Однак відсутніть власника майна не була необхідною ознакою ведення чужих справ. Будь-яка інша особа могла взятися за ведення чужих справ тому, що безпосередньо зацікавлена в цьому особа в силу певних обставин була неспроможна це зробити.

Піклування про чуже майно повинно виявлятися в певних діях, спрямо­ваних на обслуговування чужого майна. Це робиться особою для виникнення зобов'язання ніби з договору. Важливо лише те, щоб Особисто перед господа­рем справи на гесторі не було ніякого обов'язку здійснювати ці дії ні за договором, ні в силу закону. А тому не може бути ведення чужих справ, коли є доручення від господаря, або коли гестор є опікуном, який згідно з законом повинен піклуватися про свого підопічного.

Для того, щоб виникло зобов'язання ніби 3 договору, ведення справи по­винно відбуватися за рахунок господаря, Це треба розуміти так: особа, яка вела чужі справи, робила певні витрати з наміром віднести їх на рахунок власника. У Дигестах сказано: "Не можна вимагати повернення зроблених витрат, коли, роблячи їх, я не котів нікого зобов'язувати стосовно себе".

Ведення чужих справ - відносини безоплатні. Оскільки відносини між гестором та господарем засновані на взаємній довірі, повазі, то оплачувати таку послугу вважалося явищем ганебним для вільної людини.

Якщо господарем справи виявиться не той, кого вважав гестор, то це не є перешкодою для визнання юридичних наслідків ведення чужих справ без до­ручення, але тіль ки стосовно справжнього господаря.

Які ж права та обов'язки сторін у зобов'язанні ніби з договору?

В Інституціях Гая сказано: "Особа, яка пров ела чужу справу з користі для господаря, зобов'язує останнього своїми діями і, навпаки, гестор зобов'яза­ний подати звіт njpo ведення справи. При цьому гостору не досить було виявити турботу про чужі справи, а максимум турботи і обережності з найбільшою вигодою для господаря". З цього уривку Інституцій видно, що гестор повинен

202

203

ставитись до чужої справи з повною доброчесністю і відповідати¹'™ за будь-яку вину.

Були, однак, випадки, коли відповідальність гестора дещо обмежувалася. Зокрема, коли хтось взявся за ведення чужої справи під впливом*⁰¹¹¹ особливого почуття відповідальності за інтереси господаря в зв'язку з наявною небезпе­кою для його майна (наприклад, під час пожежі), то він відповів^{511133 тшьки} за dolus - навмисну вину.

Гестор, виконавши свою справу, повинен був подати докладній¹™^{1,1 зшт} ' пере-дати господареві справи всі цінності, які виявилися в нього в резулв^,<^пьтаті ведення справи. Але своїми ді$ми гестор зобов'язував господаря справи лиА^{,ише TC}W> коли можна визнати, що його дії відповідають інтересам господаря спр;'Р^ави-

Обов'язок господаря справи схвалити дії гестора і повернути S^{1 И0М}У втрати, яких він-зазнав під час ведення справи, що визначаються лише озй^)Шако^° госпо­дарської доцільності дій та досягнутим ефектом чи результатом. Які*^{І-Щ0 ди гес}тора не були схвалені господарем, він все ж був зобов'язаний прийняти™ ^3B1T>' ^коли суд визнавав їх доцільними, то витрати по справі господар поверта'^|Гав'

Разом з тим у Дигестах зазначалось, що особа, яка пред'яви^^{1113 п}°зов гес-тору, може скористатися ним не тільки в тих випадках, коли спра^^ава' ^ЯКУ ^вона вела, дала певний результат, але досить того, що ведення справи ** °У^Л0 госпо-дарськи доцільним, хоча результату не було досягнуто. Наприклад_:Я> ^ЯКЩ° особа поставила опору до будинку або лікувала хворого раба, вона одер;^0ЖУ^{вала ас}по negatorium gestorum і в тому випадку, коли дім завалився чи раб й помер.

Якщо дії гестора не можна визнати господарсько доцільним^¹¹¹' ^г°подар справи відмовлявся визнати і схвалити їх, гестор не тільки не одер^У^{338 зат}Р^а_ чених коштів, але й був зобов'язаний поновити той стан, в якому ^v пересувало майно господаря справи до ведення справи без доручення. З цьсР^Т0 приводу джерела (Д) свідчать, що іноді гестор відповідав за будь-яку вину,' ^{в Т0М}У числі й за випадок (casus). Наприклад, гестор починав якусь нову справ^У>.^{незвичаи}~ ну для відсутньої особи. Якщо це призводить до негативних н *^аслідків, то відповідальність цілком лягає на гестора, а якщо приносить приб^У⁷⁰¹^ ^{то вш} надходить господареві справи. У тих випадках, коли в одній спра^^{81 вияви}лася шкода, а в іншій прибуток, господар повинен зарахувати одне за ' °Д^не-

Якщо ведення чужих справ відбулося відповідно до передба*^{яених nojIO}J жень і господар справи не міг відмовитися від схвалення дій гесто£?^а' останній за casus (випадок) не відповідав і все ж мав право на позов про відіу^цк°ДУ^вання витрат. У тих випадках, коли гестор не мав права на повернення в^итР^ат> ^яких зазнав, він принаймні міг вимагати від господаря справи поверне ^ння П^Іннос-тей, на які той збагатився завдяки діям гестора (повернення безГ^{аідставного} збагачення).

