9. Характеристика законів Хамурапі

Джерела права. Найдавнішим джерелом права у Вавилоні був звичай. Держава надавала деяким старим, первіснообщинним звичаям загальнообов'язковий характер і невиконання, недотримання їх вважали проступком, що підлягав покаранню. Ці звичаєві норми були неписані й писані. Поряд зі звичаєм дуже швидко з'являється у державі інше джерело права, яке стало основним — закон. Закони видавалися правителями — патесі, лугалями, царями.

Закони царя Хаммурапі. Найвідомішим, найповнішим збірником законів усієї Месопотамії є кодифікація царя Хаммурапі, яку й донині вважають одним з найдавніших збірників правових норм у світі. Хаммурапі склав свої закони вже на третьому році царювання — вони були записані на глиняних табличках. Згодом, на 35-му році царювання, коли йому вдалось перемогти всіх ворогів "зверху і знизу", за його наказом закони були висічені на чорному базальтовому стовпі. Цей базальтовий стовп (висотою 2,25 м, об'ємом 1,9 м) знайдено наприкінці 1901 р. французькою археологічною експедицією на чолі з Ж. Морганом у м. Сузи в Ірані на місці колишньої столиці Еламського царства. Очевидно, стовп вивезено туди як трофей. Еламський правитель наказав у центрі стовпа очистити місце, ймовірно, для власного запису, але самого запису він не зробив. Стерту частину (близько 35 статей) частково вдалося відновити завдяки наступним знахідкам у тих же Сузах та інших місцях (знайдено уламки ще однієї подібної стели, глиняні таблички з текстом деяких статей законів). Отже, на сьогодні невідомі цілком або майже цілком 21 стаття, а в чотирьох статтях залишаються значні прогалини. Всього ж текст законів Хаммурапі, крім прологу і епілогу, налічує 282 статті.

Закони Хаммурапі становлять надзвичайно цікаву й обширну законодавчу пам'ятку. Це дуже важливе джерело з історії держави і права стародавньої Месопотамії взагалі. На противагу іншим згаданим збірникам правових актів і законів Месопотамії кодифікація Хаммурапі не має характеру божественної волі, безпосе­редньо доведеної до відома населення. У пролозі Хаммурапі зазначає, що бог сонця і справедливості Шамаш з'явився цареві уві сні і розпорядився, щоб той встановив у країні "право і справедливість", причому розповів цареві, як це здійснити, і подарував йому свої закони. На стелі є таке зображення: цар стоїть у молитовній позі перед сидячим богом, який вручає йому закони. Бог, отже, дає права і закони цареві, а той оголошує їх уже від свого імені всьому народові. В епілозі цар ще раз наголошує на необхідності дотримуватись усіх цих законів, погрожує суворими релігійними (божими) і царськими (світськими) покараннями їх порушникам. Він також проголошує, що буде захищати усіх потерпілих, покривджених. У законах Хаммурапі регулюється спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно-сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально-процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави, де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, де їх життя, честь, гідність, майно охороняються дуже суворими засобами, а раб — особа безправна. Тут і вільні вирізняються між собою за правовим становищем — одні всевладні, повноправні, інші, — другорядні, люди гіршого, нижчого сорту. Зрештою, такими були рабовласницькі суспільства не тільки у Вавилоні, айв інших державах.

Як відомо, основний текст законів Хаммурапі налічує 282 статті.

Наголосимо, що зовнішньої системи поділу на розділи, параграфи, які логічно розміщені і випливають одні з одних, немає. Навіть нумерація статей зроблена дослідниками в пізніші часи. Норми законника мають казуїстичний характер. Окрім цього, тут перемішані приписи з різних галузей права. Однак, коли прочитати увесь текст законів, то його можна поділити за змістом на певні групи. Отже, у зводі законів простежуємо певну внутрішню систему.

Перші п'ять статей присвячені суду і судочинству. Вони спрямовані проти пануючої в судах сваволі, тяганини, системи підкупу суддів і свідків. Суддям загрожують суворі покарання (штраф у 12-кратно-му розмірі суми позову і позбавлення посади) за зміну уже винесених судових рішень, обвинувачам — за фальшиве обвинувачення, свідкам — за неправдиві свідчення (ст. 1-4).

