- •Предмет, об’єкт і завдання пу
- •Структура, функції і основні категорії пу
- •Міждисциплінарні зв’язки пу
- •Завдання пу
- •Історія розвитку пу
- •Загальна характеристика методів пу
- •Підходи пу
- •Методологічні принципи пу
- •Психологічні методи вивчення особистості в системі управління. Загальна характеристика
- •Метод спостереження та самоспостереження у пу
- •12. Анкетний метод.
- •20. Методи спрямовані на розв`язання управлінських завдань.
- •21. Способи прийняття ефективних управлінських рішень ????????
- •22. Метод модерації. Призначення, структура модерації
- •23. Ассесмент-центр. Призначення, структура
- •24. Особистість у психології управління
- •25. Темперамент і характер. Їх розбіжності
- •26. Акцентуація характеру
- •27. Темперамент, типи темпераменту
- •28. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності та професіоналізму
- •29. Творчість як чинник активності особистості
- •30. Теорія особистості та їх використовування в управлінській практиці
- •31. Психоаналіз: структура особистості. Захисні механізми
- •32. Біхевіоризм як одна з провідних шкіл теорії особистості
- •33. Гуманістична психологія
- •34. Мотиви й мотивація
- •35. Потреби особисті. Піраміда потреб за а. Маслоу
- •36. Особливості поведінки особистості у групі
- •37. Самоактуалізація особистості
- •38. Місія, цілі та цінності організації
- •39. Стилі мислення керівників
- •40. Управлінські ролі керівника
- •41. Спільні риси керівника і лідера
- •42. Відмінності між керівництвом та лідерством
- •44. Управлінські ролі керівника: лідер (), новатор, вихователь
- •Вимоги до роботи керівників.
- •Особистісні риси керівника.
- •Професійні якості керівника.
- •Детермінанти розвитку особистості керівника.
- •Проблема статі в управлінні.
- •Стрес: фізіологічний та психологічний (57).
- •58. Регресивний розвиток керівника.
- •59. Організаційна структура управління. Соціальо-психологічна характеристика організації.
- •60. Типи організацій.
- •Типи організацій
32. Біхевіоризм як одна з провідних шкіл теорії особистості
Поведінкова школа (біхевіоризм)
Засновник цього вчення, американський психолог Джон-Бродес Вотсон (1878—1958) вважав, що предметом нової психології має бути не свідомість, а поведінка людини. У своїх поглядах він застосував вчення російського фізіолога Івана Павлова (1849—1936) про умовні рефлекси до теорії научіння, стверджуючи, що всю поведінку людини можна описати термінами «стимул» (зміна зовнішнього середовища) і «реакція» (відповідь організму на стимул).
Американський психолог Беррес-Фредерік Скіннер (1904—1990) значно розширив класичну теорію умовних рефлексів, виділивши серед них оперантні (від «операція») реакції, що виробляються організмом мимовільно. На його думку, конкретні реакції можна підсилити чи послабити, вдаючись до покарання чи заохочення.
Б.-Ф. Скіннер звертав увагу на асиметрію між позитивним і негативним підсиленням стимулів (особливо загрозою санкцій). За його твердженнями, негативне підсилення впливу часто викликає непередбачені, дивні, небажані наслідки, а позитивне зумовлює здебільшого бажані зміни: формує поведінку, підвищує самооцінку індивіда. Однак більшість керівників, недостатньо обізнана з цінними якостями позитивного підсилення стимулів, вважає його недостатньо дієвим. Для досягнення мети підсилення стимулів повинно відповідати таким вимогам:
-
конкретність. Це означає необхідність спиратися на максимально можливий інформаційний зміст;
-
невідкладність. Суть цієї вимоги полягає в тому, що будь-які дії, спрямовані на підсилення стимулів, слід здійснювати негайно (наприклад, керівник виписує чек безпосередньо біля верстата робітника);
-
наявність механізмів зворотного зв'язку. Вони потрібні для врахування можливостей і певних здобутків працівників, винагородження і малих перемог;
-
всебічна увага до стимулів вищого керівництва. Це підсилює значущість справи і впливовість стимулів;
-
непередбаченість. Доведено, що несподівані заохочення спрацьовують краще, а малі винагороди часто є ефективнішими, ніж великі.
Ці положення, прийняті керівниками як засоби впливу на підлеглих, значно активніше, ніж відкриття психоаналітичної теорії, застосовують в управлінні. Такі чинники, як зарплата, прагнення людини зберегти своє місце, статус тощо, керівник піддає контролю і може їх регулювати.
Концепція позитивного і негативного научіння дає змогу пояснити більшість поведінкових реакцій, допомогти керівнику в контактах із людьми, налагодити систему заохочень і покарань.
33. Гуманістична психологія
Гуманістична психологія (Г. Олпорт, Г. Мюррей, К. Роджерс, А. Франк, А. Маслоу, В. Роменець). Предмет дослідження — здорова творча особистість. Мета такої особистості — самоактуалізація (якомога повний вияв своїх можливостей).
Згідно з цією теорією особистість є унікальною цілісною системою, здатною до самоактуалізації, що притаманне тільки людині. Це вчення базується на таких основних положеннях:
-
людину слід вивчати тільки в цілісності;
-
кожна людина є унікальною, саме тому аналіз окремих випадків не менш важливий, ніж статистичні узагальнення;
-
головною психологічною реальністю є переживання людиною світу і себе в ньому;
-
людське життя слід розглядати як єдиний процес становлення і буття людини;
-
людина є активною, творчою особистістю;
-
людина має потенції до безперервного розвитку і самореалізації;
-
людина наділена певним ступенем свободи від зовнішньої детермінації завдяки сенсу і цінностям, якими вона керується у своєму виборі.