14. Реформи Ефіальта і Перікла.

У першій третині V ст. до н.е. Афінській державі разом з усією Грецією (Елладою) довелося пережити тяжкі часи. На близькому і середньому сході на той час утворилася велика і могутня Перська держава. Вона завоювала цілу Малу Азію, Вавилон, Єгипет та багато інших стародавніх держав і середньоазіатських територій. Перські царі називали себе царями усіх чотирьох сторін світу і претендували на світове (в їхньому розумінні) панування. Невеликі, але багаті грецькі держави, які існували буквально під боком Персії, викликали у перських царів бажання негайно їх завоювати, тим паче, що противник, як їм здавалося, був слабкий, сили його розпорошені. Приводом для нападу послужила допомога Афін і деяких інших держав Еллади грецьким колоніям у Малій Азії в їхній боротьбі проти Персії. У 492 р. до н.е. перський цар Дарій І спорядив велике військо і флот на Балкани. Над усією • Грецією нависла смертельна загроза бути поневоленою. Ця загроза була. цілком реальною, бо серед греків виникали постійні суперечки, грецькі держави ворогували між собою, вели безперервні міжусобні війни. Але грекам, які так і не зуміли на той час об'єднатися, доля дала шанс врятуватися від поневолення. Перський флот потрапив (біля сучасного Афону) у жорстокий шторм і більша частина кораблів була^нищена, а сухопутна армія зазнала значних втрат у боях з войовничими фракійськими племенами, територією яких просувалася до Греції.

Персам тимчасово довелось відступити. Цар, однак, відрядив у Гре-и цію послів з вимогою дати Персії "землю і воду", тобто добровільно підкоритися. Деякі грецькі держави так і зробили (у фессаліїі Беотії), проте більшість з них відмовилися. В Афінах перських послів скинули зі скелі, а у Спарті втопили в колодязі, говорячи, що там вони дістануть і землю, і воду.

У 490 р. до н.е. відбувся другий перський похід проти Греції. Головний удар був спрямований проти Афін. Афіни до бою залучили всіх, кого тільки можна, і було зібрано 10 тис. воїнів. Ще тисячу надіслало союзне місто Платеї. Інші держави вичікували. Спарта, до якої афіняни звернулися за допомогою, заявила, що вона готова допомогти, але у зв'язку з релігійним святом воїни не можуть виступити в похід. Персів же було понад 100 тис. Полководець Мільтіад звернувся до воїнів Афін із закликом: перемога або смерть чи неволя — це єдиний вибір. Афіняни перші пішли у наступ і здобули блискучу перемогу. Бій, що відбувся у Марафонській долині, увійшов в історію як приклад нечуваного героїзму і безмежної любові до свого краю, народу, прагнення свободи. З часу реформ Клісфена в соціально-економічному ладі Афін відбулися значні зміни. В економіці великого значення набули морська торгівля, ремесла, значно збільшився флот. У державно-політичному житті зріс вплив торговельно-ремісничих верств населення, зміцніли демократичні сили. Великі кошти були виділені на будівництво військових кораблів, оборонних споруд. Афіни стали наймогутнішою' морською державою Греції, і це було надзвичайно важливо, бо Персія, яку після смерті Дарія очолював цар Ксеркс (486-465 рр. до н.е.), знову готувала похід проти Греції, який розпочався у 480 р. до н.е. За Геродотом, Ксеркс мобілізував величезні сили: понад 1 млн воїнів, 1200 суден. Хоч пізніші історики вважають ці цифри явно завищеними, не викликає сумніву, що вони були значними. Але й греки, навчені досвідом, не сиділи, склавши руки. Більшість грецьких держав об'єднали сили, хоча Фессалія та Беотія і далі стояли за персів, а Аргос оголосив нейтралітет. Невеликий загін грецьких воїнів, ядром якого було 300 спартанців на чолі з царем Леонідом, декілька днів стримували персів у гірському Фермопільсько-му проході. Всі вони героїчно загинули. Перська армія прорвалася в Аттіку, Афіни були спустошені, але не підкорені. Війна продовжувалася. У 480 р. до н.е. об'єднаний грецький флот на чолі з афінянином Фемістоклом біля острова Саламін вщент розбив перський флот, а в 479 р. грецькі війська біля Платеїв розбили й сухопутну перську армію. Загроза перського поневолення була відвернена.

