4. Регулювання ринку праці.

Роль ринку праці як регулятора зайнятості і безробіття здійснюється на основі їх реагування на зміну попиту та пропозиції на робочу силу.

З розвитком світової економіки постало завдання узгодити та узагальнити трудові відносини, які склались на національних ринках праці. Виконання цього завдання взяла на себе міжнародна організація праці (МОП). Яка у своїх конвенціях та рекомендаціях юридично закріпила норми трудових відносин як частину міжнародного права.

Основні конвенції МОП розкривають питання щодо регулювання ринку праці. Отже, держава встановлює систему безплатних бюро зайнятості під контролем центральних органів, зобов’язується ліквідувати застосування примусової або обов’язкової праці в усіх формах у найкоротшій термін. Основним обов’язком державної служби зайнятості є забезпечення можливої організації ринку зайнятості як невід’ємної частини національної програми досягнення і підтримання повної зайнятості, розвитку та використання продуктивних сил.

Міжнародне трудове право визнане в багатьох країнах, і конвенції, а також рекомендації відіграють суттєву роль у регулюванні ринку праці, коригуванні механізму його саморегуляції й захисту найманої праці.

Тема 6 соціально-трудові відносини зайнятості

ПЛАН.

1. Поняття, види та форми зайнятості.

2. Концепції зайнятості.

3. Регулювання зайнятості населення.

4. Поняття та види безробіття.

5. Показники використання трудових ресурсів та зайнятості (економічна статистика).

1. Поняття, види та форми зайнятості.

Зайнятість населення – це:

1. з економічних позицій – діяльність громадян, яка пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб та яка приносить доход в грошовій або іншій формах. З цієї точки зору, зайнятість може бути продуктивною та непродуктивною. Продуктивна зайнятість за рахунок високопродуктивної праці створює ресурси, необхідні для розвитку суспільства, забезпечує кожному працівнику доход не нижче законодавчо встановленої вартості мінімум бюджету;

2. з соціальних позицій – це зайнятість корисними видами діяльності (в денних навчальних закладах, у військових формуваннях, виховання дітей) в громадських організаціях;

3. як суспільно-економічна категорія – це сукупність економічних, правових, соціальних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та їх участю у суспільно-корисній діяльності, що приносить доход; тобто характеризує розподіл трудових ресурсів на основі поділу праці за різними сферами суспільно-корисної діяльності.

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов’язана із задоволенням її потреб у сфері праці. В законі України „Про зайнятість населення” сформульовані основні принципи зайнятості:

1. забезпечення свободи в праці та зайнятості, заміна примусової та обов’язкової праці, тобто людина має право вибору: бари чи не брати участь у суспільній праці;

2. створення державою умов для забезпечення права на працю, захист від безробіття, допомога в працевлаштуванні та матеріальній підтримці при безробітті відповідно до Конституції України.

Згідно законодавства України до зайнятого населення відносять громадян, які:

• працюють за трудовим договором на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном, а також ті, які мають іншу оплачувану роботу (службу), включаючи тимчасові, сезонні роботи;

• самостійно забезпечують себе роботою, включаючи індивідуально-трудову діяльність (фермери, письменники тощо), підприємці, а також члени виробничих кооперативів;

• обрані, затверджені чи призначені на оплачувану посаду;

• ті, хто проходить дійсну військову службу, а також ті, що служать в органах служби зайнятості;

• учні та студенти денних форм навчання, включаючи навчання за напрямком служби зайнятості;

• виконуючі роботи з громадсько-правовими договорами (договорами підряду);

• зайнятих виховання дітей, доглядом за хворими, інвалідами і громадянами похилого віку;

• тимчасово відсутні на роботі (через відпустку, хворобу, перепідготовку тощо).

