Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
lekcii ps.doc
Скачиваний:
88
Добавлен:
16.11.2018
Размер:
1.14 Mб
Скачать

Вступ до спеціальності

Інженерна психологія - … це галузь психології, що вивчає психічні процеси, стани я якості людини з метою розв’язання інженерних завдань: розробки технічних засобів трудової діяльності, пізнання, спілкування. Головним об’єктом дослідження інженерної психології є система “людина-машина-середовище”, в якій головною ланкою вважається діяльність людини, яка керує тією чи іншою машиною.

Останніми роками відбулося багато змін у нашому суспільстві та в індивідуальній свідомості кожної людини. Зокрема, ми є свідкамипояви нової для нашої країни галузі професійної діяльності – психології, яка дістає реальне втілення у створенні численних відомчих соціально-психологічних служб.

Основним завданням теоретичної психології є висвітлення теоретично-методичних основ нового для нашої країни виду діяльності – практичної психології.

Мало сказати, що спеціаліст повинен володіти певною сумою знань, вони ще мають бути спеціально організованими і мати певну структуру. Основою професійної діяльності психолога є, як відомо, життєва ситуація, в якій опинився клієнт, і яку психолог повинен проаналізувати, оцінити та скоригувати. До такої роботи залучаються усі наявні знання, життєвий і професійний досвід, інтуїція. чИм ерудованіший психолог, тим краще. Тому він має здобути широку гуманітарну освіту: історія, культура, філософія, правознавство, релігія, етика, логіка і т.д. – на основі яких стають можливими і формування професійно необхідних рис особистості, і прищеплення професійних знань, вмінь і навичок.

Цілком логічно поділена професійна психологічна освіта на теоретичну і практичну. Що стосується професійних знань, вони є трирівневими. Перший – загальнопсихологічна теоретична підготовка - основи загальної психології, психофізіологія, історія психології, соціальна, інженерна психологія та ін. ці дисципліни дають систематичні знання про закони виникнення, розвитку і функціонування психіки, про методологію психологічних досліджень, формують уявлення про їхній предмет.

На основі надбань наукової психології стає можливим побудова наступного етапу професійної підготовки практикуючих психологів – формування психологічного світогляду, розуміння особистості не як сукупності психічних рис, функцій та якостей, а як унікальної соціобіологічної полідетермінованої системи, яка розвивається в просторі і в часі як індивідуальність.

Другий спеціальна психологічна підготовка. Тут передбачається опанування загальними відомостями про прийоми роботи у певному напрямі практичної психології: шкільній, військовій, економіки, бізнесу, сім’ї та соціальної здопомоги населенню.

Третій рівень – знання зі спеціалізації- це прийоми і досвід роботи у конкретній техніці. До таких технік слід віднести: сімейне консультування у школі, діагностику і корекцію взаємин у підрозділі, конфліктологію.

Не всяка людина здатна працювати практичним психологом. Тому процес підготовки таких спеціалістів включає не тільки навчання психології, що в принципі достатньо для підготовки викладачів, а й формування професійно- важливих рис спеціаліста. До них можна віднести психологічний світогляд як певний тип життєвої філософії особистості, побудовані на ньому структуру цінностей, спрямованість особистості, навички спілкування, нахили, вміння керувати процесом взаємодії з іншими, навички саморегуляції, розвинуту професійну інтуїцію, специфічну Я-концепцію і т.д

Діяльність системи соціальних і психологічних служб у цілому і кожного спеціаліста зокрема регулюється не тільки законодавчо, тобто певними інструкціями та методичними вказівками, а й конкретними етичними нормами. При цьому існують певні нормативні документи – етичні або деонтологічні кодекси, в яких зведено основні моральні вимоги до професійної діяльності психологів і соціальних служб.

