Тема 9 політика доходів і оплата праці

ПЛАН.

1. Вартість робочої сили: поняття, формування.

2. Рівень життя та доходів населення.

3. Заробітна плата в економічній системі.

1. Вартість робочої сили.

Вартість робочої сили – це розмір фактичних видатків наймача та утримання робочої сили.

Поняття фактичної вартості робочої сили ширше за поняття зарплати та містить оплату праці за виконану роботу: витрати за оплату невідпрацьованого часу, що підлягає оплаті згідно з законодавством, винагороди та допомоги, а також податки та відрахування, що розглядаються як витрати на робочу силу.

Вартість робочої сили визначається в грошовому виразі та відображається в грошових знаках держави.

Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, що узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні для відтворення робочої сили.

Класифікація витрат на робочу силу здійснюється за такими складовими групами:

1. пряма оплата – включає зарплату, нараховану за виконану роботу за відрядними розцінками, тарифними ставками, посадовими окладами незалежно від форм і систем оплати праці; надбавки та доплати; винагороди за вислугу років та стаж роботи; премії за виробничі результати та за економію конкретних видів матеріальних ресурсів; оплата праці працівників за виконання робіт за договорами правового характеру, договорами підряду та інші витрати;

2. оплата за невідпрацьований час – оплата в повному обсязі відпусток; оплата за додаткові відпустки; суми молодим спеціалістам, які закінчили вузи за час відпусток тощо;

3. премії та регулярні виплати;

4. зарплата в натуральній формі, пільги, послуги, допомоги в натуральній і грошовій формах – включає вартість продукції, що видається в порядку номінальної оплати працівникам; вартість безкоштовно наданих працівникам комунальних послуг, продуктів харчування; вартість форменого одягу, обмундирування, сума пільг у зв’язку з продажем їх за зниженими цінами тощо;

5. витрати підприємств на оплату житла працівників;

6. витрати підприємств на соціальне забезпечення працівників;

7. витрати на професійне навчання;

8. витрати на утримання громадських служб;

9. витрати на робочу силу, що не віднесені до інших груп;

10. податки, що відносяться до витрат на робочу силу.

На величину вартості робочої сили впливають багато факторів.

До факторів, що збільшують вартість робочої сили, належать:

• розширення потреб населення у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку та зростання доходів населення;

• збільшення витрат на житло та транспортних витрат;

• підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних та моральних сил.

2. Рівень життя та доходів населення.

Рівень життя об’єктивно характеризує рівень розвитку, споживання, ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людей, забезпеченість населення споживчими благами.

Систему кількісних та якісних показників рівня життя складають:

• загальний обсяг споживання матеріальних благ і послуг, рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг;

• реальні доходи населення, розмір зарплати, надходження доходів з інших джерел (пенсії, допомоги, стипендії, реалізація продуктів особистого підсобного господарства, дивідендів і відсотків на інвестовані у виробництво особисті трудові доходи);

• умови праці, тривалість робочого та вільного часу;

• житлові умови;

• показники освіти, охорони здоров’я тощо.

Узагальнюючими вартісними показниками рівня життя населення являються:

1. загальне споживання матеріальних благ та послуг – особисте споживання населенням матеріальних благ, платні і безкоштовні послуги, надані населенню. Розрахунок цього показника забезпечує взаємне ув’язування окремих показників добробуту населення, що дозволяє розглядати рівень і структуру споживання у взаємозв’язку із сукупними доходами населення і дає повну характеристику задоволення його особистих потреб;

2. реальні доходи (без урахування послуг) – частина національного доходу, використовувана населенням для задоволення своїх матеріальних і культурних потреб;

3. реальні доходи (з урахуванням послуг) – частина валового національного продукту, використовувана населенням на споживання і нагромадження матеріальних і послуг;

4. реальна заробітна плата робітників та службовців – складова реальних доходів (з урахуванням послуг). Вона визначається шляхом поділу номінальної (нарахованої) зарплати на індекс споживчих цін на товари і послуги для відповідної групи населення;

5. грошовий доход родини – це сума грошових надходжень у вигляді зарплати, пенсій, стипендій, допоміг, підприємницького доходу, відсотків, дивідендів та інших доходів від власності, засобів, від продажу продукції особистого підсобного господарства. При обстеженнях бюджетів родин у їхньому грошовому доході не враховуються прирости внесків у банках, тоді як у балансі грошових доходів і витрат населення такі суми відбиваються;

6. сукупний доход – основний показник матеріальної забезпеченості населення, включає всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання.

Доходи розподіляють на:

1. трудові доходи – надходження в сімейний бюджет від індивідуальної трудової діяльності з виробництва продукції і надання послуг населенню мають трудову підставу, підприємницькі доходи;

2. нетрудові доходи – доходи від власності та індивідуальної трудової діяльності, що отримані за рахунок відхилення від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі і поведінки громадян.

Основною частиною доходу найманого персоналу підприємства є зарплата, що включає:

• тарифну частину – оплату за тарифними ставками і окладами, що визначають величину оплати праці відповідно до її складності;

• доплати і компенсації – призначення яких відшкодування додаткових витрат робочої сили через об’єктивні розходження в умовах і тяжкості праці;

• надбавки та премії – вводяться для стимулювання сумлінного ставлення до праці, підвищення якості продукції й ефективності виробництва.

Надбавки відрізняються від премій тим, що надбавки виплачуються в однаковому розмірі кожен місяць за визначений період, а премії можуть бути нерегулярними і змінюються в залежності від досягнутих результатів.

