Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
lekcii ps.doc
Скачиваний:
88
Добавлен:
16.11.2018
Размер:
1.14 Mб
Скачать

Криза психології на межі XX століття

На початку XX століття намітилася криза інроспективної психололгії свідомості зумовлена. Перш за все. запитами наукового знання. Інроспективна психологія стала безпомічною перед проблемами, що вимагали практичної розробки.

Таким чином, на початок XX століття експериментальне вивчення психіки привело до утвердження того, що психологія не може бути визначена, як наука про свідомість.

Біхевіоризм

На початку XX століття виникає напрям, який бачить свій обєкт не в свідомості, а в поведінці людини. Поведінкова психологія отримала розвиток в США.

В 1913 році американський психолог Джон Уотсон (1873-1958) декларував психологію як науку про поведінку, в якій не було місця поняттям психології свідомості.

Поява нового напряму ознаменувалася виходом статті “Психологія – як її бачить біхевіорист”. Уотсон писав, що психологія. Накінець, повинна зайняти своє місце серед інших природничих наук. Він говорив, до того часу предмет і метод дослідження в психології розумілись невірно, і утверджував в якості предмету вивчення психології не свідомість, а поведінку, а замість суб’єктивного методу (інтроспекції) – об’єктивний. Мета біхевіористів зводилась до того, щоб перетворити психологію в область знань, здатних “управляти поведінкою і передбачати її”.

Керуючись думкою про те, що в поведінці людини немає нічого природженого і що будь-який її прояв – продукт зовнішньої стимуляції, надав поняттю “поведінка” однозначний зміст. В його доктрині залишилася лише формула “стимул – реакція” – як одиниця відношення організму до середовища. І, таким чином, психологія перетворилася в психологію без психіки.

Зовсім очевидно, що така програма біхевіоризму є антигуманною, оскільки нею не бралися до уваги ніякі властивості людини, окрім набору рухових реакцій. Подібні погляди на людину приваблюють лише тих, кого цікавить в поведінці лише один аспект – виконавчий.

Стало очевидним, що необхідно приймати до уваги, з однієї сторони, роль соціального середовища, а з іншої – ставлення до неї індивіду6 не лише його завнішні реакції, але і мотиви, настрій, установки.

Так похитнувся біхевіоризм і розпочалася реформа поведінкової психології. Її очолили Едвард Толмен і Кларк Халл, а новий напрям отримав назву “необіхевіоризм”. Вони вважали неможливим викинути з психіки традиційні поняття: образ, мотив і ін, і вважали, що вони стоять між реакцією і стимулом. З цією метою вводиться нове поняття “ проміжні змінні”, під якими розуміється сукупність пізнавальних і побуджуючих факторів, що діють між безпосереднім стимулом і відповідною поведінкою. Але введення нової змінної нездатне пояснити психологічні механізми людського научіння і научіння тварин.

Фрейдизм

Багаточисленні спостереження психіатрів і невропатологів показали, що людина не інтелектуалізована істота. В іхніх спостереженнях психічне життя людини насичене афектами і емоціями, захопленнями і пристрастями, протилежними намірами і бажаннями, що змінювали сприйняття і мислення людини. При цьому стало очевидним, що людина часто не усвідомлює мотиви своїх вчинків і заперечує в собі наявність знань, які відтворюються в стані гіпнозу. Ці спостереження стали джерелом побудови психоаналітичної теорії Зигмунда Фрейда (1856-1939).

Фрейд був практикуючим лікарем-невропатологом. Його пацієнти страждали нервово-психічними розладами, але неможливо було пояснити причини їх страждань будовою нервової системи. В своїй практиці він стикався з фактами, які неможливо було пояснити анатомо-фізіологічними поняттями. Перед Фрейдом постала дилемма: підійти до механізмів мотивації (побуджкень, захоплень, афектів) з анатомо-фізіологічною схемою чи звернутися до психологічних факторів.

В своїй лікувальній практиці Фрейд став використовувати метод вільних асоціацій. Він вважав, що кожна асоціація виникає під впливом якоїсь причини, а асоціацію розглядав, як симптоми мотиваційних уявлень особистості. За допомогою асоціацій він намагався прослідкувати думки своїх пацієнтів, що приховані не лише від лікаря, а й від них самих.

Спочатку він представив психічне життя, побудоване з трьох рівнів: несвідомого, досвідомого і свідомого. Джерелом заряду, що надає мотиваційну силу поведінці людини є несвідоме. . воно насичене сексуальною енергією. Ця сфера закрита від свідомості через заборону, що накладається суспільством. У всіх випадках пропонувалася одна і таж модель: витіснений потяг, стикаючись з внутрішньою цензурою свідомості, шукає обхідні шляхи і розряджається в формах зовнішньо нейтральних. Витіснені імпульси шукають виходу і проявляються в стані сну (у сновидіннях) і в стані свідомому (через описки, обмовки, забування речей, жарти і т.д.).

Особливе місце відводиться едіпіву комплексу - певна мотиваційно- ефективна формула ставлення дитини до своїх батьків.

Грецький міф про царя Едіпа зводиться до сексуального комплексу: хлопчик відчуває потяг до матері, сприймаючи батька як суперника, що викликає одночасно ненависть і страх перед покаранням.

Едіпів комплекс (від лат. Зв’язок, поєднання) – одне з центральних понять фрейдизму, виникаючий в ранньому дитинстві комплекс уявлень і почуттів,головним чином несвідомих, пов’язаних із статевим потягом до одного з батьків протилежної статі і намаганні фізичного усунення другого із батьків. Розвязання конфлікту лежить в ідентифікації з батьками тієї ж статі і тим самим веде індивіда до нормальної сексуальності.

Фрейд також запропонував модель, що вплинула на психологічне вчення про особистість, в якій стверджував, що особистість будується з трьох основних компонентів, що позначаються термінами “Ід” (воно), “Его” (я) і “Супер-Его” (Зверх-я).

Ід” – найпримітивніший компонент, носій інстинктів (чи лібідо):будучи нераціональним і несвідомим, він підкоряється принципу задоволення.

Его” – слідує принципу реальності – враховує особливості зовнішнього світу, його властивості і відносини.

Супер-Его” – служить носієм моральних стандартів, це та частина особистості, що виконує роль критика і цензури.

Якщо “его” приймерішення чи здійснить дію в угоду “ід”, то “супер-его” відчуває провину і докори сумління. Тому “его” перебуває в стані конфлікту, що створює напругу. Від цієї напруги “его” рятують спеціальні “захисні механізми” витіснення і сублімація.

Витіснення - означає активне чи неусвідомлене особистістю “усунення” із свідомості почуттів, думок, намірів до дій. Зміщуючись в область несвідомого, вони продовжують мотивувати поведінку і переживаються в вигляді почуття неспокою.

Сублімація – один із механізмів, через який заборонена сексуальна енергія розряджається в формі інших видів діяльності, які допустимі суспільством (спорт, творчість і т.п.).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]