В Україні законодавче регулювання діяльності у сфері соціального і психологічного захисту громадян та надання їм психологічних послуг ще практично не розроблене. Поки що не існує жодної служби соціальної або психологічної допомоги, у складі якої була б комісія з етики. До того ж в Україні немає наукових досліджень у галузі психологічної деонтології. Все це призводить до непрофесійного застосування психологічних методів, до того, що психологічну допомогу населенню намагаються надавати непрофесіонали й шарлатани. Тому нині особливої ваги набуває неухильне дотримання норм професійної етики усіма психологами, педагогами, соціальними працівниками.

Існують професії, для яких не є важливим дотримання професійної етики. Точніше – професійна етика у даному випадку збігається з загальними етичними нормами, що прийняті у суспільстві. Це, наприклад, професії інженера, програміста, економіста, водія, тощо. Інша ж група професій передбачає специфічні етичні правила поведінки у процесі виконання службових обов’язків. До цієї групи належать лікарі, педагоги, юристи, соціальні працівники, практичні психологи.

В чому різниця, між цими двома групами професій? Чому одні не портебують, а інші потребують специфічних моральних умов для свого здійснення? Відповідь на ці запитання пов’язана з двома причинами. Перша – професії, до яких належить психологія своїм предметом мають не технічні або знакові системи, а людину, її життя та здоров’я, її долю і життєві перспективи, її внутрішній світ. Друга причина – особливості реалізації професійних функцій. В одному випадку рольова поведінка, індивідуальність фахівця не мають принципового значення для успішності його роботи, в іншому – вони є неодмінною найпершою умовою.

У психології фахівцям дуже часто доводиться грати певні ролі задля досягнення психотерапевтичного або психокорекційного ефекту. Наприклад, ролі керівника групи з арттерапії, експерта з конкретни психологічних проблем, уважного, чуйного консультанта, авторитарного конфліктного члена групи і т.д. часто у процесі консультування або групової роботи психолог змінює свою роль відповідно до тих завдань, що були ним поставлені, та до обставин, які складаються у процесі консультування. Усе це вимагає від спеціаліста глибокого психологічного розуміння: життєвої ситуаціїх клієнта та його конкретної проблеми; актуальної ситуації консультування або психокорекційної гри; механізмів міжособистісної взаємодії та обгрунтованого прийняття конкретної лінії поведінки (ролі); особливостей власного образу в очах клієнта та розвиненої особистісної рефлексії.

Таким чином психолог має бути відстороненим від власних професійних ролей і вміти свідомо керувати ними.

Технології, що застосовуються у практичній психології, можуть серйозно змінити внутрішній світ людини, перебудувати її світосприймання, змінити ставлення до найближчого соціального оточення, сформувати нові та знищити старі форми поведінки. тАким чином, спеціаліст несе певну юридичну та моральну відповідальність за наслідки цієї роботи. Адже ніхто не має права вирішувати за людину, що для неї є благо, а що ні. нІхто, крім самої людини, не може визначити її життєвий шлях, її долю, обирати супутників життя, нав’язувати свої переконання. Усе це можна вважати складовими особистості людини.

Найдорожче у професіях педагога, лікаря, психолога – це довір’я. Без нього більшість методик і методів роботи втратили б сенс. Зі встановлення довір’я між клієнтом і психологом починається будь-який вид роботи в психології. Як правило, чим делікатніша проблема в клієнта, тим важче встановити необхідний для роботи рівень довіри. Тому найважчою професійною провиною і водночас верхом непрофесіоналізму є втрата довіри клієнта до психолога або нехтування довірою. Людину, що систематично припускається таких помилок, слід вважати професійно непридатною.

За кордоном існує цілий напрям у психологічній науці , який досліджує особливості поведінки консультанта або психотерапевта у різних ситуаціях надання надання ними психосоціальної допомоги. Іноді на практиці доводиться стикатися із дуже складними проблемами, коли психолог має вибирати між додержанням загальних норм, прийнятих у даному соціумі, і необхідністю реалізації своїх професійних функцій.

