2. Трудові ресурси; сутність і зміст.

Трудові ресурси – це частина населення країни, що за своїми фізичним розвитком, розумовими здібностями та знаннями здатна працювати в народному господарстві.

Структуру трудових ресурсів можна представити у вигляді наступної схеми:

Рис. 2.2 Структура трудових ресурсів

Поняття „трудові ресурси” ширше, ніж поняття ”економічно активне населення”, оскільки включає ще і працездатних непрацюючих осіб та тих, що навчаються на денному відділенні. Іншими словами, економічно активне населення – це та реальна частина трудових ресурсів, яка добровільно працює або хоче працювати.

До трудових ресурсів в Україні відносяться:

• населення в працездатному віці, за винятком непрацюючих інвалідів праці та війни, І і ІІ груп та непрацюючих осіб працездатного віку, що одержують пенсії на пільгових умовах;

• населення молодше та старше працездатного віку, зайняте в народному господарстві.

Розрізняють два методи розрахунку чисельності трудових ресурсів:

• демографічний – на підставі даних переписів населення про постійне населення. Чисельність трудових ресурсів дорівнює сумі чисельності працездатного населення у працездатному віці та працюючих осіб пенсійного віку і підлітків.

,

де Т_п.п.в. – чисельність працездатного населення в працездатному віці;

Т_п.н.в. – чисельність працездатного населення в непрацездатному віці.

• економічний – за даними про фактичну зайнятість. Чисельність трудових ресурсів розраховується як сума зайнятого населення та незайнятого у працездатному віці:

,

де Т_з – чисельність зайнятого населення;

Т_нз.п. – чисельність незайнятих осіб у працездатному віці.

Працездатне населення – це сукупність осіб, переважно працездатного віку, здатних за своїми психофізіологічними даними до участі в трудовій діяльності.

На практиці розглядають наступні типи працездатності:

1. загальна – припускає наявність у людини фізичних, психофізіологічних, вікових даних, що визначають здатність до праці і не зумовлюють необхідність спеціальної підготовки;

2. професійна – це здатність до конкретного виду праці, що здобувається в процесі спеціального навчання.

Працездатність оцінюється за допомогою таких показників:

• показник працездатності всього населення:

,

де Т_п.н. – чисельність працездатного населення;

Ч_н – чисельність усього населення.

• показник працездатності населення в робочому віці:

,

де Т_п.н. – чисельність працездатного населення;

Т_п.в. – чисельність населення у робочому віці.

Використання трудових ресурсів вивчається з допомогою системи показників:

1. коефіцієнт зайнятості трудових ресурсів:

,

де Т – чисельність трудових ресурсів (за двома методами: демографічний або економічний);

Т_з – чисельність зайнятого населення.

2. коефіцієнт зайнятості працездатного населення:

,

де Т_пр – чисельність усього працездатного населення.

3. коефіцієнт зайнятості усього населення:

,

де Ч_н – чисельність усього населення.

4. коефіцієнт демографічного навантаження працездатного населення:

,

де Т_нп – чисельність непрацездатного населення;

Т_п.п.в. – чисельність працездатного населення у працездатному віці.

5. склад трудових ресурсів за статтю, віком зайнятості.

Чисельність трудових ресурсів постійно змінюється під впливом природного та механічного руху. Природний рух трудових ресурсів зумовлюється вступом населення в робочий вік і вибуттям з нього, а механічний – територіальним переміщенням цієї категорії населення.

У сучасних умовах основними джерелами поповнення трудових ресурсів являються:

= молодь, котра вступає в працездатний вік;

= військовослужбовці, що вивільняються зі збройних сил у зв’язку зі скороченням чисельності армії;

= вимушені переселенці тощо.

На трудові ресурси значно впливає демографічний розвиток суспільства. Від демографічних характеристик працездатного населення (статевої структури, здоров’я, рівня зайнятості) і показників демографічного розвитку (динаміка народжуваності і смертності населення) залежить величина сукупного національного доходу.

Основними напрямками в демографічній політиці є стимулювання народжуваності, зміцнення родини, зниження захворюваності і смертності. Методами демографічної політики, що застосовуються на практиці, є соціально-економічні, правові, виховні, психологічні.

Найважливішими характеристиками якісного складу населення є освітній рівень та професійна майстерність. У процесі відтворення робочої сили істотна роль належить системі підготовки кваліфікаційних кадрів для всіх галузей народного господарства. Підготовка робочої сили повинна бути спрямована на деяке випередження її розвитку в порівнянні з наявним у даний момент технічним рівнем виробництва.

Потреби суспільства в ресурсах праці можна розглядати за такими напрямками:

• виробничий – націлений на ув’язування співвідношення між числом наявних робочих місць, що вимагають певної професійно-кваліфікаційної спеціалізації, і фактичною чисельністю працівників відповідного профілю;

• відтворювальний – припускає досягнення рівноваги між приростом числа робочих місць і додатковою робочою силою, що втягується знову у виробництво, відповідного професійно-кваліфікаційного профілю;

• особистісний – передбачає забезпечення працездатного населення робочими місцями, що відповідають зростаючим потребам працівників.