Для економічно активного населення істотнім є статус зайнятості. На практиці розрізняють п’ять статусів:

1. наймані робітники (особи, що працюють за контрактами та одержують плату);

2. працюючі за індивідуальним принципом (особи, що самостійно здійснюють діяльність, що приносить їм доход);

3. роботодавці (особи, які управляють підприємством);

4. неоплачувані працівники (особи, які працюють без оплати на сімейному підприємстві);

5. безробітні (особи, що не займалися раніше трудовою діяльністю) та інші, кого важко віднести до того чи іншого статусу зайнятості.

Класифікацію зайнятості можна провести за наступними ознаками:

1. за характером діяльності:

= робота на підприємствах;

= виконання державних та громадських обов’язків;

= служба в армії;

= навчання в денних навчальних закладах;

= виховання дітей тощо.

2. за соціальною належністю:

= робітники;

= службовці;

= фермери;

= підприємці.

3. за галузевою незалежністю: зайняті

= в матеріальному виробництві;

= у невиробничій сфері;

= в окремих великих галузях народного господарства (промисловість, сільське господарство, будівництво тощо);

= в підгалузях (машинобудування, швейна промисловість тощо).

4. за територіальною ознакою:

= зайняті в окремих регіонах

= зайняті в економічних районах

5. за рівнем урбанізації:

зайняті в міській та сільській місцевості

6. за професійно-кваліфікаційною ознакою:

працівники в розрізі професій та рівнів кваліфікації

7. за статево-віковою ознакою:

= працюючі чоловіки та жінки;

= працююча молодь;

= зайняті на початку трудової діяльності, в періоди створення сім’ї, набуття професії, в період активної трудової діяльності, підготовки до пенсії;

8. за формами власності:

= зайняті на підприємствах державної, приватної та змішаної діяльності

9. в залежності від кількісних та якісних характеристик:

• повна – це стан найбільшого охоплення працездатного населення суспільно корисною діяльністю, при якому забезпечені роботою всі зацікавлені в ній та бажаючі працювати, що відповідає збалансованості попиту та пропозиції робочої сили;

• неповна – це ситуація, за якої суспільно корисною працею зайнята лише деяка частина економічно активного населення;

• продуктивна (ефективна) – зайнятість, яка повинна приносити працюючим доход та протиставляється зайнятості формальній (утримання зайвих працівників, створення формальних робочих місць для уникнення безробіття);

• вільно обрана – припускає, що право розпоряджатися власною здатністю до праці належить винятково власнику робочої сили, тобто гарантує право кожного працівника на вибір між зайнятістю та незайнятістю, забороняючи адміністративне залучення до праці;

• прихована – характеризується тим, що певна частина людей з числа тих, які перебувають у тривалій відпустці без збереження зарплати, безробітних, пенсіонерів займаються торгівлею, надання різних послуг населенню поза межами офіційного обліку як зайнятих;

• сезонна – періодичне залучення працездатного населення до суспільно корисної діяльності з урахування природо-кліматичних особливостей;

• маятникова – особливий вид зайнятості, що має постійний характер та водночас пов’язаний з періодичними переміщеннями під час трудової діяльності;

• періодична – вид зайнятості, що припускає чергування періодів трудової діяльності з рівномірними періодами відпочинку (вахти в нафтовій та газовій галузях).

Форми зайнятості класифікують за різними критеріями (рис. 5.1.)

Рис. 6.1 Класифікація основних форм зайнятості

Згідно рис. 5.1 існують такі форми зайнятості:

• первинна – основна зайнятість за місцем роботи або навчання;

• вторинна – зайнятість, пов’язана з сумісництвом та діяльністю осіб, які молодші або старші працездатного віку тощо;

• стандартна – робота у виробничому приміщенні роботодавця, при стандартному навантаженні, нормованому робочому часі, тобто регулюється діючим законодавством про працю тощо;

• нестандартна – з режимом неповного робочого дня (тижня), праця на дому, за сумісництвом, у трудових семестрах учнів денного відділення, на умовах гнучкого робочого часу, вахтовим способом тощо;

• легальна – регламентована зайнятість;

• нелегальна – це діяльність громадян, що здійснюється без укладання трудового договору та сплати податків.