Але варто знати, що далеко не у всіх випадках наука може дати прості і вичерпні відповіді на те чи інше моральне питання, що виникає в процесі практичної роботи. Такі неоднозначні ситуації трапляються в роботі кожного спеціаліста. І кожного разу психолог має прийняти рішення, яке не поставить під загрозу суверенітет особистості клієнта або його оточення. При цьому орієнтиром повинні бути загальні принципи морального кодексу психолога.

Перше, на що слід звернути увагу – це наголос на унікальності та неповторності кожної особи .

Усі відомі теорії особистості твердять, що її структуру складають від кількох десятків до кількох сотень основних рис, факторів або якостей, що всі вони пов’язані між собою та впливають одне на одного; що вони або компенсують (пригнічують) дію одне одного, або підсилюють. Такі багатозначні взаємовпливи зумовлюють індивідуально неповторні реакції особистості на зовнішні стимули. Можна знайти двох людей, стилі поведінки яких схожі між собою, але не можна у жодному з випадків стверджувати, що вони тотожні. Усе це є виґявом індивідуальності в людині.

Наголос на індивідуальному (точніше індивідуальнісному) підході до клієнта є принципово важливим, оскільки типізація спричинює неточну постановку діагнозу та застосування неадекватних засобів психологічної допомоги.

Індивідуальнісний підхід, що відіграє центральну роль із поміж моральних принципів, породжує низку похідних. Серед них принцип “не зашкодь” . він полягає в тому, що психолог не повинен нав’язувати своєму клієнтові власні стереотипи світосприймання або поведінки, власні моральні стереотипи. Ми маємо сприймати клієнта таким, яким він є. Головне тут – не оцінити, а зрозуміти. Тобто ставлення до людини має бути безоцінкове. Усе це дає змогу психологові осягнути розуміння життєвого шляху, що є відмінним від свого власного.

Досвід психокорекційної роботи свідчить, що найбільша кількість помилок і порушень принципу “не зашкодь” відбувається саме через нерозуміння позиції клієнта, особливостей його індивідуальності або через низький рівень психологічної культури. Психолог має орієнтуватися, як правило, не на власні уявлення про те, що є добре, що є зле, а на систему цінностей іншоїх людини. феномен “приєднання” до позиції клієнта має посідати постійне місце у структурі професійної діяльності кваліфікованого психолога.

Необхідними моральними умовами здійснення професійних функцій є прийняття індивідуальності клієнта в усьому її розмаїтті та своєрідності й організація продуктивної взаємодії з ним. Обов'яковим тут вважається встановлення довіри та порозуміння.

Ніхто не має права примушувати людину проходити психологічне обстеження або брати участь у корекції її життєвого стилю, особистісних та індивідуальних рис, поведінки.

Така робота може здійснюватися лише за умови доброї волі клієнта. Більше того, він має право перервати діагностично-корекційну роботу в будь-який момент.

Необхідною умовою для продуктивної взаємодії клієнта з психологом є свідоме ставлення першого до діагностично корекційної роботи, в якій він бере участь. Психолог має поставити клієнта до відома про зміст і завдання його професійних дій, про їхні можливі наслідки для клієнта та його найближчого оточення.

Із наведеного вище првила є два вийнятки. Перший полягає в тому, що практична психологічна робота здійснюється поза волею людини, коли та не в змозі свідомо підходити до процесу діагностично-корекційної роботи через хворобу, або перебуває в стані зміненої (неповної) свідомості та потребує невідкладної допомоги. Другий вийняток – це судово-психологічна експертиза. Тут психолог здійснює свої повноваження за рішенням судових інстанцій і не передбачає співробітництва клієнта у цьому процесі.

Конфіденційність у роботі – чи не найпоширеніший із моральних принципів. Разом з тим, він не може бути абсолютним. З одного боку психолог має прагнути максимальної відкритості у своїй роботі, з іншого – повинен забезпечити нерозповсюдження інформації, яка може зашкодити клієнтові або його найближчому оточенню. Найважливіше – не завдати шкоди клієнтові.якщо виникають спірні етичні питання, вони, як правило вирішуються на користь клієнта. Вийнятки з цього правила складають випадки, коли існує реальна загроза іншим людям або самому клієнтові.

