31. Психоаналіз: структура особистості. Захисні механізми

Це одне з найповніших учень про людську індивідуальність, засноване на обґрунтованих австрійським невропатологом, психіатром, психологом Зігмундом Фрейдом (1856—1939) у доктрині психічного детермінізму і теорії несвідомого. Згідно з доктриною психічного детермінізму в духовному житті немає нічого невмотивованого: кожна думка, спогад, почуття, дія мають свою причину. Якщо людина змогла побачити причини, розібралася в них, то вона зрозуміла справжні мотиви вчинків. Згідно з теорією несвідомого у формуванні мислення і поведінки несвідомі процеси відіграють значнішу роль, ніж свідомі, і взагалі, свідомість значною мірою є несвідомою. Саме у несвідомій частині свідомості, на думку З. Фрейда, приховані основні детермінанти особистості, вона є джерелом психічної енергії, спонукання й інстинктів.

Структуру особистості, за З. Фрейдом, становлять три інстанції:

1. «Воно» — це первісна, основна, центральна частина структури особистості, яка містить усе успадковане при народженні, її зміст майже цілком несвідомий.

2. «Его» («Я») — психічна інстанція, яка підкоряється принципу реальності, постійно перебуває у зв'язку з зовнішнім середовищем і виробляє ефективні способи спілкування з зовнішнім світом.

3. «Супер-Его» («Над-Я») — моральні принципи людини, що визначають прийнятність чи неприйнятність для неї певного способу поведінки. Ця психічна інстанція розвивається не з «Воно», а з «Я», вона є суддею і цензором особистості. До функцій «Над-Я» належать совість, самоспостереження і формування ідеалів.

Теорія психоаналізу не пропонує керівникові конкретних методів розв'язання практичних проблем, однак допомагає зрозуміти мотиви поведінки людей. Некоректну поведінку підлеглого чи керівника або завзятий їх опір чому-небудь можна пояснити, наприклад, захистом від чогось, великим прагненням до визнання чи гординею. Поведінка персоналу організації не завжди логічна і раціональна, а самі люди не завжди можуть пояснити свої імпульси і бажання, тому керівник повинен уміти бачити, розпізнавати приховані мотиви.

Головні захисні механізми

Фрейд виділяв кілька захисних механізмів, головними з яких є:

• витиснення (відшкодування відсутності або слабості яких-небудь фізичних або психічних якостей);

• регресія (повернення до пройдених стадій розвитку);

• раціоналізація (виправдання підсвідомих спонукань);

• ідентифікація себе з іншою особою, що володіє тією якістю, яка відсутня у суб'єкта;

• проекція (приписування іншим своїх бажань, побоювань, страхів);

• сублімація (переключення енергії).

Витиснення є самим неефективним механізмом, тому що при цьому енергія, що протікає по інстинктивних каналах, не реалізується в діяльності, але залишається в людині, викликаючи ріст напруженості.

Регресія і раціоналізація є більш успішними видами захисту, тому що вони дають можливість хоча б часткової розрядки енергії, що утримується в бажаннях людини.

Однак найбільш ефективним є механізм, що Фрейд назвав сублімацією. Цей механізм допомагає направити енергію, що зв'язана із сексуальними або агресивними прагненнями, в інше русло, реалізувати неї. зокрема, у художній діяльності.