54. Криваве законодавство»

Аграрний переворот і розвиток ринкових відносин у сільському господарстві зумовили значні зміни в англійському суспільстві. Мануфактурні підприємства та господарства нових дворян не могли забезпечити роботою величезну кількість знедолених селян. Міста заполонили жебраки, величезні маси людей шукали роботи і, не знаходячи її, крали або старцювали. На початку XVII ст. в Лондоні налічувалося 50 тис. жебраків. Король Генріх VIII почав видавати закони, спрямовані проти старцювання. Збирати милостиню дозволялося тільки немічним і старим; тих, хто міг працювати, били батогом і зобов'язували повертатися додому. Якщо затримували вдруге — знову били та відрізали половину вуха. Кого затримували втретє — страчували як злочинця.

Король Едуард VI «покращив» ці закони. Той, хто не працював, віддавався в рабство тому, хто на нього доніс. Хазяїн мав право примушувати його до будь-якої роботи, продавати, дарувати тощо. Якщо раб тікав, то за першу втечу йому випалювали на лобі або щоці тавро й віддавали в довічне рабство. За другу втечу ставили друге тавро, за третю — страчували як державного злочинця. Англійські хроніки пишуть, що за роки правління Генріха VIII було страчено 72 тис. волоцюг і жебраків.

В історію ці закони увійшли під назвою «кривавого законодавства».

55. Виникнення, структура та компетенції англійського парламенту у

1265 р. після перемоги над військами короля барон Сімон де Монфор, котрий очолив феодальну опозицію, скликав так звану Велиику раду королівства, куди, крім дворянства і духовенства, було запрошено по два представники від більших міст. Цей рік став роком зародження англійського станово-представницького органу – парламенту. Королівська влада остаточно усвідомила необхідність компромісу, політичної угоди з феодалами усіх рангів і верхівкою міщан з метою встановлення політичної та соціальної стабільності. Наслідком цього стало скликання Едуардом І у 1295 р. так званого зразкового парламенту. До участі ц ньому король особисто запрошував усіх баронів, архієпископів, єпископів, абатів монастирів, а також запрошено двох рицарів від кожного графства. (налічувалося 37 графст) і двох представників від великих міст. Рицарі та міські делегати обирались на місцевих зборах графств і міст, де брали участь землевласники, орендатори земель, особи. Котрі в містах володіли нерухомістю. Цей парламент став моделлю для парламентів Англії.

Створення парламенту означало зміну форми англійської держави, виникнення монархії зі становим представництвом. За часів Едуарда І не існувало поділу парламенту на плати, тобто всі стани засідали разом, а парламент мав характер розширеної ради королівства, в якій головна роль і надалі належала магнатам.

У другій половині 14 ст. відбувся поділ парламенту на дві палати: вищу, названу згодом Палатою лордів, і нижчу – Палату общин. У першій засідали можновладці – світські та духовні магнати. Вони повинні були мати володіння не менше 20 рицарських ленів. У нижчій палаті засідали рицарі – виборні представники середнього та дрібного дворянства.

Спочатку повноваження парламенту чітко визначені не були. Однією зі сфер було законодавство. Була засада, що жоден закон не набуде чинності без згоди короля і обох палат парламенту. У 15 ст. було встановлено, що клопотання парламенту повинно надаватися у формі законопроекту. Вони отримали назву білів. Так оформилось поняття закону – білля як акту, що виходить від короля, палати лордів і палати общин. Ще одною сферою повноважень був контроль над королівською адміністрацією. Особливиїх успіхів тут парламент не домігся. Намагаючись підпорядкувати собі державну адміністрацію, парламент домігся права суду над королівськими урядовцями. Це була так звана процедура імпічменту. Вона полягала у порушенні палатою общин перед палатою лордів обвинувачення проти будь-якого урядовця у зловживанні владою. Палата лордів розглядала справу і могла винести будь-який вирок – позбавлення прав, усунення із посади, штраф, навіть смертну кару. Палата лордів мала і судові функції. Вона розглядала справи про правопорушення,вчинені лордами, виступала як суд першої інстанції з цивільних справ.

Засідання парламенту залежали від волі короля. Спочатку вони скликалися у різних місцевостях. Із середини 14 ст. парламент почав засідати у Лондоні у Вестмінстерському абатстві. Переважно парламент скликався раз на рік, іноді він не скликався кілька років підряд.