..Роздід другий присвячений урегулюванню проблем власності (ст. 6-126). Сюди належать норми, що регулюють правове становище різних форм власності та розпорядження нею, користування чужою власністю, договірні й позадоговірні зобов'язання. Цей розділ також містить норми щодо захисту власності, володіння, які, зокрема, встановлюють покарання за грабунок, крадіжку чужого майна, потраву полів тощо.

Розділ третій присвячений шлюбу, сім'ї, спадкуванню (ст. 127-195). У ньому розглядаються питання про форми і умови укладання шлюбу, умови допустимості багатоженства, розлучення, майнові особисті взаємовідносини подружжя, батьків і дітей. Передбачені різні злочи- ни і проступки, скеровані проти сім'ї, встановленого порядку сімейних стосунків. Тут також вміщені норми, які регулюють умови і порядок спадкування майна померлих.

Четвертий розділ — це норми, які передбачають злочини проти особи і відповідальність за них, тобто присвячені захисту особи, життя, честі, здоров'я (ст. 196-214).

П'ятий, останній, розділ присвячений праці, умовам праці і її оплати, знаряддям праці (ст. 2І5-282). Йдеться про винагороду і відповідальність за свою працю будівельника, судновласника, лікаря, ветеринара, про сільськогосподарських робітників, ремісників, пастухів, про наймання різних речей, тварин, рабів, транспортних засобів, покарання за крадіжку сільськогосподарських інструментів тощо. Отже, система зводу законів Хаммурапі виглядає так:

1. Суд і судочинство (5 статей).

2. Власність і володіння, їх захист (121 стаття).

3. Шлюб і сім'я (69 статей).

4. Захист особи (19 статей).

5. Праця і знаряддя праці (68 статей).

Шлюб, сім'я, спадкове право. Шлюбному обряду передувало укладення певної угоди між нареченим чи його батьком та батьком нареченої. Це були своєрідні заручини. При цьому наречений вручав сім'ї дівчини певну суму грошей — тірхату та шлюбний дарунок самій нареченій чи її сім'ї — біблу (ст. 139,159). Тірхату — це викупна платня за наречену, пережиток прадавнього обряду.

Угода не означала у майбутньому обов'язкового шлюбу: обидві сторони могли від неї відступити. Однак це накладало певну відповідальність — моральну і матеріальну. Так, якщо відмовлявся від шлюбу наречений, то він не міг вимагати повернення ні тірхату, ні шлюбного подарунку (ст. 160). Якщо ж відмовлялася наречена чи її сім'я, то вони повертали все отримане у подвійному розмірі (ст. 160). Коли причиною розірвання угоди з боку сім'ї нареченої були наклепи й намови приятеля нареченого, то спаплюжений наречений отримував біблу і тірхату назад у подвійному розмірі, а наклепник не мав права одружитися з цією дівчиною (ст. 161). Отже, і тірхату, і біблу виступали не як платня за товар, тобто дівчину, як це було в багатьох стародавніх народів, а як своєрідна гарантія укладення шлюбу. Дівчина у вавилонян виступає не як товар, а як рівноправна сторона у шлюбі. Про це свідчить і форма укладення шлюбу: крім традиційного обряду треба було укласти шлюбний договір, у якому передбачено певні права і обов'язки сторін. Без укладення такого договору шлюб вважався недійсним (ст. 128).

Допускали шлюб вільного з рабинею (ст. 170). Дітей від такого шлюбу вважали вільними, так само як від шлюбу вільної з рабом (царським або мушкену). Однак в останньому випадку у разі смерті чоловіка -раба половина його майна переходила до його господаря і тільки другу його половину успадковували дружина і діти.

При одруженні батько давав дочці посаг — шерікту. Шерікту видавали дочці й при посвяті її у жриці., Одержавши посаг, дочка вже не могла успадковувати батьківське майно після його смерті (ст. 183). Шерікту ставало власністю дочки, однак після одруження переходило в користування чоловіка, а після смерті дружини — до її дітей. Якщо дітей не було, то шерікту повертали батькові дружини, а він, у свою чергу, повинен був повернути її чоловікові викупну платню.

Посаг повертали дружині у випадку смерті чоловіка (ст. 171,172), а також у разі розлучення з ініціативи чи з вини чоловіка при відсутності вини з боку жінки та у випадку її безплідності чи хвороби. Посаг залишався чоловікові, коли розлучення було наслідком негідної поведінки дружини.