Своєрідний випадок ведення чужих справ без доручення є вед*^{ння Ч}У^ЖИХ справ у своїх власних |нтересах. У Дигестах сказано: "Якщо хтось в^{1В М01с}пра-

П(ЛЛ

. у-евзеси, а свою вигоду, то він вів, скоріше, свою ви, маючи на увазі m мої «п' ^ сам зазнав жихось витрат у зв',язку 3 моєю

власну справу, ніж мою. І якн^ адію не ірі своїх заТрат, оскільки він

СПраВОЮ, ТО ВІН ОДерЖИТЬ КОї/ m . • ..„__ 0с»гацрнн(г"

г ' ^ , а лише в розмірі мого зоагачення .

взявся нечесне за мою справ/' ^ и недая Т0Г0) щоб зберегти інте.

Отже, якщ о особа свідоме^ якісь вигоди дая себЄ; то 3 такої поведінки,

13. pa, то йому дакався позов тіль

14. 3^й розмір відповідальності перед таким гестором

13. ну давився позов тіль цього збагаченнЯ; а не зробленими фактични- хоч якесь збагачення. Розміре^ иітп»ІЯЯІГН«у-гі пепеп таким гестором

реси господаря справи, а одер^ подібний д0 договору доручення. Щодо гесто- особи господар одержує позо* • його дм дада господареві справи

ми витратами визначається :

господаря справи. коли ^^ веде певну справу; вважаючи s

Траплялись и та*а випад,* ^ .^^ особи НаприклаД; доброчесний во-

своєю, а насправді вона є спр^ а фактично вона є чужою. цю річ він продав

лоділець вважаїє якус* річ сво ' . Якщ0 такого шби власника приве-

і залишив у своєму малині її *& справжнього власника, то він відповідає ли до його збахгаченмя за Pav'^oro збагачеНня. перед власником речі в Розмір о збагачення_ Звичайне збагачення вщбувається

Зобов'язаншя з безпідставні* иклад 0ДЄржання від іншої особи

внаслідок якоїсь юридичної і договору п03ики, проджу речі тощо. У тих

певної грошової сумїи на тд<£ коштШ; й в майно 1НШ0Ї особи такИх

випадках, коли для ^аД™Д^ шдставне збагачення однієї особи за рахунок

підстав немає, шова йіде про 0 Боржник помилково сплатив свій борг не

іншої. Наведемю таккий прик^і Т1Й особі; в якої відсутНя юридична підста-

справжньому кредитову, а як;^ ^ а тому в Неї виникає зобов'язання

ва для одержання зазначено и

- .етржане.

повернути несправедливо од*»^ збагачення одержали захист через кондик-

^Зобовязаннязбегзпідста^ вні категорії КОНдикційних позовів з

цінний позов.. Нав».едемо

безпідставного :збагачлення. „„ „„!„„„„„, йппг-v

. , , Л*. .«їв про стягнення оплаченого неіснуючого Ооргу.

1. Conditio mdebniti - поз* сплатила борг, який насправді не існує, ос-

Трапляється, цд© особ;оа помиї* особою Якщ0 борг не 1CHye> то немає ПІДСтав

кільки вш уже ешлачещний шш^ од платіЖ) зроблений ПОМИЛково яко-

його залишати їв майвдні того, " й „,ПЛ„ППЧ/™ЯІІ, іпйои'язяння

' ^тіга неіснуючого боргу породжувала зооов язання

ЮСЬ ОСОООЮ. ПоіМИЛКООВаСПЛаі^ „„„„,„T„,™ YT„ ггтттятив

„ /оезг, повернути одержане тому, хто сплатив, в особи, яка одержала» цей бо^ „ помилково сплачЄного боргу слу-

Для виконання вишмоги Щ^ ^^ indeblti Умови дая пред'явлення цього жив, як уже відзшачалооося, позсг позову зводились ось а . до чогс^го платником з нашром погасиТи цей борг. Цей

а) факт платеежу, внзиконан ^ ^ в п ^ певних ЦШНостей (гро-

платіж міг здшсніюватщ"исяпо-р}к „ „Т*4

„. казино одержувача, шеи, інших щннюх реч^чеи) вм"

205