Типова структура доходу працівника підприємства має такий вигляд:

1. оплата за тарифними ставками та окладами

2. доплати за умови праці:

1. характеристики виробничого середовища

2. змінність (режим роботи)

3. ступінь зайнятості впродовж зміни

3. надбавки:

1. за понаднормову продуктивність (підрядний приробіток, оплата за роботу з чисельністю менше нормативної)

2. за особистий внесок у підвищення ефективності, в т.ч. за винаходи і раціоналізаторські пропозиції

3. за високу якість продукції, виконання термінових і відповідальних завдань

4. премії:

1. за якісне і своєчасне виконання договорів та етапів робити

2. за підсумками роботи за рік

3. з фонду керівника підрозділу

4. авторські винагороди за винаходи та раціоналізаторські пропозиції

5. винагороди за активну участь в освоєнні нових технічних і організаторських пропозицій

5. послуги фірми працівникам (соціальні виплати)

6. дивіденди від акцій підприємства

Методичні рекомендації Мінпраці України визначають прожитковий мінімум як „показник обсягу і структури споживання найважливіших матеріальних благ і послуг на мінімально припустимому рівні, який забезпечує умови підтримки активного фізичного стану дорослих, соціального і фізичного розвитку дітей і підлітків”.

Бюджет прожиткового мінімуму – це вартісна оцінка натурального набору товарів і послуг прожиткового мінімуму, яка включає витрати на податки і інші обов’язкові платежі.

Бюджети прожиткового мінімуму можуть служити певним орієнтиром при формуванні соціальної політики і системи заходів для соціальних гарантій лише в умовах кризового стану економіки, інфляції і падіння життєвого рівня населення тощо.

Мінімальний споживчий бюджет – це баланс доходів і витрат, що дозволяє найбільш обґрунтовано визначати вартість життя груп населення з мінімальними доходами. Цей показник повинен бути соціальним нормативом, стандартом, що включає науково обґрунтовані норми та нормативи по продуктах харчування, найважливіших непродовольчих товарах і послугах. Іншими словами, мінімальний споживчий бюджет – це грошова оцінка мінімальних благ та послуг, що забезпечують нормальне відтворення робочої сили працюючих і нормальну життєдіяльність непрацездатних.

У підходах до формування прожиткового мінімуму в міжнародній та вітчизняній практиці використовують такі методи:

• статистичний – прожитковий мінімум встановлюється виходячи з рівня доходів 10-20% найбільш незаможних категорій населення;

• нормативний – на основі розрахунку науково обґрунтованих нормативів споживання, що забезпечують нормальне відтворення робочої сили і духовний розвиток людини, причому за нормативами визначаються потреби як у продовольчих, так і непродовольчих товарах і послугах;

• комбінований (нормативно-статистичний) – харчування визначається за нормативами, а інші витрати – за їх частинами в загальних споживчих витратах;

• суб’єктивний – на основі соціологічних опитувань населення про величину необхідного мінімального доходу;

• ресурсний – орієнтований на реальні економічні можливості забезпечення прожиткового мінімуму.

Продовольчий набір прожиткового мінімуму базується на прийнятих у світовій практиці законах про мінімальні норми достатнього харчування і враховує традиційно сформовані в Україні особливості споживання продуктів, розроблюється фахівцями інституту харчування України.

В основу розрахунків набору продуктів покладені:

• норми фізіологічних потреб у харчових речовинах і енергії для різних груп населення і рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я про потребу людини в енергії і білку;

• зведення про хімічний склад і енергетичну цінність, про їстівну частину харчових продуктів і втрати харчових речовин у процесі кулінарної обробки і приготування продуктів;

• дані про засвоюваність білка і вмісті в ньому незамінних амінокислот.

Структура бюджету прожиткового мінімуму. Крім витрат на харчування, включає витрати на непродовольчі товари і послуги, податки і інші обов’язкові платежі.

Крім прожиткового мінімуму серед мінімальних стандартів рівня життя населення, економічна наука називає визначені нормативи забезпеченості житлом, охорони здоров’я, освіти, культури, умов і охорони праці, зайнятості, стану навколишнього середовища.

В Україні прийнята так звана житлово-санітарна норма, на яку орієнтувалася держава при наданні населенню житла – 9 м² на особу, вихідним при цьому є „повітряний кубометр у розрахунку на людину”.

В галузі охорони здоров’я для оцінки мінімально припустимого рівня задоволення потреб у медичній допомозі і медичному обслуговуванні населення використовують показники забезпеченості лікарями, лікарняними ліжками, поліклініками та амбулаторними установами.

В умовах переходу до страхової медицини та розширення платних медичних послуг гарантується безкоштовність для населення медичної допомоги в державних та муніципальних установах охорони здоров’я.

В галузі освіти Конституція гарантує загальнодоступність і безкоштовність дошкільної, основної загальної і середньої професійної освіти в державних загальноосвітніх установах.

У сфері умов охорони праці і стану навколишнього середовища приймаються державні стандарти, які визначені законодавством. Це показники гранично допустимої концентрації вмісту хімічних та інших речовин, норми переміщення вантажів, їх підйому на визначену висоту й інші норми гранично допустимої ваги і шкідливості виробничого середовища.

Істотну роль у формуванні доходів і визначеного рівня життя відіграє система забезпечення державою непрацездатних громадян – соціальне забезпечення. Основ норми його напрямками є:

= встановлення пенсій, допоміг;

= соціальне обслуговування старих, інвалідів, дітей та прирівняних до них законодавством як обов’язкових для всіх учасників відносин і всіх рівнів їх реалізації.