Умова, що тісно пов’язана з попередньою, стосується адекватного представлення результатів тестувань та іншої психологічної інформації. Тут спеціалісти з деонтології називають кілька вимог. Першою є обов’язковість для психолога повідомляти клієнта або його близьких про результати та можливі наслідки діагностично-корекційної роботи. Друга – ця інформація має бути адекватною рівневі психологічної та загальної культури. Третя полягає в тому, що усвідомлення власних проблем та особистісних характеристик суттєво впливає на поведінку людини, тому подання інформації не має травмувати клієнта, а спонукати до соціально схвалюваного розвитку особистості.

У випадку, коли інформація надається третім особам, прийнято також враховувати можливість їх несанкціонованого розповсюдження та некомпетентних з огляду практичної психології дій цих осіб.

Суворе додержання моральних принципів му роботі не виключає імовірності виникнення складних моральних і професійних ситуацій. тАк, іноді додержання одного морального принципу заходить у протиріччя з іншим. Психологи керуються у таких випадках інтересами клієнта та громадської безпеки.

Поки що єдиним документом, який регламентує діяльність психологічних служб є Етичний кодекс психолога.

Психологічний аналіз діяльності

План:

  1. Поняття про діяльність.

  2. Мета і мотиви діяльності.

  3. Структура діяльності.

  4. Способи діяльності та процес їх опанування.

  5. Перенесення та інтерференція дій.

  6. Види діяльності.

  7. Діяльність і творчість.

Основна чисто зовнішня відмінність живої матерії від неживої, вищих форм життя від нищих, більш розвинутих живих істот від менш розвинутих заключається в тому, що живим істотам від природи властива активність, яка забезечує життєво-важливі зв’язки організму з середовищем.

Життя у всіх його формах пов’язане з рухом, в міру розвитку рухова активність набуває все більш досконалих форм. Елементарні найпростіші живі істоти набагато активніші, ніж рослини, що мають найскладнішу будову. Це відноситься до різноманітності і швидкості руху, можливості переміщуватися в росторі на певну віддаль. Найпростіші можуть жити лише в водному середовищі, земноводні виходять на сушу, птахи піднімаються в небо. Людина здатна створити собі умови і жити в будь-якому середовищі і в будь-якому місці земної кулі. Жодна жива істота не може зрівнятися з людиною різноманітністю, поширеністю і формами активності.

Активність рослин обмежена обміном речовин з довколишнім середовищем. Активність тварин включає елементарні форми дослідження середовища і научіння. Активність людини найрізноманітніша. Окрім всіх вмдів і форм, що характерні для тварин,, вона містить особливу форму, що називається діяльністю.

Діяльність – специфічний вид активності людини, що спрямований на пізнання і творче перетворення довколишнього світу, включаючи самого себе і умови свого існування. В діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури, удосконалює свої здібності, зберігає і удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності в природі би не існувало.

Діяльність людини – складне явище. Різні сторони діяльності вивчаються різними науками: її суспільна сутність є предметом вивчення суспільних наук; фізіологічні механізми – предметом фізіології; психологія вивчає психічну сторону діяльності. Коли мова заходить про психологічне вивчення діяльності, зазвичай мається на увазі діяльність окремої особистості, хоча останнім часом під впливом запитів практики об’єктом психологічного дослідження стає сумісна чи групова діяльність.

Результатом людської діяльності є певний продукт. Більшу частину того, що робить людина, вона робить не для себе, а для суспільства. В свою чергу, безліч інших людей, членів даного суспільства, задовільняють потреби кожної особистості. Навіть тоді, коли людина щось робить для себе особисто, вона в своїй праці використовує досвід інших людей, користуючись отриманими від них знаннями.

