34. Суспільний лад Візантії 5-7 ст.

Панівний клас був неоднорідний. Верхівку становили сенатори, привілейована знать. Це були земельні та фінансові магнати. Їх налічувалось декілька тисяч. Користувались пільгами і привілеями. Їхні землі були вилучені з-під державного контролю, населення на цих землях, в тому числі вільне, вважалося підвладним власнику маєтку.Звільнялися з усіх місцевих поборів. Тримали свої військові загони, будували укріплення, накладали штрафи, мали свої в’язниці. Були підсудні лише сенаторові та префектові столиці.

Куріали становили дургий привілейований стан. Це стан міських земельних власників. Вони входили до складу міських курій.

Духовенство – третій привілейований стан. Володіли численними маєтками, великими наділами землі. Духовенство було звільнене від хлібопечення, дорожньої повинності, будівництва фортець і оборонних споруд, будівельних матеріалів. Однак церква дуже залежала від імператора. Цекрква широко займалася благодійництвом.

Ще одним привілейованим станом було купецтво. Торгівлю хлібом, худобою, держава оголосила своєю монополією, доручаючи це здійснення корпораціям торговців.

Процвітало і лихварство. За несплачені борги продавали майно боржників, часто їх самих – у рабство. Лихварством також займалися знать і церква.

Непривілейованим, нижчим станом були ремісники та селяни. Їх називали станом плебеїв. Ремісники становили значну частину міського населення.

Селянство поділялося на три основні групи: вільних дрібних землевласників, вільних колонів, які орендували землю у землевласників, приписних колонів.

Раби перебували на на йнижчому щаблі суспільної драбини.

35. Суспільний та державний лад Візантії 8-15 ст.

Міщани поселилися у села, де, крім сільського господарства, розвивались ремесла. Було розорено чимало маєтків знаті, церков, монастирів. Збідніла і зменшилась багата колись міська верхівка та середні верстви – куріали . Збідніло духовенство, особливо середнє та дрібне, яке тепер утримувалось за рахунок небагатих пожертвувань селян.

Зросла кількість вільних селян-общинників. Замість численних непрямих податків селянам і ремісникам встановили один. Зменшено побори і мита. Виникли численні кінонії – добровільні тимчасові обєднання: договори двох-трьох осіб, що обєднали капітали, працю, майно.

Замість складної системи цивільного управління виникла система логофетій – відомств на зразок міністерств.

Імператорам знову довелося стати полководцями, вони все більше покладали надію на армію, а не на Сенат. Вільні селяни – стратіоти стали основою військовою силою країни. Вони були записані у спеціальні стратіотські списки – каталоги. Стратіоти навіть отримували невелику оплату за період ведення військових дій.

У 8 ст. у процесі звільнення країни від арабів у Візантії розгорнувся антицерковний, так званий іконоборський рух – протест проти багатої міької церкви з її пишним офіційним культом. Культ ікон, культ святих применшували роль імператорів. Закон заборонив поклоніння іконам.

Бнезземельні селяни наймалися на постійно у помістя. Так виникла категорія париків. Брали ділянки в оренду або працювали наймитами.

В середині 14 ст. у Візантії розпочалася громадянська війна між землевласницькою і міською знаттю та міщанами, яких підтримували селяни.