Наслідком греко-перських воєн стало зміцнення Афін, небувале зростання їхньої економічної і політичної могутності. Афіни організували великий морський союз грецьких держав. Члени союзу повинні були будувати кораблі для спільного флоту (війна з Персією ще не закінчилася) і робити щорічні внески (форос) у спільну скарбницю, що знаходилася на острові Делос. Незабаром будівництво флоту, як і ке­рівництво союзом, було доручено Афінам. Та й скарбницю перевели в Афіни. З того часу Афіни щораз частіше використовували ці величезні кошти для своїх цілей. Вони захопили у знесиленої Персії її численні володіння у Фракії, на малоазійському узбережжі. Афінські колоністи, купці, работорговці розосереджувались по всіх островах і берегах Егейського, Чорного, частково Середземного морів. Афіни почали практикувати втручання у внутрішні справи союзних держав, поширювали на них дію свого права, встановлювали вигідні їм форми правління. У багатьох з цих держав були афінські наглядачі, контролери, там розміщували афінські гарнізони, створювали колонії афінських поселенців (клерухії). Встановлено обов'язок для всіх членів морського союзу розглядати спірні справи, що стосувалися союзу, в афінських судах, а згодом й усі інші справи, де сторонами були громадяни різних міст- держав. Це збагачувало афінську скарбницю. Афіни самовільно збільшували або зменшували розміри членських внесків союзників. Вони стали могутньою, хоч і невеликою державою, жвавим центром грецької та міжнародної торгівлі, ремесла тощо. Надзвичайно високого розвитку досягла культура Афін. їх вважали центром грецької науки і філософсько-політичної думки. Тут процвітають точні, природничі та гуманітарні науки, розвиваються основні напрями філософії, блискучих успіхів досягає образотворче мистецтво, література, поезія та інші галузі культури. І сьогодні грецька мова широко вживається в науковій термінології, значна частина наших імен грецького походження. Грецькі трагедії і комедії не сходять зі сцен театрів усього світу.

Важливим наслідком греко-перських воєн була дальша демократизація державного ладу та політичного режиму Афін. Цього вимагав демос, зокрема його низи — селяни, ремісники, на яких лягав основний тягар війни. Вже у 487 р. до н.е. обрання архонтів шляхом голосування було замінено обранням за жеребом. Крім громадян першого розряду допущено до цих посад громадян другого розряду. Роль архонтів, однак, падає у зв'язку з посиленням колегії стратегів.

Зазначимо, що в Афінах увесь час не припинялася боротьба між демократами і аристократами. Вона дещо стихла в час греко-перських воєн, проте згодом знову активізувалась (остаточниц мир між грецькими державами і Персією був укладений 449 р. до н.е.). У 462 р. до н.е. вождь демократів Ефіальт, якого Арістотель називав людиною справедливою і непідкупною, провів ще одні реформи. Головним гальмом у зміцненні демократії Ефіальт вважав ареопаг, де й далі гуртувалася аристократія. Ареопагу, нагадаємо, належало право контролювати діяльність Народних зборів і службових осіб. Ареопаг міг накласти заборону на рішення Народних зборів і урядовців, наглядав за виконанням законів, за поведінкою громадян і т.д. Спочатку Ефіальт повів боротьбу з окремими членами ареопагу, притягнувши їх до судової відповідальності за зловживання службовим становищем, за хабарі. Підготувавши такий ґрунт, Ефіальт виступив проти ареопагу загалом і на Народних зборах домігся цілковитої ліквідації його політичної влади. За ареопагом залишилися лише деякі судові функції (докладно — далі) та нагляд за релігійним культом. Відбулося дальше зниження майно-вого цензу для зайняття посад архонтів: до них допущено третій розряд громадян — зевгітів. Ефіальт поплатився за здійснення своєї реформи життям — його було вбито.

Після Ефіальта фактичним правителем Афін на посаді першого стратега став ще один вождь демократів (хоч походив з аристократів і мав великий маєток), знаменитий політичний діяч, оратор, переможець Олімпійських ігор Перікл. Він був глибоко відданий ідеям демократії, піклувався про поліпшення життя афінського демосу і метою свого життя поставив політичну діяльність На користь демосу. Перікл керував державою 15 років (443-429 рр.), помер під час епідемії, як тоді гадали, чуми. Коли перед смертю його запитали, що він вважає найголовнішим у своєму житті, Перікл відповів: "Те, що жоден афінський громадянин з моєї вини не одягнув чорного плаща" (знаку жалоби).

Період правління Перікла вважався "золотим віком" Афін, епохою їх найвищого розвитку. На цей час остаточно склалася демократична державність Афін, їх конституційне законодавство, правове становище громадян та ін.

Перікл також провів низку реформ. Він, зокрема, зрівняв усіх громадян у політичних правах і допустив їх, незалежно від розряду, тобто від майна, до будь-якої посади в державі. До правління Перікла державна праця, виконання громадських обов'язків не оплачувались. Отож, щоб зробити доступ незаможних представників населення до державної служби реальним, Перікл домігся через Народні збори введення оплати за державну службу. Ввели оплату і за військову службу. Навіть за участь у Народних зборах почали платити гроші (2 оболи — розмір денного середнього заробітку ремісника). До речі, Народні збори при Періклі почали відігравати значно більшу роль, ніж раніше. Скликали їх регулярно, і вони розв'язували всі найважливіші питання в державі. Всі державні посади обирали за жеребом, щоб усі кандидати були рівноправними, ніхто, особливо знать, не міг скористатися соїм впливом, розгортати закулісну діяльність. Відкритим голосуванням обирали тільки стратегів і скарбників, оскільки вважалось, що для цих посад потрібна спеціальна підготовка.