Діяльність – категорія суспільно-історична. Поза суспільними зв’язками і відносинами індивідуальна діяльність не може існувати. Навіть Робінзон Крузо, опинившись на острові, де немає людей, організував своє життя в відповідності з тими нормами, правилами і принципами, які сформувалися в нього в процесі життя в суспільстві. Оскільки індивідуальна діяльність є лише складовою частиною діяльності суспільства, то й аналіз її повинен починатися з вивчення функцій індивідуальної діяльності в системі суспільного життя. Тому основним є вивчення індивідуальної діяльності в системі суспільних відносин, що складаються в даному суспільстві, на даному ступені історичного розвитку. Види діяльності, які існують в даному суспільстві, визначаються рівнем розвитку його виробничих сил і системою суспільних відносин, що склалися. В діяльності індивід виступає як суспільна істота.

Що ж в індивідуальній діяльності цікавить психологію? Об’єктом її аналізу є індивід як суб’єкт діяльності.

З точки зору А.Н. Леонтьєва діяльність – це реальний зв’язок суб’єкту з об’єктом, в який евним чином входить психіка. Виконуючи ту чи іншу діяльність, індивід може сприймати, запам’ятовувати, думати, бути уважним; в процесі діяльності виникають ті чи інші емоції, виявляються вольові якості, формуються установки, відносини. Діяльність, під час виконання якої людина не сприймає, не мислить, не переживає, така діяльність існувати не може. Якщо в індивіда немає побуджуючих до діяльності мотивів, якщо він немає мети, якщо він не сприймає тих редметів чи моделей з якими, чи за допомогою яких він діє, якщо він не пам’ятає що і як потрібно робити, то діяльність не здійснюється. Простіше кажучи, в діяльності формується, розвивається, виявляється так чи інакше вся система процесів, станів і властивостей індивіду, які прийнято визначати, як психічні.

Психологія якраз і вивчає в діяльності той аспект, який пов’язаний з вивченням різних форм, видів і рівнів суб’єктивного відображення об’єктивної дійсності людиною, що діє. В дослідженні діяльності психологію цікавлять мотиви, мета, воля, емоції і т.д., які являють собою сецифічні форми суб’єктивного відображення суспільних відносин. Діяльність, що розглядається окремо від суб’єкта, ніякими психологічними характеристиками не володіє. Ними володіє тільки суб’єкт діяльності.

Що ж примушує людину діяти певним чином? Джерелом активності людини, як і будь-якої іншої живої істоти, є її потреби, тобто стан індивіду, що виражає його залежність від конкретних умов існування і розвитку.

Людські потреби , що є джерелом активності, є дуже різноманітні. У процесі їх задоволення вони постійно змінюються, їх кількість зростає. Причиною цього є незавершеність форм продуктів людської діяльності, що постійно вдосконалюється. Це спричинює зміну потреб, які породжують нові форми активності.

Потреби людини мають і особистий і суспільний характер. Навіть у задоволенні суто особистої потреби внаслідок суспільного поділу праці опосередковано бере участь багато людей. так, при задоволенні потреби в їжі, хліб виступає як уречевлена праця агрономів, трактористів, мельників, пекарів і т.д.

Усю різноманітність людських потреб класифікують за:

  • походженням;

  • характером предмета.

За походженням потреби бувають:

  • природні (ті, що є життєво необхідними для людини, незадоволення яких протягом тривалого часу може призвести до загибелі організму – їжі, сні, питті, одязі, житлі, особі ротилежної статі і т.д.

Хоча перелік природних потреб людини залишається сталим протягом усього періоду її історичного розвитку, за своєю психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних потреб тварин. До того ж змінюються способи і знаряддя їх задоволення, а також самі потреби.

  • культурні виявляється залежність активної діяльності людини від продуктів культури.

Наприклад, удосконалення знарядь праці (комп’ютер, робототехніка) вимагає більшої активності, ставить вищі вимоги до психологічних, інтелектуальних особливостей. До об’єктів культурних потреб відносять предмети, необхідні як для задоволення природніх потреб (тарілка, ложка), так і для спілкування і громадського життя людини (книга, радіо, телевізор і т.п.). культурні потреби з розвитком суспільства також змінюються.

