6. Прокатка сталі

Приблизно 90% всієї виплавленої на металургійних комбінатах сталі перетворюють у прокат.

Прокатка здійснюється у прокатних цехах з допомогою прокатних станів. Основними елементами прокатного стану є валки, які можуть бути гладкими, або профільними. З допомогою гладких валків шляхом багаторазового прокатування зливка отримують листовий прокат (листи, штаби, стрічки) товщиною від 100 до 0,1 мм.

З допомогою профільних валків отримують профільний прокат різного поперечного перерізу. Це круглі, квадратні, шестигранні, труби, кутники, рейки, швелери, таври, двутаври та інші спеціальні профілі.

В кінці потокової лінії листи обрізають до певних розмірів за стандартом. Профільний прокат розрізають на куски певної довжини, теж за стандартом. Частіш за все довжина профільного прокату дорівнює 6 метрам. Але можуть бути і інші довжини.

Існують також волочильні стани з допомогою яких виготовляють дріт різних діаметрів.

Штаби, стрічки і дріт закручують у рулони.

Прокат поступає:

- на машинобудівні підприємства для виготовлення з нього заготовок деталей машин і металевих конструкцій;

- на підприємства будівельної індустрії – для виготовлення різнома-нітних будівельних конструкцій і використання у якості арматури при виготовленні залізобетону.

Тема 6. Техніка і технологія паливної промисловсті

1. Добування нафти і газу

1. Техніка розвідки і експлуатації нафтових родовищ

Дослідження нафтових родовищ виконують, використовуючи стаці-онарні бурові установки, з допомогою яких пробурюють свердловини. При цьому використовують спеціальний інструмент: обсадні труби діаметром 114-426мм, довжиною від 6м до 10м, що з’єднується між собою з допомогою муфт. Безпосереднім інструментом на кінці труби є долото ударної або обертальної дії. Залежно від властивостей порід найчастіше використовують для м’яких порід шарошкові дво - і трьохпері долота, для твердих порід – долота з алмазними головками.

Для видалення розбуреної породи свердловину багаторазово промивають. Для цього у свердловину занурюють шланг, що з’єднаний зі спеціальним насосом для бруду, з допомогою якого і відкачують із свердловини непотріб.

Для того, щоб не допустити проникнення підземних вод до свердловини, простір між обсадними трубами і стінками свердловини заповнюють цементом під тиском.

2. Методи розробки нафтових родовищ

Існують чотири основні методи

видобутку нафти: фонтанний, компресорний, глибинно-насосний і шахтний.

Найбільш продуктивним і економічно доцільним є фонтанний. Цей метод має два різновиди, які називають системами розробки нафтових родовищ. Це система без підтримки пластового тиску і система з підтримкою пластового тиску.

При фонтанному методі темпи відбору нафти та газу окрім пластового тиску залежать від об’єму покладу, її форми та терміну експлуатації. В початковій період інтенсивність видобутку найвища. Потім вона зни-жується. Тоді деякі добувні свердловини переводять у режим нагнітання, тобто замість видобування в них закачують воду або газ. З часом продуктивність знижується до нуля. Тоді експлуатацію родовища закінчують, або переходять до інших, менш продуктивних методів.

Компресорний метод добування нафти застосовують при експлуатації пластів з малим пластовим тиском, а також коли свердловина перестала фонтанувати за причини утворювання депресивної вирви. При цьому методі у свердловину занурюють дві (поряд, або концентрично розташовані труби). В одну з труб нагнітають попутний нафтовий газ. Він аєрує нафту в пласті і утворює стовп газонафтової суміші, яка по іншій трубі піднімається на поверхню, де потрапляє спочатку у газовіддільник, а потім до нафтопроводу.

Глибинонасосний метод – найменш ефективний і найбільш дорогий. Він застосовується після того, як фонтанний чи компресорний метод вичерпали свої можливості. Але з допомогою цього методу коефіцієнт видобування нафти можна підвищити до 80%.

На інтенсивність відпрацювання родовища великий вплив мають фізичні та хімічні властивості нафти.

Якщо нафта в’язка і має невеликий пластовий тиск, застосовують шахтний спосіб її добування. Для цього виконують серію гірничих виробок, із яких нафтоносний пласт розрубують горизонтальними свердловинами. По цих свердловинах нафта стікає у спеціальні колодязі. Із колодязів її відкачують насосами.

Здобута нафта поступає до сепаратора, де відбувається відділення газу. Потім її направляють у спеціальні ємкості, в яких вона відстоюється. При цьому мінеральні частки порід випадають в осадок, а розчинний газ звільняється і йде на виробництво легких фракцій бензину. Далі нафта поступає до нафтопроводу.

Нафту можна зберігати навіть у відкритих ємкостях, а газ необхідно уловлювати лише у закриті ємкості, оскільки він легший за повітря і звітрюється.

При фонтануванні нафти завжди існує небезпека пожежі. Тушіння пожежі – дуже трудомістка, небезпечна і дорога робота.

Якщо Р_пл < Р_атм, то нафту добувають застосовуючи систему з під-тримкою пластового тиску.

Для цього на кожні 4-5 добувні свердловини споруджують одну нагнітальну, через яку у пласт нагнітають воду, повітря або попутний газ. Кількість води чи газу, що нагнітається за об’ємом дорівнює об’єму нафти, здобутої усіма добувними свердловинами.

Раніше газ спалювали на місці його здобування. Зараз його збирають у спеціальні сховища, транспортують по трубах великого діаметра до споживачів, котрі використовують його для промислових (на заводі) і побутових (в котельних) цілей, і як сировину для виготовлення полімерів.

Нафту транспортують до нафтових заводів з допомогою морського, річкового та залізничного транспорту (у трюмах та цистернах), або по тру-бах великого діаметру.