- •Предмет, об’єкт і завдання пу
- •Структура, функції і основні категорії пу
- •Міждисциплінарні зв’язки пу
- •Завдання пу
- •Історія розвитку пу
- •Загальна характеристика методів пу
- •Підходи пу
- •Методологічні принципи пу
- •Психологічні методи вивчення особистості в системі управління. Загальна характеристика
- •Метод спостереження та самоспостереження у пу
- •12. Анкетний метод.
- •20. Методи спрямовані на розв`язання управлінських завдань.
- •21. Способи прийняття ефективних управлінських рішень ????????
- •22. Метод модерації. Призначення, структура модерації
- •23. Ассесмент-центр. Призначення, структура
- •24. Особистість у психології управління
- •25. Темперамент і характер. Їх розбіжності
- •26. Акцентуація характеру
- •27. Темперамент, типи темпераменту
- •28. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності та професіоналізму
- •29. Творчість як чинник активності особистості
- •30. Теорія особистості та їх використовування в управлінській практиці
- •31. Психоаналіз: структура особистості. Захисні механізми
- •32. Біхевіоризм як одна з провідних шкіл теорії особистості
- •33. Гуманістична психологія
- •34. Мотиви й мотивація
- •35. Потреби особисті. Піраміда потреб за а. Маслоу
- •36. Особливості поведінки особистості у групі
- •37. Самоактуалізація особистості
- •38. Місія, цілі та цінності організації
- •39. Стилі мислення керівників
- •40. Управлінські ролі керівника
- •41. Спільні риси керівника і лідера
- •42. Відмінності між керівництвом та лідерством
- •44. Управлінські ролі керівника: лідер (), новатор, вихователь
- •Вимоги до роботи керівників.
- •Особистісні риси керівника.
- •Професійні якості керівника.
- •Детермінанти розвитку особистості керівника.
- •Проблема статі в управлінні.
- •Стрес: фізіологічний та психологічний (57).
- •58. Регресивний розвиток керівника.
- •59. Організаційна структура управління. Соціальо-психологічна характеристика організації.
- •60. Типи організацій.
- •Типи організацій
27. Темперамент, типи темпераменту
Темпера́мент (Гіпократ) — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакції людини на інших людей та на обставини. Термін введено в ужиток Клавдієм Галеном, у перекладі з латини означає «належне співвідношення частин».
Типи темпераменту:
-
переважання жовчі (грец. χολή, холе, «жовч, отрута») робить людину імпульсивною, «гарячою» — холериком (збуджений, агресивний, мобільний, товариський, працездатний),
-
переважання лімфи (грец. φλέγμα, флегма, «мокротиння») робить людину спокійною й повільною — флегматиком (важко переключається, спокійний, всидливий, педантичний, скрупульозний)
-
переважання крові (лат. sanguis , сангвіс, «кров») робить людину рухливою й веселою — сангвініком («золота середина», товариський),
-
переважання чорної жовчі (грец. μέλαινα χολή, мелена холе, «чорна жовч») робить людину сумною й боязкою — меланхоліком (чутливий, тихий, замкнений, неадаптований, боязкий, емпат, розвинута інтуїція, швидко втомлюється).
У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко. «Золотою серединою» вважають сангвініка.
28. Активність особистості як форма вияву її індивідуальності та професіоналізму
Активність особистості — прагнення розширювати сферу своєї діяльності, здатність нести в собі потенціал енергії, сили, творчості.
Активність є формою вираження потреб особистості, її характеристикою як суб'єкта життєдіяльності. Вона сприяє злиттю індивіда із соціумом (ідентифікація) і виділенню, збереженню свого “Я” (автономізація), тобто є способом формування, розвитку особистості та подолання зустрічних детермінантів (причин) у процесі її становлення. Це досягається завдяки оптимальному використанню природних здібностей і можливостей індивіда, знаходженню оптимально-індивідуального темпу життя, своєчасному включенню особистості в соціальні процеси тощо.
Соціальна активність особистості — глибинні, різнобічні зв'язки особистості із соціумом, рівень реалізації як суб'єкта суспільних відносин.
Формування психологічної готовності до певного виду діяльності, творчого вияву, індивідуальних здібностей має суттєве практичне значення. Адже непрофесіоналізм, закостенілість форм і методів діяльності спричинюють значні втрати у всіх сферах життєдіяльності особистості, породжують міжособистісну напругу, конфлікти і психологічний дискомфорт,унеможливлюють досягнення професійних, життєвих вершин. Саме тому з поняттям «високий професіоналізм людини» пов’язують не тільки глибокі й широкі знання, ділові навички, уміння технологічно діяти у найскладніших ситуаціях, а й яскравий розвиток здібностей, здатність нестандартно мислити, пошукова активність, що є запорукою творчого вирішення управлінських проблем.
29. Творчість як чинник активності особистості
Кожний індивід, стверджуючи свою індивідуальність і неповторність, реалізуючи свою активність, виявляє і творчі потенції. Деякі вчені розглядають творчість, як створення людиною нових, оригінальних цінностей у галузі мистецтва, техніки, науки, управлінської практики тощо, які мають суспільну значущість. А інші пов'язують творчість із діяльністю людини, спрямованою на самовираження, самоактуалізацію особистості. Ці погляди акцентують на новоутвореннях у галузі речей та ідей, що виникають у результаті людської діяльності, а також звертають увагу на тісний зв'язок творчості зі сферою спонук, мотивів і мотивації.
Психологія творчості як розділ психологічної науки вивчає процес творення людиною нового, оригінального в різних сферах діяльності, а також формування, розвиток і структуру творчого потенціалу людини.
Потенціал розвитку особистості закладено в ній самій, у її потребах і здібностях, особливо в спрямованих на саморозвиток. Більшою мірою це стосується творчих здібностей особистості, які забезпечують вищий рівень її розвитку як у професійній, так і в повсякденній життєдіяльності.
Творчість є важливою психологічною ознакою особистості. Вона характеризує вияв здібностей, уміння особистості створювати щось нове.