За характером предмета потреби поділяють на:

  • матеріальні (виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (потреба в житлі, одязі і т.п.);

  • духовні (залежність від продуктів суспільної свідомості).

Обидва види потреб пов’язані між собою. Так, для задоволення духовних потреб використовують матеріальні предмети (газети, книги) і навпаки – для виготовлення речей, що задовольняють, наприклад, матеріальну потребу в одязі відповідно до традицій певної культури, тпотребує знань, які можна здобути, читаючи книги і т.д.

Отже, природна за походженням потреба може бути за предметом матеріальною, а культурна за походженням – матеріальною чи духовною.

На життєвому шляху людини бувають такі вузлові моменти, в які досить різко змінюється напрям життєвого шляху. Це залежить від особистості і від обставин, частково незалежних від людини. досвідчений художник, щоб окреслити ролі діючих особистостей художнього твору і їх характер, зазвичай самостійно підбирає ті ситуації, в яких він їх послідовно вводить так, щоб в різноманітності різних проявів, властивих реальній живій особистості виявити стержневу лінію. Мистецтво композиції в тому, головним чином, і заключається, щоб ідібрати ситуації адекватні до виявлення основного стержня особистості як діючої особи.

В житті ніхто спеціально не підбирає для людини таких ситуацій. Людина протягом життя повинна пройти шлях крізь різні ситуації і обставини, які не співпадають з характером і поведінкою її і штовхають на інший шлях.

Діяльність людини має наступні основні характеристики:

  • мотив;

  • мету;

  • предмет;

  • структуру;

  • засоби

Єдність діяльності виступає як єдність тих цілей, на які вони спрямовуються і мотивів з яких вони випливають. Мотиви і цілі діяльності як такої, на відміну від мотивів і цілей окремих дій, носять узагальнений інтегрований характер, виражаючи загальну спрямованість особистості, яка в ході діяльності не лише виявляється, але і формується.

Поняттям мотиву і цілі належить визначне місце в психологічному аналізі діяльності. Немотивованої діяльності, так як і нецілеспрямованої просто не може існувати. Мотив і ціль створюють свого роду вектор діяльності, що визначає її спрямованість, величину зусиль, які розвиває особистість для її здійснення. Цей вектор організує всю систему психічних процесів і станів, що формуються і розвиваються в ході діяльності.

Коли мова йде про мотиви діяльності людини (її поведінку в цілому), то мається на увазі стимул до діяльності. Для особистості її мотив виступає як внутрішня побуджуюча сила, що спонукаї її до діяльності і спричинює ту чи іншу поведінку. в загальному – мотив це відображення потреби, що діє як об’єктивна закономірність, виступає як об’єктивна необхідність.

А.А. Фрайзуллаєва вважає, що мотив має кілька послідовних етапів свого формування:

  • етап усвідомлення побуджень, на якому мотиваційне побудження усвідомлюється і виконує спрямовуючу функцію. Відсутність цього етапу приводить до сліого пошуку і імпульсивної поведінки;

  • етап прийняття мотиву означає перетворення усвідомленого побудження в мотив особистості. При цьому проходить співставлення і підключення побудження в ієрархію суб’єктивно-особистісних цінностей. Коли мотив внутрішньо не приймається, виникає почуття роздвоєння, невевненості, нерішучості. Можливе також формування другої паралельної системи мотивів;

  • етап реалізації мотиву , на якому проходить насиченість його змісту. Неможливість реалізації мотиву викликає фрустрацію побудження;

  • етап закріплення мотиву зумовлений тим, що багаточисленне повторення призводить до перетворення мотиву в рису характеру, в постійну побуджуючу силу. Коли закріплення мотиву не відбувається, то формується нецілеспрямованість характеру, виникає відчуття соціально-рольової неадекватності;

  • етап актуалізації обудження закладається в рисах характеру людини. з нього може розочинатися новий цикл формування мотиву.

Мотиви людської діяльності можуть бути:

Органічні – срямовані на задоволення природніх потреб організму ( в людини – на створення умов, що сприяють цьому). Ці мотиви також пов’язані з ростом, самозбереженням і розвитком організму. Це виробництво продуктів харчування, житла, одежі.

Функціональні – задовільняються за допомогою різного роду культурних форм активності, наприклад гра та заняття спосртом.

Матеріальні – побуджують людину до діяльності, яка спрямована на створення предметів домашнього вжитку, речей і інструментів безпосередньо в вигляді продуктів, що обслуговують природні потреби.

Соціальні – породжують види діяльності, що спрямовані на те, щоз зайняти певне положення в суспільстві, отримати визнання й повагу навколишніх людей.

Духовні – лежать в основі видів діяльності, що пов’язані з самоудосконаленням особистості

Мотиви людської діяльності найрізноманітніші, оскільки випливають з різних потреб і інтересів, які формуються у людини в процесі суспільного життя. В своїх вершинних формах вони базуються на усвідомленні людиною своїх моральних обов’язків, завдань, які ставить життя в суспільстві, так що в своїх найвищих, найбільш усвідомлених проявах поведінка людини регулюється усвідомленою необхідністю, в якій набуває істинної свободи.

З суспільною природою мотивації людської діяльності пов’язаний вплив оцінки, зумовленої суспільними нормами, навколишніх, особливо тих, думка яких для людини є дорогою.

Було б невірно думати, що оцінка має лише позитивний чи негативний знак, плюс чи мінус, реєструє те, що людина робить. Оскільки людина – істота свідома – очікує і передбачує оцінку, оцінка впливає на її діяльність, направляє її в той чи інший бік, підвищує чи знижує рівень. Але оцінка все ж здійснюється на основі результатів діяльності, досягнень чи провалів, недоліків чи переваг і тому сама оцінка овинна бути результатом, а не метою діяльності. Там, де оцінка стає метою діяльності, до якої прагне людина, де установка на оцінку зміщує мету, в діяльності наступають порушення і відхилення.

Вплив установки на оцінку як мотиву діяльності залежить від характеру ставлення між діючим суб’єктом і оцінюючим оточенням. Відомо, настільки легше робити якусь справу в сприятливому доброзичливому оточенні. Недоброзичливість оточуючих сковує, паралізує, особливо чутливих і нестійких людей. відчувши сриятливу атмосферу, вони одразу знаходять себе, оволодівають своїми силами, і проявляють себе з позитивної сторони.

У деяких людей ці особистісно-соціальні моменти оцінки перевищують об’єктивні, пов’язані з самою діяльністю. Наприклад, часто приходиться спостерігати, як надміру самолюбива дитина виходить з гри в якій програла; гра. яКа тільки що захоплювала її, втрачає свій зміст через програш; щоб не програвати, дитина вважає за краще взагалі не грати.

Вплив оцінки зумовлений рядом обставин. Так, оцінка, спрямована на особистість діючого суб’єкту, сприймається по-іншому. Ніж оцінка спрямована лише на дії. Зовсім інший психологічний ефект на людину, в тому числі і на дитину, поведінка якої оцінюється має фраза: “така-то дія невдала, чи твій вчинок не добрий” ніж “ти не хороший”. Різка негативна і жорстка критика дії чи вчинку не так зачепить людину, коли не буде сприйнята нею як посягання на особистість.

Одна і та ж негативна оцінка тої чи іншої дії чи вчинку сприймається по-різному, в залежності від того, чи буду вона на фоні загального позитивного чи негативного ставлення, чи буде виходити від людини з якою встановилися хороші стосунки.

Негативна оцінка вчинку людиною, чиє ставлення є позитивним, дієва, оскільки не ображаючи особистості, вона дозволяє оцінити свої дії з іншої позиції.

Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане в найближчий час) та віддалена (здійснення бажаного планується на тривалий час).

Розрізняють мотиви і за рівнем усвідомлення. Бувають – яскраво і чітко усвідомлені мотиви – обов’язки перед колективом, відповідальність, дисциплінованість. Але в багатьох випадках діють неусвідомлені мотиви, наприклад звички, упереджене ставлення до певних фактів життя, людей. Проте, незалежно від ступеня усвідомлення мотиву діяльності. Він є вирішальним чинником у досягненні поставленої мети.

Мета діяльності - це ідеальна уява її майбутнього результату, яка як закон визначає характер і способи дій людини. мета є, таким чином, феноменом попереднього відображення.

Цілі людської діяльності виникли і розвивалися історично, в процесі праці. Їх зумовлюють суспільне життя, умови, в яких живе людина. вони залежать від ролей, які виконує людина, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей.

При цьому важливо мати на увазі, що мета не входить в індивідуальну діяльність ззовні, вона формується індивідом. В цей процес обов’язково входить досвід, накопичений людством, який даний індивід засвоює в процесі навчання і виховання.

Мета, що сформувалася, реалізується в індивідуальній діяльності. При цьому, складність діяльності залежить від того, наскільки ціль віддалена від предмета, а також від тих засобів (чи рівня володіння ними), якими людина володіє.

Зазвичай в процесі діяльності людина має не одну ціль, а цілу систему цілей. Які підпорядковуються одна одній. Якщо школяр розв’язує приклад з алгебри, то найближча його мета – виконати дію так, щоб отримати вірний результат. Але за цим безпосереднім завданням стоїть подальша ціль – навчитися алгебраїчним перетворенням. Дана мета підпорядковується, в свою чергу ще бульш віддаленій меті – вивчити математикку. Але і це не є кінцевою метою школяра. За цим завданням стоїть загальна головна мета – прагнення стати освіченою людиною і знаючим спеціалістом.

Таким чином, можна виділити цілі близькі і далекі.

Віддалена мета реалізується в низці ближчих, часткових цілей, які крок за кроком ведуть до здійснення віддаленої мети в перспективі.

Коли людина керується тільки близькими цілями, в неї може не бути перспектив діяльності. Це говорить про обмеженість її інтересів чи відсутність необхідних принципів. Люди, які керуються тільки близькими цілями, часто примітивні, не схильні відмовляти собі в чомусь, вони не звикли переборювати перешкоди. Людина, що керується далекою мотивацією, розглядає найближчі цілі тільки як етап, як щабель на шляху до досягнення головної мети в своїй діяльності. Труднощі не лякають таких людей. віддалені невдачі не послаблюють, а лише підсилюють їх прагнення до вирішення поставленого завдання, яке є метою всього життя.

Суспільно важлива, змістовна мета стає джерелом активності особистості. Тільки велика мета народжує велику енергію. Така мета викликає єдність розумової, емоційної та вольової діяльності, цілеспрямовану зосередженість свідомості на поставлених цілях. “Рефлекс мети”, писав І.П. Павлов, має велике життєве значення, він є головною формою життєвої енергії людини.

Життя тільки в того красиве і сильне, хто весь час прагне до певної мети. Як тільки зникає мета, воно стає безбарвним і непривабливим.

Проблеми, що зачіпалися вище, відносяться до особистісного аспекту діяльності. Інший аспект – це вивчення динаміки сенсомоторних, перцептивних, інтелектуальних і інших психічних процесів в реальній діяльності суб’єкта. Сучасна психологія має багато даних, що показують особливості протікання психічних процесів в реальній діяльності суб’єкта. Той же вектор – ціль – мотив, який є вищим регулятором діяльності, певним чином організує і включені в неї психічні процеси. Власне ціль і мотив визначають вибірковість сприймання, особливості уваги, доставання інформації з пам’яті і т.п.

Завдання психологічного аналізу діяльності:

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]